Читать книгу Врятуйте Бетмена - Андрей Кокотюха - Страница 3

Наступного дня, коли Денис, як завжди, зустрічав Оксану біля її під’їзду, щоб провести до школи, дівчина сказала:

– Ти знаєш, що Катька на вас образилася?

– О! – Черненко щиро здивувався. – А це ще чого?

– Бо вона думала, що ви, найближчі друзі, першими підтримаєте її ідею Супербалу і першими запишетеся в список героїв.

– Ага, – реготнув Денис. – Білан – Людина-павук, я – Людина-павук два, а ти – Людина-павук три. Точніше, павучиха.

– Не смішно, – Оксана холодно глянула на хлопця.

– Не смішно, це правда, – кивнув Черненко. – Навіть невесело. Якби можна було повеселитися від душі, я б першим записався. А так, подумай сама – ну невже ми з Біланом схожі на дебілів, які фанатіють від різних там суперменів?

– Мало ми з тобою ходили в кіно про супергероїв? Хто мене на «Темного лицаря» тягав?

Оксана мала на увазі фільм про нові пригоди Бетмена, на який Денис повів її влітку.

– Хочеш сказати, тобі не сподобалося?

– Нічого я не хочу сказати. Крім того, що ви обоє повелися, як двоє зануд. Ти, до речі, цілком міг би показати який-небудь силовий номер, спортсмен як-не-як. А Максимові я взагалі дивуюся: він, насправді, зобов’язаний підтримувати свою дівчину в усіх її починаннях!

Якийсь час вони йшли мовчки.

– Слухай, – сказав нарешті Денис. – Так Катька ж учора наче нічого не тойво, посиділа ще, попрощалася і пішла собі…

– «Не тойво!» – передражнила його Оксана. – Прийшла додому і подзвонила мені невдовзі. Сказала, що дуже ображена і просила передати: говорити з вами не хоче.

– Назавжди? – поцікавився Денис.

– Що – назавжди? – не зрозуміла Оксана.

– Ну, назавжди розмовляти перестане? Зовсім ніколи навіть «здоров» нам не скаже?

Схоже, ані Оксана, ані Катя, приймаючи таке тверде рішення, навіть не задумувалися над подібними питаннями.

– Не знаю, – дівчина знизала плечима.

– Між іншим, ти ось все «ви, з вами»… А чому не «ми»? Про себе чого не говориш? Чи на тебе гнів Каті не поширюється?

Оксана відповіла не відразу.

– По-перше, – мовила вона нарешті, – ми з Катериною подруги, в одному класі вчимося, навіть за однією партою тепер сидимо. Було б нерозумно з її боку не розмовляти зі мною. По-друге, стосунки між дівчатами в певних моментах інакші, ніж між дівчатами і хлопцями. Тобто те, що подруги можуть пробачити одна одній, хлопцям не завжди пробачають. Нарешті, по-третє, я все ж таки не кинула її так, як ви обоє. Я братиму участь у Супербалі.

Від несподіванки Денис аж зупинився. Причому став просто посеред калюжі, яку секундою раніше збирався переступити.

– Отак… Цікаво, ким же ти будеш? Якого героя хочеш зображати? Ту, як її… Лару свою, Крофт?

– Ксену, – коротко відповіла Оксана. – Чого став, пішли.

– Кого? – не зрозумів Черненко.

– Вона – Ксена, я – Оксана. Все просто, – пояснила дівчина.

– Та хто – вона, блін? – Денис роздратовано тупнув ногою по калюжі, бризнувши брудом на всі боки, Оксана ледь встигла відійти, щоб друг не обляпав її.

– Є така Ксена, жінка-воїн. Серіал по телевізору не бачив?

– Не дивлюся я такого, – відмахнувся Черненко, який справді вмикав телевізор лише в тих випадках, коли йшов футбол, і то – не завжди.

На всю велику родину в Черненків був лише один телевізор, до якого через молодших братика та сестричку йому не завжди вдавалося пробитися. Особливо останнім часом, коли якісь родичі віддали Черненкам старий касетний відеомагнітофон і купу касет з мультиками та дитячими фільмами. Через те Денис дуже приблизно уявляв собі телевізійну програму, краще знаючи розклад нових бойовиків чи страшилок у найближчому кінотеатрі.

– Це – така жінка, ватажок амазонок[1], яка володіє холодною зброєю та прийомами рукопашного бою краще за своїх ворогів-чоловіків, – вирішивши, що цього коментаря досить, Оксана закрила тему. – Я записалася в список учасників першою і буду виконувати танок бою, який вже вигадала сама, – і не стрималася, додала: – Нехай вам буде соромно, хлопці!

– Може, і ти з нами перестанеш говорити? – ядуче поцікавився Денис.

– Може, ти вирішив посваритися? – в тон йому відповіла Оксана.

Зрозумівши, що так ця розмова справді може далеко зайти, Черненко відступив на крок, замовк, вийшов із калюжі, і далі до школи вони дійшли, спілкуючись на підкреслено відсторонені теми.

Зустрівши Максима, Денис зразу попередив його про образу Катерини. Той знизав плечима, хоча йому справді прикро було це почути. Адже він жодним чином не збирався образити її. Значить, не відчував за собою провини, а отже, не вважав за потрібне просити вибачення невідомо за що і миритися.