Читать книгу Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей - Антін Мухарський - Страница 2

Якщо ви ніколи не бували в Києві, не бачили Софійського собору, не гуляли Хрещатиком і не пили лимонад у скверику біля Золотих воріт, – отже, у вас це все ще попереду. І, якщо ви справді захочете відвідати наше чарівне місто, то зробіть це неодмінно в травні. Адже навіть маленьким дітям відомо, що у травні, коли розквітає бузок, а на гіллястих каштанах запалюються мільйони свічок, Київ стає схожим на казку, в якій відбуваються неймовірні дива. Ну де ви ще побачите ді-джея, який летить небом у дитячому візочку, справжніх інопланетян чи волошкового квітозавра, що, мирно сидячи на лавці, потайки від мами їсть разом із друзями морозиво? Не вірите? Приїжджайте самі, знайдіть мене, і я вас обов’язково з ними познайомлю.

Історія, розказана у цій книжці, відбулася саме в травні, коли величезні кущі бузку на дніпровських схилах вкрила біла й фіолетова піна. Її аромат, змішуючись із пахощами розквітлих на клумбах нарцисів та тюльпанів, огорнув місто і розлився по вулицях духмяними струменями. Він приводив у захват бабусь і дідусів, їхніх дітей, онуків і, навіть, правнуків, які посміхалися гарячому сонцю зі своїх пелюшок. Повернулися ластівки, наповнивши щебетом небо, задзвеніли в руках у квіткарок букетики конвалій, захлюпалися в Дніпрі жирні лящі та подусти, і навіть міліціонери на вулицях якось подобрішали і поблажливо поглядали на жвавих пенсіонерів, які перебігали дорогу в недозволених для цього місцях.

Час починати розповідь.

Отож, жив собі в Києві один ду-у-же відомий професор казкової заврології на прізвище Чудлик. Він продовжував знану наукову династію – адже і його батько, і дідусь, і навіть прадідусь також були професорами. Прадідусь уславився вражаючою знахідкою: одного разу копав для риболовлі хробаків у ботанічному саду і натрапив під старезним каштаном на справжнє доісторичне брязкальце, яким матусі-квітозаврихи забавляли своїх малят, коли ті здіймали галас, вимагаючи чіпсів та цукрової вати.

Невже ви не знаєте, хто такі волошкові квітозаври? Тоді я наполегливо раджу вам відвідати лекцію професора Чудлика, яку той читає щосуботи в республіканському планетарії.

Рівно о 15:00, після сеансу пізнавальних мультфільмів, на кафедру піднімається усміхнений, сухорлявий дідусь у незмінному білому халаті, з-під якого визирають картаті штани й начищені до дзеркального блиску гостроносі черевики. Довге сиве волосся дуже смішно стирчить з-під круглої оксамитової шапочки з вишитою на ній сріблистими нитками літерою «Ч». Однак не поспішайте сміятися, адже професор – справжній геній, а генії зазвичай трохи дивакуваті.

Піднявшись на кафедру, Чудлик огляне з-під окулярів зал, мугикне отак: «гм-хм», поворухне вусами і скаже:

– Дорогі друзі, вітаю вас на науково-казковій лекції «Легенди та правда про волошкових квітозаврів».

По його словах світло в залі почне поволі гаснути. Натомість на прямокутному екрані спалахне і постане дивовижна картина: величезна галявина, вкрита квітковим килимом, оточена густими деревами, посеред якої на березі річки граються і водять хороводи кумедні істоти волошкового кольору, суцільно всипані ромашками, маргаритками, айстрами, жоржинами та соняхами. І поки ви будете розглядати цю картину, приємний баритон професора Чудлика перенесе вас у далеке минуле:

– Колись, багато мільйонів років тому, територію сучасної України населяли добрі, простодушні та веселі істоти – волошкові квітозаври. Здебільшого вони полюбляли мешкати у наймальовничіших місцях поблизу річок та озер. Раціон їхнього харчування містив пелюстки троянд, дикий мед, пташине молоко та солодку росу. Але понад усе їм подобалося співати, гратися й танцювати. Волошковий квітозавр легко міг прожити півроку без меду і пташиного молока, три місяці без солодкої роси, але якщо йому три дні забороняли гратися й танцювати, то він занедужував і помирав від нудьги. Жили волошкові квітозаври як одна велика родина. Вони не знали, що таке лихо, зло і підступність. Однак…

У цьому місці професор клацне пультом і на екрані постане зовсім інша картина: випалена земля, зрубані дерева, висохлі річки, чорне каміння та затягнений хмарою диму небокрай.

– Після прибуття на нашу землю інопланетного десанту на чолі з відомим лиходієм та розбійником Пупир-Хамом волошкові квітозаври були геть знищені. Спершу їм заборонили співати, потім танцювати й водити хороводи, натомість змусили ходити строєм, навчали брехати, лаятися й капостити. Невдовзі всі тварини пересварилися між собою і зробилися легкою здобиччю для Пупир-Хама та його поплічників – негідники відловлювали чарівних звірів і вивозили на планету Жлобур, аби шити з їхньої шкури куртки, сумки й гаманці, що мали шалений попит серед місцевої модної публіки. Упродовж декількох років численна і весела родина волошкових здорованів скоротилася до кількох дивом уцілілих осіб. Вони знайшли собі прихисток у печерах, у найнеприступніших місцях Землі. Йдемо далі…

Професор знову переключить слайд. На екрані – стародавнє місто.

– З історичних джерел стало відомо, що в знаменитій Олександрійській бібліотеці зберігався древній манускрипт. У ньому червоним чорнилом на жовтому пергаменті написано, що остання волошкова квітозавриха Клумба дозволила тодішнім мольфарам приспати себе та велике розписне, дуже схоже на писанку яйце на невідомий термін. Коли Клумба нарешті прокинеться, з цього яйця вилупиться квітозаврик на ім’я Бузок, і з його народженням у Всесвіті настала б нова епоха. Бузкове народження мало принести людям усієї Землі радість, любов та щастя. А дітям – нові ігри, забавки та розваги. На жаль, цей манускрипт згорів під час пожежі, й до нас дійшло тільки усне свідчення. Проте…

Далі професор Чудлик розповість про свого прадіда-професора, який відкопав брязкальце, про свого батька-професора, що дізнався про давній манускрипт, а потім і про свої досягнення в цій галузі науки. Слайди змінюватимуть одне одного, а наприкінці лекції професор підсумує:

– Хочеться вірити, що десь на нашій планеті у затишній печері мирно спить, пригортаючи до себе розписне яйце, мама Клумба, адже лише легендарні волошкові квітозаври здатні подарувати щиросердні веселощі, любов та єднання, яких так бракує нашому світу.

Потому в залі ввімкнуть світло, чутимуться гучні овації, а наш професор вдячно вклонятиметься на всі боки.

Додому Чудлик повертався на своєму педальному «Запорожці», розмальованому червоно-чорним під комашку «сонечко». Він піклувався про довкілля, а тому крутив педалі й усіляко підтримував тих, хто замість їздити на жадібних до бензину автівках, пересувалися на електромобілях, велосипедах, самокатах, роликах та скейтбордах, звільняючи нашу прекрасну планету від отруйних вихлопних газів.

Побачити «сонечко» у місті й помахати йому рукою вважалося гарною прикметою. У неї вірили навіть мер Києва і народні депутати з Верховної Ради. Тому коли професор проїжджав повз ці солідні державні установи, всі, навіть найпихатіші, державні мужі вихилялися з вікон, махаючи професору руками і сподіваючись на краще майбутнє.

Видатний учений мешкав у невеличкому будиночку з вежею на території ботанічного саду Академії казкових наук. Усі кияни знають це місце, що потопає в кущах півоній, бузку і жасмину на високому березі Дніпра. У будиночку є вітальня, спальня, кабінет, а також кухня і ванна кімната. Збоку до нього прибудовано дерев’яну башту, чий стародавній годинник мелодійним боєм вітає кожну нову годину. Невисокі сходинки ведуть на широкий ґанок, де вечорами так приємно пити чай з лимоном і свіжою булкою, намащеною маслом та вишневим джемом.