Читать книгу Соловецький етап. Антологія - Антология, Питер Хёг - Страница 3

Рік народження 1901-й 15 грудня

Я мешканець Київської губернії X. 1919 року я пішов добровольцем в українську армію. Коли тяжко було встояти проти московської влади, змушене було одступити українське війско за кордон, і, коли війско переходило наше село, то я залишився вдома. Прожив я деякий час вдома, але шпигуни дознались, що я був в українському війску. 1926 року мене арештували та звинувачували мене, що я пішов добровільно в українське війско, та й ще за те, що нібито я, як ховався, то руйнував їхні комуни та палив колхози. І от, як попався у в’язницю, тут прийшлось побачити тяжкі муки та випробувати їх на своїй шкурі; як начнуть робити допити, то таких тяжких мук певно ще не було нігде, як мучать московські кати. Розпікають залізо та прикладають до тіла того чоловіка, що його допитують, то кладуть руку в двері й придушують дверима, то загонять гарячі шпильки під нігті. Але все таки, які муки не задавали, то не могли з мене нічого випитати і не було явних доказів, але ж все таки порахували підозрілим контрреволюціонером, то й засудили на шість років Соловецької каторги. Зібрали нас в Житомирську в’язницю 1000 чоловік і привезли нас на Соловки, – станція Таїбула, і тут нас висадили з вагонів і привели до бараків, де були поселені бідні люде. Як глянув я на сих людей, то вони вже не похожі на людей, а на мерців, наче од довгого сну з того світа повставали. З’єднали нас докупи, то як глянеш кругом себе, то тих людей не сотні, а тисячі і все українці та частина кубанців та донців. Тут були старі люде по років 70 і молоді по років 16, а уроки давали всім однакові.

Уроки були такі, що дають зробити за день, то така людина, як мрець, не зможе виконати навіть і за тиждень, а як скажеш, що такого урока виконати нема сили, то за такі слова дуже карали, навіть і смертю: зараз роблять слідство звідкіля ти і за що сидиш, а через те питали, що між нами було скільки московських злодіїв. Як тільки не кацап, то зараз же уб’ють і пишуть формулярі, або за побіг або як контрреволюціонер, що вів контрреволюційну пропаганду поміж каторжанами. Як виряжають на роботу чоловік чотириста, або більше, то дають конвоя чоловік 20, з них самі каторжане, які на волі працювали в «чека» та злодії, які робили збитки мирному населенню, от з них виходять страшні катюги. І кажуть невільникам, що ви зараз в нашому розпорядженні та дають свій наказ, що повинні іти по 5 чоловік уряд; хто поверне вбік, вліво чи вправо, чи вийде вперед, чи останеться іззаду, то зараз пускається рушницю у діло. Так воно і було; як довідались, що в кого є гарна одежа, що привіз з собою, то таку людину, хоч вона нікуди й не повертає, викликають з ряду невільників, відгонять від себе кроків на 20 та й стріляють. Людина пропадає, а ці катюги складають акта, що невільник втікав і за те застрілено його. Вищі кати цих катів нагороджують майном убитого.

Приходим у ліс, – призначають уроки. Як глянеш на такий урок, аж всередині похолоне: як не працюй, то не виконаєш. Через такі великі уроки, що не можуть виконати, то невільники роблять себе каліками: одрубують собі пальці на руках і калічать ноги, щоб позбавитися такої тяжкої праці. А хто не виконає урока, то раздягають та й ставлять на мороз на годин 4 або 5. Багато було таких, що не видержувало такої стоянки і замерзали на морозі. Опісля кинуть мертве тіло під барак, та й лежить воно з тиждень. Приходить начальник командіровки та й каже, що всім так буде, коли не будуть виконувати уроків. Платили дуже гарно за цю працю – 20 коп. за тиждень, а кормили ще лучше: рано в чотирі години дають сніданок не більш як 2 ложки каші, а у вечорі прийдеш з праці в годин десять або 11, як виконаєш урок, то одержиш 600 грамів хліба, кварту юшки з гнилої риби, в якій де-не-де плаває крупа, а не виконаєш уроку, то дають хліба 300 гр. і юшки менче та посадять у карцер, а там холодно і хворій людині повік не виконати урока і не вилізати з карцера.

Перед самою моєю утечою було вже дуже мало злочинного миру, а все селяне з України, як контрреволюціонери, багато українських священників та вчителів. Всього українського люду в Соловецьких лагерях знаходиться більше як 2 міліони. Звичайно, що з цих людей мало хто повернеться на свою милу Україну, та до рідних їм діточок, та вірної дружини, бо катування не зменшується, а збільшується. Над злодіями ще мають милость, а над цими політичними знущаються ще гірше, як знущались.

Це що є описано в цьому листі то все правдиво. За свої покази присягаю перед Богом і Христом та святою Євангелією, що дійсно правда.

(підпис)