Читать книгу Острів кохання - Анна Шила - Страница 7

На вулиці Анна вирішила розміняти трохи грошей. Але працівник банку покрутив складені удвоє гроші у руках і, похитавши головою, віддав їх назад. Анна згадала, як її попереджав Жульєн. Складені й нерівні купюри банки не приймають. Винахідлива жінка повернулася до квартири, праскою вигладила всі банкноти, вони стали новими і хрусткими, як круасани. Цього разу їй обміняли гроші без зайвих запитань. Анна спіймала на вулиці таксі й передала водієві папірець із адресою. Він мовчки узяв його. Анна з цікавістю поглядала на мовчазного водія й її очікування справдилися. Водій задоволено жував бетель, часто спльовуючи його дорогою. Згодом таксист зупинився біля кафе і усміхнувся на прощання червоними від бетеля зубами.

Анна не повірила власним очам, коли за кілька метрів побачила велику красиву вивіску «Bonjour», яка ще вчора ховалася під захисною плівкою. Всередині вже чекали гаряча кава, справжні французькі круасани – хрусткі, з шоколадом… І такий жаданий Жульєн. «Мм-м, як же це по-французьки!» – усміхнулася вдоволено Анна.

Жульєна вона застала за роботою. Він саме обговорював робочі питання зі своїми помічниками. Анна щиро усміхалася до людей та нової країни, яка дарувала їй радість і насолоду. Таке просте й омріяне щастя – ранок, кава і кохання…

Через годину привезли меблі та декор. Поки Жульєн займався розташуванням меблів, знайшлася робота і для Анни. Разом із помічником вона розвішувала на стінах плакати у французькому стилі. За декілька годин усе приміщення виглядало зовсім інакше, ніж учора. Простір наповнися затишком і домашньою атмосферою, вітрини виблискували на сонці, очікуючи на смачні десерти й хрусткі багети.

Трохи пізніше у кафе з’явилася бірманська жінка. Вона чемно привіталася з Анною, а потім заговорила до Жульєна. Стало зрозуміло, що це одна зі співробітниць.

Ніколи ще Анна не бачила такого красивого чорного волосся. Бірманка рухалася впевнено і граційно. Середнього зросту, але дуже вродлива. Трохи згодом прийшли ще двоє дівчат. Анна здогадалася, що вони влаштовувалися на роботу. Обговоривши деталі з Жульєном, жінки з цікавістю почали розглядати незнайомку і підійшли ближче. Особливо їм сподобалося вбрання та світлий колір обличчя. Анна навіть відчула в їхніх поглядах трохи заздрощів.

Першу жінку звали Аунг (що у перекладі з бірманської значить «успішна»). Вирішивши всі питання з Жульєном, Аунг із дівчатами попрощались і вийшли. Але за кілька хвилин Аунг повернулася, щоб подарувати іноземній гості білу квіткову низку. Збентежена Анна подякувала і заплела квіти у волосся. Вони пахли свіжістю…

День поступово добігав кінця. Жульєн розрахувався з робітниками і відпустив їх до наступного ранку. Анна дочекалася нагоди, щоб завести розмову. Їй здалося, що робітники працювали повільно, тож вона намагалася всіляко натякнути на це Жульєнові. Але той лише знизував плечима. Він ніколи не підвищував голос.

На перший погляд бірманці здаються милими і безпосередніми. Вони відразу порушують особистий простір співбесідника, підходячи чи сідаючи ближче (навіть можуть торкнутися рукою). Так само легко можуть не виконати роботу або зробити її сяк-так. Іноземці занадто довірливі у Янгоні, за що часто платять удвічі більше грошей, аніж варто.

Колишня столиця Бірми відкривала двері туристам, які потребували європейського сервісу. Жульєна це дуже цікавило, він був готовий ризикувати. Безумовно, починати бізнес іноземцю в Бірмі нелегко, адже доведеться зіштовхуватися з масою бюрократичних питань і підводними течіями. Але труднощі не стримували сміливого француза.

Наприкінці дня на Анну та Жульєна чекала вечеря з приятелем і його родиною. Дорогою Жульєн пояснював, що Янгон – це добрий початок для багатьох проектів, зокрема ресторанного і готельного бізнесу. На питання Анни: «Чому все-таки Бірма?» – Жульєн відповідав просто: «А чому б і ні? Дорогу здолає той, хто йде».

– Країна, що розвивається – це чудовий плацдарм для туристичних стартапів і не тільки. Великий потенціал у нерухомості (як приватної, так і комерційної). А ще Бірма – найбільше у світі джерело дорогоцінного каміння, золота і нефриту. Продаж дорогоцінного каміння складає більшу частину економіки Бірми. Тож любителям прикрас є на що подивитися.

І, звичайно, це освіта. Останнім часом усе більше і більше з’являється тут приватних шкіл. Коротше кажучи, є у що розумно інвестувати. А кількість туристів із кожним роком зростає.

З аргументами Жульєна Анна не могла не погодитися, але все одно наголошувала на тому, що нова країна могла ховати і нові складнощі та проблеми, тож просто необхідно бути особливо розважливим. Жульєн закрив рота Анни гарячим поцілунком.

Вечір продовжувався у барі – одному з найпопулярніших у місті, розташованому на даху висотного житлового будинку в самому центрі Янгона. Там уже зібралися друзі Жульєна. Анна сиділа, немов між двома місяцями. Один – великий, повний і сяючий. Якраз у всіх над головою, у небі. Другий – дуже симпатичний, сидів поруч, – то була Санді. (Санді у перекладі з бірманської мови означає Місяць.) Жінка виявилася дружиною товариша Жульєна, вчителя французької мови. Маленька приємна молода бірманка. Як і всі азіатські жінки, вона виглядала значно молодшою за свій вік. Її романтична історія з Жаном, майбутнім чоловіком, розпочалася з приватних уроків французької, які згодом увінчалися народженням прекрасної маленької дівчинки – їхньої доньки (копії Санді). Сама Санді розуміла, чого хоче від життя, і молодий французький учитель став її шансом. Попри короткочасне знайомство, Анна зрозуміла: ця тендітна ніжна жінка мала твердий стрижень і чітко знала, чого має досягти. Анна посміхалася й з цікавістю роздивлялася нових знайомих. Жан французькою щось обговорював із Жульєном. Санді відкрито розглядала Анну. Вона не приховувала свого інтересу до чужоземки, тож Анні стало трохи ніяково. Маленька донька Жана та Санді галасливо стрибала між столиками. Її намагалися вгамувати батьки Санді, літні бірманці, які переважно мовчали, лише усміхалися, бо не володіли ані французькою, ні англійською.

Усі дорослі пили місцеве пиво, лише Анна цідила через трубочку місцевий мохіто, який виявився несмачним. У барі, крім напоїв, горішків і суші, нічого не подавали. Тож на вечерю компанія вирушила у нове місце. Усього шестеро дорослих і дитина (а от машина лише одна). Але, схоже, це нікого не бентежило. За кермо сів Жан. Анну, як почесну гостю, відразу ж усадовили на переднє пасажирське сидіння. Жульєн, батьки Санді та їх онука зайняли місця на задньому сидінні, а сама Санді прудко застрибнула у багажник гетчбека. Для Бірми це звична справа так їздити в автомобілі. Лише Анна спантеличено поглядала на Жульєна у дзеркало. На щастя, дорога до ресторану тривала недовго, і хвилювання Анни швидко закінчилися.

У місцевому ресторані подавали як місцеві, так і європейські блюда. Бірманська кухня не відрізняється особливою вишуканістю. У ній є елементи китайської, індійської, а також тайської кухні. Багато рису, трохи м’яса, страви переважно гострі та пряні. Традиційно відразу подають зелений чай. Якщо замовляється пиво, то до нього обов’язково приносять і солоні горішки.

Вечір виявився веселий і насичений новими враженнями. Анна розглядала Санді, розпитувала її про місцеве життя, про бірманські імена та їх значення. Так, Анна дізналася, що у бірманців не прийнято надавати значення прізвищу чи по-батькові. А ось особлива увага приділяється дню тижня, коли людина народжується. Усього у Бірмі – вісім днів тижня (бо середа ділиться на дві частини, а число вісім вважається магічним). Крім того, кожен день тижня нагороджує хлопчика чи дівчинку особливими якостями.

Бірманці дуже вірять у гороскопи, надають великого значення астрології. Так, діти, які народжуються у понеділок, будуть непостійними і ревнивими. Ті, що приходять у цей світ у вівторок, отримують у подарунок такі якості, як надійність і чесність. Ті, що народжуються у середу вранці, будуть милими і спокійними. Натомість ті, що в середу після обіду – непривітні та запальні. Той, хто з’являється на світ у четвер, має бути врівноважений і лагідний. П’ятниця – це день для базік, субота – день буркотунів. А от у неділю у світ приходять хазяйновиті та завбачливі.

Поверталися Анна з Жульєном додому традиційно – через місцевий ринок. На десерт купили кавун і диню, що продавалися акуратно нарізаними шматочками, нанизаними на тонкі палички для зручності. Дорогою закохані заглянули в місцевий бар, переповнений іноземцями, зокрема французами. Серед них знайшовся й один німець. Анні здавалося, що у Бірмі дуже багато французів. Усі вони були ще молоді, приїхали в Янгон на постійну або тимчасову роботу. Провадили тут повноцінне життя, знаходили собі дружин, найчастіше зі свого ж кола або рідше – з місцевих. Частина працювала волонтерами, перебуваючи тут по кілька місяців, після чого переїжджали в іншу країну. Вони всі виглядали дуже природно й органічно на тлі місцевого бруду і злиднів. Бірманці, схоже, добре знали французів і ставилися до них, як до постійних клієнтів – шанобливо. Всі пили пиво й обговорювали останній футбольний матч. Після чергової склянки Анна вже не відчувала себе гостею і мило спілкувалася з усіма на різні теми.

Щоранку Жульєн пробуджував Анну ніжними поцілунками. І кожного разу вона забувала про час, пізнаючи Азію через вуста і руки коханого.

Удень він працював, а ввечері вони прогулювалися вуличками вечірнього Янгона. Часто Жульєн брав Анну на руки, щоб перенести через занадто брудну ділянку дороги або перебратися на інший бік вулиці. Жульєн тримав Анну ніжно і дбайливо, як найдорожчий скарб.

Центральна пагода Шведагон освітлювала вечірні маршрути, вливаючи особливе тепло у кожну прогулянку. Пара могла гуляти допізна, не відчуваючи втоми. Навпаки, дивна енергія наповнювала увесь простір. А вночі Жульєн дбайливо закривав вікна у кімнаті, промовляючи: «Щоб не залетіли «дéнге». Так називають специфічний вид комарів, після укусу яких на людину нападає гарячка. Пережити її дуже важко, інколи і небезпечно для життя. Так, товариш Жульєна одного разу піймав такі «дéнге», після чого кілька тижнів пролежав у місцевій реанімації. На щастя, все обійшлося.

Жульєн дбав про Анну напрочуд уважно. А їй подобалося гойдатися в гамаку вранці й сушити волосся вітром. Коханий готував каву і приносив тістечка з лимонним кремом на сніданок. Але найкращим десертом були його поцілунки – такі ніжні й пристрасні, що проникали в душу і серце Анни. Від них паморочилося в голові.

Згідно з ученням буддизму, кохання – найвищий ступінь спілкування між чоловіком і жінкою. І Анна з цим повністю погоджувалася. Відчуття були неземними. В обіймах Жульєна Анна відлітала в інший вимір. Спочатку по її тілу проходили ледь помітні хвилі блаженства. Далі потік енергії наростав. І по всьому тілу, від голови до п’ят, розливалася гаряча лава насолоди, яка заповнювала кожну клітинку. Анна на якийсь час переставала відчувати реальність, сама того не усвідомлюючи. Яскраве сонце спалахувало у блакитному небі, а потім повільно котилося донизу. Відчуття Анни, ледь торкнувшись землі, знову злітали догори. І так тривало доти, поки вона не затихала в обіймах Жульєна.

Одного разу їх запросив у гості один із працівників Жульєна, будинок якого знаходився у передмісті. Дістатися туди вартувало зусиль і часу. Спочатку треба було їхати на таксі, потім – плисти поромом. А опісля – брати напрокат мотоцикл. Але, як кажуть, щасливі годин не помічають. І пара вирушила у дорогу. Час на поромі збігав дуже швидко. Анна пригорталася до Жульєна, ховаючись у його обіймах від вітру. Після прибуття Жульєн узяв напрокат мотоцикл. Анна не встигла оговтатися, як вони вже мчали незнайомим шляхом, залишаючи позаду клуби пилу. Однією рукою Анна притримувала свій білий капелюшок, а іншою обіймала сильний торс коханого чоловіка. Зручної дороги не існувало, а мотоцикл виявився старим і ненадійним. Проте Анна почувалася безпечно поруч із Жульєном. На шляху зустрічалися хиткі халупи, вологі рисові поля й маленькі кафе. Кава в них продавалася дешева і розчинна, зі згущеним молоком замість звичайного, бо господарі не мали холодильника. Однак для Анни це була найсмачніша кава, випита із Жульєном у найбіднішому куточку загадкової Азії.

Пара зупинилася біля маленького кафе. Закохані оглядалися навколо. Родина, яка тримала кафе, в ньому ж і проживала. Поруч зі столиками, під старим, чорним від дощу навісом стояв телевізор, а навколо нього розставили дерев’яні стільці. Так завше проходили сімейні вечори. (Анна наважилася відвідати туалет – то була лише дірка в підлозі.) Сам будинок був схожий на халупу, що може розвалитися при першому ж пориві сильного вітру. Але господиня виявилася напрочуд дружелюбною. Вона щиро запропонувала Жульєну та Анні кави досхочу. Потім почала готувати щось для своєї родини. Анна з цікавістю поглядала за процесом. Це нагадувало приготування коржів із начинкою, які потім обсмажувалися на олії маленькими кручениками.

Трохи відпочивши, знову вирушили у дорогу. Анна хвацько застрибнула на мотоцикл, який Жульєнові вдалося завести лише з третього разу. Жінка обережно підтримувала поділ довгої спідниці, щоб та не потрапила під колеса. Довгі каштанові пасма майоріли на вітрі. Анна радісно заплющувала очі, підставляючи обличчя під теплий потік вітру. А потім загубила свій капелюшок, який весело покотився порожнім шляхом у зворотному напрямку.

По дорозі Анна вимагала зупинятися й відвідувати усі місцеві храми, заставлені фігурками Будди та інших дивних божеств. Усередині милувалася й дивувалася місцевим звичаям і традиціям. Бірма відкривалася поступово і цнотливо, щоразу вражаючи новими таємницями.

Нарешті досягли пункту призначення. Гостей радо зустрічав знайомий Жульєна. То був звичайний робітник, проста людина, але було б нечемно відмовитися від запрошення у гості. Родина, як і всі інші тут, жила дуже бідно. Їхній будинок нагадував щось середнє між бунгало і сараєм. Він стояв на спеціальних дерев’яних палях, бо навесні все навколо затоплювала вода. Привітні господарі запросили Жульєна й Анну всередину. Дуже простий, власне, будинок, але напрочуд чистий. Як найцінніше – старий телевізор. Із меблів – дешеві пластикові стільці й стіл.

На столі стояло фото сімейної пари. Жульєн спитав дозволу розглянути його ближче. На ньому був зображений господар, а поруч із ним – вирізане з іншої фотографії зображення його дружини. Чоловіку та дружині дуже хотілося отримати спільне сімейне фото, тому вони склеїли два різних знімки. Це виглядало так зворушливо. Господар запитав Анну, як довго вони з Жульєном разом. Анна зашарілася, проте Жульєн перехопив ініціативу. Він пояснив, що разом вони вже досить давно, але ще не побралися. Анна вдячно подивилася на коханого і не змогла з ним не погодитися.

Візит видався набагато коротшим, аніж шлях, який довелося долати кілька годин. На прощання Анна отримала подарунок від господаря – сандалову шкатулку у вигляді пагоди, яку він виготовив власноруч. Життя бідних і скромних людей, їхні прості цінності вразили Анну і Жульєна до глибини душі. Тут, далеко від міста і всіх зручностей цивілізації, люди знаходили щастя у таких звичних і простих речах.

Дорогою додому Жульєн і Анна вже звично завітали на місцевий ринок, де вона, як справжня господиня, вирішила купити свіжі овочі та фрукти. І хоч Анна не зовсім добре розумілася на місцевих сільськогосподарських культурах, вона впевнено наповнювала кошик. Жульєн лише усміхався у відповідь, виймаючи зайве і повертаючи на прилавок.

Повернулися закохані під кінець дня, стомлені, але щасливі. Вечеряти вирішили вдома. Анна готувала салат із місцевих овочів, а на основне блюдо Жульєн замовив картоплю з салом (його жінка дбайливо привезла у подарунок з України). Смажилася картопля, Жульєн зголодніло хапав із пательні ще сирі шматочки. Анна вдавано сердилася (а про себе молила Бога, щоб цей вечір ніколи не закінчувався). І не було нічого смачнішого, ніж та напівсира бараболя, і прекраснішого, ніж той романтичний вечір під чарівним сяйвом величної пагоди Шведагон.

В один із вечорів Анну і Жульєна запросили на справжній бірманський день народження. Так і не домігшись від Жульєна, яким мав бути дрес-код, Анна віддала перевагу довгій червоній сукні та зручним сандалям. Жульєн не надавав великого значення одягу. Але на прохання Анни вдягнув свіжу сорочку і брюки. Анна виглядала приголомшливо, узяла їхні з Жульєном подарунки – два торти «тирамісу» і «наполеон», що мали стати чудовим довершенням до святкування. Жульєн старанно підготував десерт. Замість таці використав дві звичайні кахляні плитки. Французькі десерти на грубому камені здавалися ще витонченішими. Така церемонія виглядала цікаво і нетрадиційно. Анна прохала таксиста їхати обережно, переймалася, аби торти не впали на шовкову сукню. Жульєн лише усміхався з отих хвилювань.

Святкування проходило у приватному будинку на задньому дворі. Лунала приємна музика, зібралися красиво вдягнені гості. Анна відзначила про себе, що серед гостей ніхто не був одягнений у традиційні лонджі. Такий одяг носять переважно бідні мешканці Бірми. Гості на день народження були вдягнуті пишно та сучасно.

Іменинницею виявилася місцева ділова леді. У красивій чорній сукні з відкритими плечима вона зустрічала гостей і запрошувала до столу з частуванням. Закуски подавали за зразком шведського столу (що передбачало самообслуговування). Програма вечора проходила у довільному стилі. На траві – розставлені столики та стільці. Навколо палали ліхтарики. Гості спілкувалися одне з одним. Лунала музика, а згодом почався спів – караоке. Першою співала донька іменинниці. Пісні линули англійською та бірманською мовами.

Нарешті подали великий шоколадний торт зі свічками. Лунали оплески і сипалися привітання від гостей. Іменинниця дмухнула на свічки і загадала бажання. Аж ось Жульєн галантно виставив на стіл десерти від кафе Bonjour, які справили неперевершене враження. Усі поспішили скуштувати французькі «тирамісу» і «наполеон». Вони ж виявилися просто неперевершені, що дуже лестило Жульєнові. Серед гостей, звичайно, було багато французів, до чого Анна вже звикла. Вона поглинала все, що відбувалося навколо, наче губка. Атмосфера нової країни закручувала Анну у своїй азіатській водоверті, наповнюючи новими враженнями, від яких паморочилася голова. Згодом гості розділилися на маленькі групи, потягнулися неспішні бесіди за склянками вина та віски з сигарами. Час збігав непомітно, проте Анна була в захопленні від усього, що відбувалося навколо. Наразі вона впіймала погляд Жульєна, який показував, що йому вже стало нудно. Тож він пропонував тихенько втекти зі свята. Анна з розумінням ствердно кивнула головою. І закохана пара суто по-англійськи зникла не прощаючись.