Читать книгу Острів кохання - Анна Шила - Страница 3

Пара орлів кружляє над ущелиною Курталіот. Повільно злітаючи то вище над скелями, то знижуючись до самого каньйону. Можна безкінечно спостерігати за їхнім польотом вірності одне одному. Кохання, народжене серед вічних гір, має шанс стати таким же вічним і величним, як прекрасні скелі, які не зважають на час. Орли паруються на все життя. І це – символ справжньої любові та відданості двох закоханих сердець.

Гори з цікавістю стежать, як серпантином шаленим вихором летить сріблястий спортивний автомобіль. Водій, здається, аж занадто зухвало заходить в усі закручені повороти, які стають усе небезпечнішими. Сміливий спорткар стрімко рухається рівнесеньким асфальтом і невимушено долає кожен новий віраж. Стрічні автомобілі злякано поступаються, ледве почувши гучний рев двигуна і, побачивши круглі фари, лишаються далеко позаду. А спортивний автомобіль мчить упевнено і зухвало. На цьому гірському серпантині господарем почувається він, а не маленькі орендовані «фіати» й «форди», які їдуть обережно й уважно.

Швидкість зростає. Адреналін переповнює увесь гарячий від стрімкості простір, досягаючи своєї максимальної концентрації. Гори нависають нижче й нижче над трасою, уважно стежачи за дикою гонитвою вітру й людини. А потім злякано відсахуються. Спортивний «Порш 911» заносить на повороті, лунає пронизливий вереск спаленої гуми. Гальма не встигають спрацювати. Ущелину розриває металевий скрегіт і звуки впалого на самісіньке дно каміння. На мить автомобіль зупиняється над самим урвищем, судомно хапаючись колесами за узбіччя, яке по-зрадницьки висковзує, зриваючи спортивні покришки.

Для Анни все відбувається, як в уповільненому фільмі. Ще мить тому вона насолоджувалася швидкою їздою гірськими серпантинами з коханим чоловіком. А потім, відволікшись лише на мить, Жульєн утратив керування. Анна ще дихає, сухими вустами хапаючи присмак спаленої гуми, який перемішується з пахощами гірського різнотрав’я. Востаннє дивиться на вже непритомного Жульєна. Його сині очі закриті, а повіки непорушні. Голова неприродно звисає на груди. Руки безвільно, наче батоги, впали донизу.

Анна завжди мріяла залишитися з коханим. У цьому житті. У наступному. Перед очима промайнуло все життя. Ще мить, і все кане у небуття. Автомобіль сповзає у глибину ущелини. Це його останній короткий шлях. Пташки злякано злітають над ними, сполохано тріпочучи крилами. На її груди падають краплі крові, чомусь холодні…

На цьому уривку свого сну Анна завжди прокидалася. Тож і сьогодні, здригаючись, розплющила очі. Холодний піт градом зросив постіль, серце шалено калатало у грудях. Анна підвелася з ліжка. На годиннику – третя ранку.

Останнього разу цей сон наснився Анні досить давно – п’ять років тому, коли вона випадково знайшла вже, здавалося, втрачену назавжди після кількох переїздів коробку «зі спогадами». У ній Анна дбайливо зберігала все, пов’язане з Жульєном. Їхні давні фото; записки одне одному з простими повідомленнями; список продуктів і речей, які мали купити; квитки, на яких назавжди закарбувалися точні дати зустрічей і розлучень. А ще у коробці зберігався перстень, який одного разу Жульєн подарував Анні. І хоча заручини так і не відбулися, серце жінки назавжди залишилося в обіймах коханого.

Перебравши пальцями кожен спогад, Анна вкотре згадала все. Минулого разу довелося довго вгамовуватись від пережитого і пити снодійне. Викинути коробку забракло сил. Тож засунула її подалі, поміж старим взуттям – воно навряд чи знадобиться ще колись. Воліла Анна лише одного: ніколи більше не бачити цей страшний сон. Аж ось – ізнову. Жінка накинула на плечі довгий шовковий білий халат, пішла на кухню, щоб випити склянку води. Ступала обережно, майже беззвучно. Серце калатало під ніжним шовком. Місячне сяйво залило всю кімнату. Поступово Анна вгамувалася. Із кімнат дітей долинали звуки солодкого сну. За кілька тижнів у них – випуск зі школи.

Жінка заглянула до Марка, потім – до Марі. Діти мирно спали. На серці стало легше. Врешті-решт, то був просто сон. Він укотре нагадав про батька її дітей. Та хіба вона його забувала?

Жульєн – її справжнє кохання. І хоча його вже давно не було з нею, зате поруч завжди лишалися Марк і Марі. Син і донька. Продовження прекрасної історії любові, народженої серед гір…

Коли діти трохи підросли, Анні довелося пояснювати, що їхній татко далеко і приїде не скоро. Батьківську увагу натомість замінив дідусь – батько Анни. Він став для малих онуків головним авторитетом. Вродлива і струнка Анна виглядала молодшою за свої роки. Навіть із двома малолітніми дітьми на руках вона часто привертала увагу чоловіцтва. Але відносини ніколи не переростали у щось серйозніше. Мабуть, справа була не в чоловіках, а в самій Анні. Кажуть, справжнє кохання буває лише раз у житті, а все інше – його копії…