Читать книгу Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей - Антін Мухарський - Страница 7

Містер Пуп був вельми діловою людиною. На планеті Жлобур, де він жив і мав бізнес, його вважали неформальним лідером. Щоправда, колись містер Пуп був справжнім злочинцем і вбивцею, але це ж у минулому… Нині він – голова правління банку «Пуптранстрест», власник нафтопереробного «Жирпупкомбінату» й мережі супермаркетів «ПупОК», почесний директор кінокомпанії «Папа Пуп енд компані», яка випускає серіали про злочинців та тупі розважальні шоу.

Містер Пуп має величезний сучасний офіс, їздить відпочивати на модні курорти, скуповує на аукціонах антикварні раритети та твори сучасного мистецтва. А ще він – головний меценат конкурсу краси серед елітних плазунів та рептилій «Міс отрута».

Віднедавна містеру Пупу припало до смаку оточувати себе елітними суперотруйними зміями, плазунами та земноводними, які робили йому екзотичні масажі, розважали художнім шипінням. До того ж, за потреби, вони могли смертельним укусом знешкодити потенційних ворогів чи конкурентів.

Улюбленицею була гламурна водяна гадюка на ім’я Сєрпєнтіна Сваровская, чия лискуча шкура була геть всипана діамантами й штучними стразами. Сєрпєнтіна вміла віртуозно брехати, лаятися, пити горілку та співати пісні у стилі «кримінальний шансон». Саме вона грілася на грудях у містера Пупа, коли він почув у новинах звістку про дивовижну земну знахідку.

– Ні, цього не може бути! – схопився він за голову.

– Ш-ш-ш-шо ти сказал, мой толстий пупсік? – прошипіла розімліла від тепла Сєрпєнтіна.

– Пупсик сказав, що на Землі знайшли квітозавриху Клумбу із цим проклятим яйцем!

«Стоп! – можете сказати ви в цьому місці. – Чи не той це містер Пуп, що колись звався Пупир-Хам і який разом зі своїми поплічниками знищив на Землі усіх квітозаврів?»

Так, це він! Точніше його клонований двійник. Зараз поясню.

Уже довгі роки на планеті Жлобур існує величезний інститут з проблем клонування. Коли багатий жлобурянин доходить до найквітучішого свого віку, він іде в цей інститут – там у нього під місцевим наркозом відрізають маленький шматочок пальця або вуха, чи ще чогось і кладуть до спеціальної морозильної камери на зберігання. Коли ж той жлобурянин постаріє, то знову звертається до спеціалістів інституту. І ось тоді зі взятого колись маленького шматочка в особливих умовах науковці вирощують молоду копію. Саме тому містер Пуп і дожив до цього часу. Однак інколи трапляються певні генетичні збої: приміром, у когось із клонованих можуть вирости дві голови, чи шість носів, або сорок пальців чи по одному вуху. Це у чоловіків. А у жінок здебільшого при клонуванні страшенно роздувало губи, груди й інколи сідниці.

– Мольфари обдурили мене! – бігав по офісу містер Пуп, розмахуючи чотирма руками. – Сказали, що Клумба померла, а самі приспали її на тривалий час! Але ж за старовинною легендою, якщо з яйця народиться новий квітозавр, то я помру! Згину! О-о-о-о, я зараз лусну від люті!

І містер Пуп почав роздуватися, ніби повітряна кулька.

– Тіш-ш-ше, ті-ш-ше… – зашипіла гадюка на його грудях, – тєбє доктора запрєтілі валнаваться… Давай бєгом к акваріуму…

Слід зазначити, що містер Пуп хворів на рідкісну та смертельно небезпечну недугу, що називалася злободинамією, – людина так роздувається від люті, що може запросто луснути.

Підбігши до величезного акваріуму, містер Пуп зірвав гадюку з шиї і кинув її у воду, де плавало десятка півтора справжніх золотих рибок. Одна рибка – одне бажання. На чорному ринку такі чарівниці коштували шалених грошей. Водяна гадюка вправно впіймала найтовщу і, висунувши з акваріуму вкриту стразами голівку, виплюнула рибку просто у руки господареві.

– Відпусти мене, я виконаю будь-яке твоє бажання, – ледь чутно промовила рибка людським голосом.

– Жити хочу-у-у-у, – прохрипів, хапаючи ротом повітря, містер Пуп.

– Хай тобі буде. Живи… – промовила рибка, і сталося диво.

Жлобурянин просто на очах почав здуватися, меншати і за мить повернувся до своїх звичайних розмірів.

– Відпусти мене, – тепер уже рибка благала свого господаря про милість, задихаючись без води.

– Ага, зараз… – цинічно усміхнувся містер Пуп. – Виконала бажання, та й годі. Тепер ти мені не потрібна, дарма тільки будеш в акваріумі хвостом махати. Сваровська, тримай! – і кинув свою рятівницю прямо до пащі водяної гадюки.

– Ш-ш-ш-ш, люблю дєлікатеси, стрази і багатих мущ-щ-ін, – зашипіла гламурна змія, заковтуючи ще живу рибку все глибше і глибше.

Тим часом містер Пуп, поправляючи розхристаний костюм, підійшов до робочого столу і по селектору наказав секретарці викликати до нього в офіс Жабуляка і Пукоока.

За п’ятнадцять хвилин двійко бойових пупоноїдів стояли перед господарем струнко. Той, що звався Жабуляком, був схожий на велику пухирчату жабу з носом-трубою і такими самими відстовбурченими вухами. На грудях у нього, почеплений до товстелезного золотого ланцюга, теліпався золотий мобільний телефон. Інший – Пукоок, був увесь червоний, ніби варений рак, банькуваті вирячені очі піднімалися над головою на двох тоненьких, як у равлика, ніжках. Він страшенно соромився своїх очей і ховав їх за коштовними золотими окулярами із затемненими скельцями.

– Є справа на мільярд! – гаркнув до пупоноїдів містер Пуп.

– На мільярд?! – хрюкнув носом Жабуляк, а у Пукоок злегка присвиснув.

– Чи відомо вам, що сьогодні на Землі знайдено волошкову квітозавриху?

– Як? – в один голос вигукнули пупоноїди. – Вони ж усі типу вимерли! Ми самі, по ходу, зачищали Землю від останніх квітозаврів.

– Виходить, що ні! Нас обдурили. А ще при ній збереглося яйце, з якого має народитися цей вилупок Бузок, що принесе всім біду під назвою свобода. Адже свобода – це страшна річ! Вона руйнує порядок. Ось чому цей бузовір страшніший за фашистів, гірший за чуму. Мусите негайно вирушити на Землю, викрасти яйце і доправити його на Жлобур. Ну, а потім ми влаштуємо показовий судовий процес над цим квітчастим недомірком і привселюдно його стратимо! Мамаша помре з горя. А нам вже ніщо не завадить скрізь заводити власні правила! Все вільне і незалежне має бути знищене. За нами сила! Добробут за нами!

– А чи є у вас якийсь план, містер Пуп? – обережно спитав Жабуляк.

– План щодо викрадення? – уточнив Пукоок.

– Безумовно є! Ось тримайте… – і містер Пуп тицьнув до рук бойовим пупоноїдам фотокартку з портретом академіка Хитренка.

– Це наша людина на Землі. Ми з ним неодноразово співпрацювали за програмою «Втеча мізків». Він поставляв нам секретні технології та заборонені до вивозу з Землі матеріали, адже за гроші маму рідну продасть. Ось тут два мільйони доларів, – вказав містер Пуп на дві валізи, що стояли біля столу. – Беріть їх, терміново вилітайте на Землю. Без яйця не повертайтеся.

– А який наш гонорар у цій справі? – м’яко запитав Пукоок, від остраху втягнувши очі просто в тім’ячко.

– Як вам не соромно питати про гроші? – гримнув на них містер Пуп. – Це благородна корпоративна справа! Де ваша свідомість? Де ваше відчуття перспективи?

Пупоноїди похнюпилися – якщо вже шеф заговорив про корпоративну свідомість і відчуття перспективи, то це означало, що платити за роботу він не збирався. Проте вибору не лишалося. Спільне кримінальне минуле міцно пов’язувало пупоноїдів із Пупом, котрий будь-коли міг віддати їх до рук місцевої поліції, від якої сам давно відкупився. Адже основний закон планети Жлобур проголошував – «багатіям закон не писаний».

Отож, узявши валізи, Жабуляк і Пукоок слухняно вийшли з офісу і попленталися до космодрому. Там на них чекала срібляста літаюча тарілка останньої моделі, яка невдовзі взяла курс на Землю.