Читать книгу Сніданок на снігу (збірник) - Анатолій Дністровий - Страница 17

Віолетта так і не зателефонувала. Богданові також ліньки було про себе нагадувати. Він скинув рукавицю, дістав із куртки мобільний, подивився на освітлений зелений сенсорний екран, але ні повідомлень, ні пропущених дзвінків не було. Зарецькому здалося, що він випав із часу, ніби потрапив у зовсім інший світ, з іншим темпом, в якому треба по-іншому думати і навіть по-іншому дихати – неквапно, спокійно, нікуди не поспішаючи, нічим не переймаючись. Навіть думки про минуле, зокрема про нещодавні миті, здавалися тут нереальними, ніби несправжніми, ніби такі думки стосувалися героїв із прочитаних романів.