Читать книгу Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей - Антін Мухарський - Страница 9

Тієї ночі в Академії казкових наук також не спали. У великому кабінеті за довгим столом засідали вчені, скликані академіком Хитренком. Найактивнішими були троє науковців – професори Ікс, Ігрек і Зет.

– Я вважаю, перед тим як ставити питання про методи пробудження, варто зрозуміти, що собою являють ці волошкові квітозаври, – авторитетно заявив професор Ікс.

– Слушно! – погодився із ним Хитренко. – То що вони собою являють?

– Наскільки я пам’ятаю, волошкові квітозаври мають голову, тулуб і хвіст…

– Нічого подібного, – заперечив зі свого місця професор Ігрек, – замість хвоста в них букет квітів. Вони тому і називаються квітозаврами. Їхня голова нагадує формою діжку для пальми.

– Ніяку не діжку, – заперечив професор Ікс, – а звичайнісінький вазон з однією діркою замість ока…

– Нісенітниці! – підхопився з місця професор Зет. – У квітозавра парна кількість очей. Їх у нього вісім! А спина вкрита травичкою, в якій ростуть гриби.

– І не травичкою, а звичайним мохом, посипаним журавлиною. І ніг у квітозавра немає! Він плазує на животі…

– Якому животі?! Він же птах! І має крила…

– Не крила, а крило, що росте посередині чола, і він ним махає, коли радіє…

– Коли радіє, то розпускає хвіст із троянд і пускає ротом бульбашки…

– Він узагалі має роги…

– Ні, не роги, а бивні…

– Бивні в нього відпадають у дитячому віці, і на їхньому місці виростають вуса…

– Це в самців. А в самок продовжують рости бивні…

– І доки вони в них ростуть?

– Доки їм ці бивні не обламають новонароджені діти…

Наукова суперечка між професорами тривала майже три години. За цей час було випито дванадцять графинів води, поламано шістнадцять олівців і чотири стільці, виплеснуто в атмосферу вісім кубометрів ненависті та з’їдено сорок шість таблеток валідолу. Коли ж професори втомилися від дискусії, Хитренко попросив наукового секретаря підбити підсумки.

Секретар підійшов до дошки, узяв крейду і, відповідно до тверджень професури, намалював п’ятиголове чудовисько, вкрите густою травою, з колесами замість ніг і пальмою замість хвоста. На кожній голові росло по крилу, рот був десь збоку, а вуха теліпалися просто над очима. Одне слово – страховисько.

– А тепер з’ясуймо, як ми її будемо будити? – Хитренко поставив питання руба.

– Я кажу тротиловою шашкою її будити! – наполягав Ікс.

– А я кажу, – струменем з пожежного шлангу! – вигукував Ігрек.

– Шашкою! – Струменем! – Шашкою! – Струменем! – Шашкою!

Здавалося, цьому не буде кінця. Ікс та Ігрек ніколи не могли домовитися. Теоретичні наукові суперечки могли тривати вічно, й усі в залі зажурилися, потайки позіхали в кулачки, роздивлялися на стелі сонних мух і писали рідним есемески «До ранку не чекати».

Нарешті Хитренко не витримав:

– Мовчати! – гаркнув він. – Пропоную консенсус! Спершу ми підірвемо поблизу печери тротилову шашку, а потім, коли квітзавриха від страху вискочить з печери, поллємо водою із пожежного шлангу, щоб заспокоїти. Чи всі згодні?

Рішення підтримали майже одностайно, і тільки професор Зет був проти:

– Це якось негуманно! – заявив він, проте Хитренко махнув на нього рукою і поставив наступне запитання:

– Чим харчуються волошкові квітозаври?

І знову розгорілася суперечка. Ікс стверджував, що квітозаври люблять буженину і салат «Олів’є», а Ігрек доводив, що найбільше їм смакує сиров’ялена ковбаса та оселедець під шубою.

– Послухайте, – зненацька втрутився в їхній диспут професор Зет, – а чого ми тут сидимо і сперечаємося, замість того, щоб поїхати до ботанічного саду і подивитися на цю волошкову квітозавриху?

– Яка практична думка! – здивовано обізвався Хитренко.

– І то правда! Ура, ура… – погодились із нею інші, – до ботанічного саду!

Коли ж науковці вибралися на вулицю, була майже четверта година ночі й на асфальт перед Академією впали крупні краплі дощу.

– Здається, злива починається. Куди за такої погоди їхати? – сказав професор Ікс.

– Ну так, нерозумно! – нарешті погодився з ним Ігрек.

– А й справді! – підтримав колег Зет. – Вже спати час. Завтра зранку прийдемо у ботсад і подивимося, як виглядає ця Клумба, заодно подумаємо, що з нею робити.

– Проте підривників і пожежний катер неодмінно треба викликати! Всі згодні? – Хитренко грізно оглянув професуру. Заперечень не було. – Тож завтра о дев’ятій чекаю на всіх у ботанічному саду. На добраніч, панове!

Ледве встигли казкові науковці розбігтися по домівках, як нічний Київ накрила тепла травнева злива.