Читать книгу Легенда про квітозавра. Правдива казка для дорослих дітей - Антін Мухарський - Страница 8

Ніч оповила Київ непомітно. Спочатку вона визирнула з-за Дніпра і, переконавшись у тому, що місто не звертає на неї жодної уваги, потроху рушила вперед, тягнучи за собою темне покривало, розшите мерехтливими зірками.

Тим часом у будиночку в ботанічному саду завершувалася важлива нарада. За столом у світлі абрикосового абажура, схиливши голови над планом підкопу, сиділи професор і ді-джей Дудка.

– Мій друже, а ви впевнені, що ваші колеги впораються з таким складним завданням?

– Пояснюю ще раз, професоре, – гаряче переконував його ді-джей, – у мене на Фейсбук-сторінці пі-пі-півтори тисячі друзів. У них, як мінімум, півтори тисячі молодших братів і сестер. Якщо ці три тисячі приведуть усіх своїх друзів, то повірте, збереться ціла армія малят, озброєна відерцями і лопатками.

– А як же батьки? Хіба вони можуть відпустити дітей на всю ніч у незнайоме місце?

– А ми спробуємо не турбувати батьків, і почнемо діяти тільки тоді, коли вони заснуть. Ма-ма-малята виберуться зі своїх ліжечок, сядуть на велосипеди, встануть на самокати, скейти, ролики і під наглядом старших братів і сестер прибудуть на місце.

– Але ж дозвольте, виходить це – змова?!

– Професоре, ви самі говорили, що готові на все, аби врятувати маму Клумбу від загибелі.

– Так. Добро мусить уміти захищатися! Я даю згоду на проведення операції «Підкоп»! Уся відповідальність на мені. Викликайте дітей!

Ді-джей миттю видобув із сумки трохи затертий, але вірний планшет і на своїй Фейсбук-сторінці написав:

«Чудлик потрапив у халепу. Йому потрібна допомога. Беріть із собою молодших братів, сестер і приходьте о другій годині ночі в ботанічний сад. Прихопіть відерця й лопатки. Збираємося біля будиночка професора. Все дуже серйозно. Чекаю. Дудка».

Рівно о другій у призначеному місці зібралася величезна юрба дітей і підлітків. Ді-джей крутився серед них, жваво щось пояснюючи. Незабаром на ґанку з’явився Чудлик. Побачивши його, діти захоплено замахали руками і загуділи…

– Тихіше, тихіше, друзі мої! – вгамував їх професор. – Дотримуйте тиші, бо неподалік чергують міліціянти, які можуть поцікавитися, чому дітвора так пізно не спить. А зараз дозвольте всім пояснити, навіщо ми з Дудкою викликали вас сюди. Нам потрібна допомога. Внизу, он за тими деревами, знаходиться печера, де спить волошкова квітозавриха. Наше завдання полягає в тому, щоб якнайшвидше вирити тунель від будиночка до печери і розбудити її за допомогою сеансу музичної терапії, який проведе наш хвацький Дудка. Тоді є шанс, що Мама-Клумба прокинеться в доброму гуморі, встане з правої ноги і не захворіє.

У цьому місці промови з неба впало декілька важких крапель.

– Дощ! – стурбовано сказав Дудка. – Він може нам зашкодити.

Всі підвели голови до неба, яке почала затягувати чорна грозова хмара. Якщо почнеться злива, діти змокнуть і можуть застудитися. Ситуація ставала загрозливою. І тоді Чудлик вдався до справжнього чаклунства, яке застосовував дуже рідко, бо передусім вірив у науку.

– Травнева ноче, – гукнув він, здійнявши руки до неба, – будь прихильною до нас! Ти, можливо, сердишся, адже діти вночі повинні спати, та дуже прошу, не обливай нас дощем. Почекай трохи, поки ми завершимо роботу.

– Хто це зі мною розмовляє? – запитала травнева ніч у південного вітру.

– Це професор Чудлик, – озвався вітер шелестом дерев. – Він за своє життя не вбив жодної тварини, не поламав жодної гілки і не скривдив жодної людини.

– Раз так, то я допоможу йому. Гей, подруго, – звернулася ніч до грозової хмари, – відступи-но вбік, не поспішай розпускати свої мокрі коси.

І сталося диво. Хмара відступила і на небі знову засяяли зірки.

– Дякуємо тобі, ноче! – неголосно гукнув професор, а діти вдячно помахали їй руками.

– Добре, добре… – пробурмотіла травнева ніч далеким громом, – чого вже там… Природа завжди допомагає добрим людям.

– Нумо, друзі мої, увага! – професор знову промовляв до дітей, розгорнувши перед ними величезний плакат. – Ось план підкопу. Копати почнемо від мого будиночка, землю будемо виносити й утрамбовувати на клумбах, підготовлених для розсади чорнобривців. Пропоную працювати за схемою – набрав відерце землі й одразу ж поступися місцем товаришу. Згодні?

– Так! – дружно закивали головами діти.

– Тоді до роботи!