Читать книгу Острів кохання - Анна Шила - Страница 5

Кінець року виявився важким і холодним. Усі готувалися до Нового року і Різдва. Подарунки, ялинки. Шалені затори і черги у місті. Друзі не впізнавали Анну, для якої Новий рік завжди був особливим святом. Але цього разу вона відмовлялася від усіх запрошень на вечірки. Ігнорувала всіх. Не забувала лише про батьків і бабусю, для них з особливою увагою готувала маленькі подарунки.

Мама допитливо поглядала на Анну, вбачаючи в її поведінці дивні зміни та перепади настрою. Батько (професор одного з провідних навчальних закладів і винятково мудра людина) лише перезирався з матір’ю, та у жіночі справи не втручався. Але матуся одного вечора, дочекавшись доньку в гості, закрила двері на кухні й поставила перед нею запашний імбирний чай.

Анна сподівалася, що хтось зайде до кімнати і таким чином урятує її. Мати ж не поспішала, до чаю відкрила ще й коробку з трюфельним шоколадом. Спочатку поцікавилася, як справи у редакції. Вона знала, що Анна давно мріяла знайти нову роботу, нові цікаві проекти.

– Доню… – почала мати. – Ми з татом вирішили, що з нового року ти можеш звільнитися, якщо бажаєш. Ти здобула вже достатньо досвіду, щоб пошукати щось більш престижне і цікаве. До речі, я нещодавно побачила інформацію, що в редакції французького журналу Vogue є вакансії…

Анна ледве не пролила чай на білу скатертину, скрикнула: «Мамо! Вони мені вже телефонували, а я двічі їм відмовляла! Я боялася, що ви з татком мене не зрозумієте…»

– Твій Vogue телефонував уже й батьку, – у відповідь розсміялася мати.

– Боже, мамо! Тату?! Vogue? – Анна застрибала, як підліток! – Я згодна! Згодна! – радо скрикнула вона.

Журнал Vogue – улюблене видання, яким Анна зачитувалася до нестями. Вона скуповувала всі випуски, де тільки могла. Полиці її кімнати були заставлені виданнями цього журналу. Ще минулого року головний редактор Vouge знайшла особистий блог Анни в інтернеті, який вона вела французькою мовою, і запросила на зустріч. Анна погодилася і того ж дня отримала пропозицію до співпраці. Радіючи, вона повідомила батьків, які зустріли її новину стримано. Батько, шанований науковець і професор філології, був проти гламурного несерйозного видання. Він сподівався, що донька за його прикладом обере шлях науки.

Її робота у редакції літературного часопису відповідала його уявленням про кар’єру доньки. І хоча платня мізерна, а статті щодо досягнень науки скупі, все ж батько вважав цю посаду більш відповідною для доньки. Анна покірно погодилася з батьком, але тайкома все ж таки співпрацювала з Vogue (використовуючи псевдонім). Хоча її довго переконували прийняти їхню пропозицію.

Сьогоднішня новина стала для неї найкращим різдвяним подарунком.

Анна побігла до батька, який працював у своєму кабінеті:

– Татусю! Я така щаслива… Я тебе обожнюю!

А той вдавано серйозно відповів, що, незважаючи на свою нову роботу, Анна має пообіцяти йому захистити дисертацію на серйозну наукову тему. Донька розцілувала батька в обидві щоки. Затим Анна помчала до бабусі.

– Бабусю! Це неймовірна новина! Я мріяла про цю роботу з дитинства…

Мати зачекала, поки Анна вгамується, й уважно глянула доньці в очі:

– А що іще нового у тебе, доню?

Анна відвела погляд.

– Усе по-старому, мамо. Все добре, – відповіла Анна.

– Може, щось нове в особистому житті? – стримано спитала мати.

– Мамо … – досадливо прошепотіла донька.

Анна уникала розмов про особисте життя. Вона добре розуміла, що батьки чекали на онуків. Але перша закоханість не завершилася очікуваним весіллям. Те, про що мріяли батьки, не реалізувалося. Батьки були тактовні, але все ж таки мати час від часу заводила розмову на «діткливу» тему. Адже життя непомітно спливало. Лише бабуся ніколи не квапила улюблену онуку. Так буває: у людей запізно, а у Бога – саме вчасно…

В університеті (на один курс раніше від Анни) навчався Андрій – високий кароокий красень. Вони познайомилися в університеті, але, як виявилося, їхні батьки зналися ще зі студентських років. Андрій став частим гостем у їхній родині. Хлопець писав вірші й пісні, організовував музичні вечори, а на останньому курсі, випадково взявши до рук гітару, вже не випускав її зі своїх обіймів.

Минали студентські дні, перше кохання Анни міцніло з кожним днем. Батьки тішилися думками, що після університету діти поберуться. Маріїнський парк часто бачив красиву пару, яка приходила туди майже кожного дня будь-якої пори року. Міст для закоханих із маленькими замочками на перилах. Прогулюючись, Андрій та Анна гадали, де саме вони залишать свій маленький секрет вічного щастя й любові. (Чи то так здавалося Анні?)

Однак після захисту диплома Андрій раптом віддалився. Дівчині залишався ще рік навчання. Далі вона планувала аспірантуру (бо так хотів батько).

Андрій між тим винайняв студію і проводив там увесь вільний час. Писав пісні, музику до них, улаштовував прослуховування для співаків та співачок. Часто залишався у студії на всю ніч. Там уже були і його робота, і домівка.

Анна ж зосереджувалася на навчанні, розуміючи, що Андрій чомусь віддаляється. Почастішали томливі вихідні, коли Анна та Андрій взагалі не зустрічалися. Батьки стурбовано розпитували дівчину, але вона лише знизувала плечима. Юнак дуже змінився, почав багато курити. У музичній студії Андрія Анна мимохідь знаходила пляшки з-під алкоголю. Андрій невдало відмахувався, мовляв, їх приносять музи. Юнак мріяв про славу і популярність. Його пісні вже звучали по радіо. Андрія це дуже тішило і спонукало працювати ще більше.

Нарешті Анна отримала свій червоний диплом. Натомість пропозиції руки і серця від Андрія так і не надійшло. Та й сама Анна вже не була певна, що хоче з ним одружитися…

Остання крапка була поставлена того вечора, коли Андрій відмовився від заздалегідь запланованого візиту в театр. Анна чекала на нього. Проте коханий зателефонував і повідомив, що не прийде. У нього начебто різко змінилися плани, і треба було їхати на важливу зустріч. Анна кинула слухавку, спіймала таксі й поїхала прямо до нього в студію.

Усередині горіло світло, було чутно музику. Анна натиснула на дзвінок – ніхто не відповів. Вона почала несамовито грюкати у двері.

Наразі музика стихла. Двері відчинилися, і перед Анною постав Андрій – розстебнута на грудях сорочка, цигарка в зубах і келих вина у руці. Позаду визирали дівчата – брюнетка і блондинка. Дівчата були одягнуті, як на пляжі…

– А… Це ти… У нас тут прослуховування, – пробелькотів він.

Анна зайшла досередини. На столі – відкоркована пляшка з вином і тарілка з бутербродами. Довгоногі красуні недбало пускали кільця диму зі своїх нафарбованих губ. Андрій, хилитаючись, підійшов до столу. Анна поглянула в його зіниці й нічого там не побачила. Андрія вже не існувало. Перед нею стояла зовсім інша людина. З-за лаштунків вийшов ще й друг Андрія. Він витер рукою носа й потягнув повітря:

– Приєднаєшся, Аню? Ти ж доросла дівчинка… Спробуй… а враження – просто неперевершені. А який під нього секс – просто ульот…

Андрій кинувся до товариша з кулаками, дівчата на дивані почали верещати. Анна просичала крізь зуби:

– Облиш його…

Не пам’ятала, як вибігла зі студії. Наразі усе в голові змішалося. Перший поцілунок із ним, прогулянки Маріїнським парком, чарівні зорі, гарячі обійми на морозному повітрі, мрії про майбутнє.

Згадала (а тепер і зрозуміла) дивну поведінку Андрія, перепади його настрою, запалі щоки та інколи незвично шалений погляд.

Дівчина викликала таксі й поїхала у Маріїнський. Парк здивовано зустрів її, бо цього разу вона була сама. Анна довго гуляла алеями. Промовляла до себе і до дерев, розповідаючи їм свою історію, яка завершилася у тому ж місці, де й почалася.

Буяло літо, але несподівано Анна побачила дерево, майже без листя. Усе його зелене вбрання чомусь лежало на землі. Воно так різнилося від інших кучерявих побратимів.

Наступного дня зателефонував Андрій. Анна не брала слухавку, але телефон не змовкав. Через якийсь час Андрій уже стукав у двері.

– Ти все неправильно зрозуміла, Аню! Це просто гра, це ніяка не звичка, Аню!

– Я сподіваюсь… – ледве видихнула з грудей.

Сльози градом полилися з її очей. Вона так і не відчинила дверей. Навіщо? Все скінчено, і їхні дороги вже ніколи не зійдуться. Невблаганно швидко котилися донизу у купі зі сльозами втрачені мрії…

Анна довгий час нічого не розповідала батькам про те, що сталося. Засмучені батьки про щось здогадувалися. Анна за порадою батька влаштувалася на роботу в редакцію «Літературного часопису».

Згодом Анна дізналася, що Андрій одружився з якоюсь юною співачкою. Потім так само швидко розлучився, десь за півроку. Його музична кар’єра була схожа на хвилі: то падала на самісіньке дно, то злітала вгору.

Анна заглибилася у роботу. Життя продовжувало свій плин.

…

Мати спіймала замріяний погляд доньки. Та посміхнулася їй у відповідь.

– Тож як його звати, доню?

– Мамо! Звідки ти це взяла?

– Материнське серце не обдуриш. Будуть свої діти – зрозумієш…

Анна довірилася й розповіла матері про Жульєна, про їхню зустріч і дві фантастичні ночі. Про його плани, проект у Азії і запрошення приїхати. На подив, мати радила їхати якомога швидше, пообіцявши допомогти придбати квитки. Єдиною перешкодою було діждатись офіційного запрошення від Жульєна.

Адже Бірма лише кілька років тому відкрила свої простори для туристів. Тож потрапити до неї було нелегко. Для отримання візи необхідні були запрошення та гарантії приймаючої сторони. А Жульєн мовчав, уже кілька днів не виходив на зв’язок.

Анна не знаходила собі місця. Аж ось нарешті він прислав повідомлення, що мав дуже багато роботи і невирішених питань, і що запрошення він обов’язково підготує.