Читать книгу Чорт зна що. У кігтях Хапуна - Антология, Питер Хёг - Страница 8

Зі всього, доси сказаного, видко, що чоловікові дуже тяжко приходилось боротися з чортом. На се треба було величезної енергії та сили волі. Кілько ж то тих сил марнувалося задля безкорисного діла! Тим легко пояснити такий брак поступу у всіх напрямах в середніх віках.

Оборонялися від чорта молитвою, святими тайнами, постом, знаком святого хреста, свяченою водою і т. д. Навіть дзвони мали власть над чортами. Тут треба ще зачислити реліквії святих та ріжні інші амулети, яких було повно. Святі в небі – се також вороги чорта і завсігди уявлялись в боротьбі з ним.

Чорт в боротьбі зі святими бував не раз і побитий дуже погано. Святий Антін плюнув йому раз в очи і він зараз забрався. Деякі святі ще дітьми відносили блискучі побіди над чортами, а що дивніше, на вид образу Льойолі (так упевняють єзуїти) чорти стрімголов давали драла в пекло. Багато було святих, що ловили чортів, в’язали і били, кілько влізлось. А святий Аполлоній одного чорта (він виглядав, як мурин) живого закопав… До таких належали й святі жінки, як Юліяна, Ґертруда та ін.

До зброї на чорта зачислити належить і екзорцизми. Була се залежно від обставин довга або навіть коротка і проста операція, бо деякі чорти були вперті і мали тверду шкуру супроти мечів екзорцизму, – інші ж від першого візвання полишали чоловіка. Між численними приписами щодо способів, як виганяти чорта з чоловіка (а такі книги списувались ще при кінці XVI ст.), до найуспішніших зачислювано… палку. Але хто тут більше терпів, біснуватий чи біс? Найтяжча боротьба була чортови зі святими небесними, в тому числі з Матір’ю Божою. Вони завсігди поконували чорта, часом сама їх поява вистарчала, щоби нечистий утік. Тому-то й найліпше було в спокусах просити о поміч мешканців неба. З тим всім, одначе, остаточної побіди святість небесна над чортом не віднесла, бо, як пересвідчилися ми, в християнстві один світ доповнює другий. Саме небо – просто немислима річ. Пальма побіди над чортом мусіла дістатись кому іншому, тому, хто майже однакове зайняв становище супроти пекла, як і супроти неба.

Тут ще мусимо сказати кілька слів про смішних і добродушних чортів. Річ природна, що як чорт-побідник для всіх страшний, так побіджений викликує погорду і сміх. Навіть ті, що дрожали давніше перед ним, жартують собі опісля з нього. Вкінці мусимо зробити увагу, що чорта з веселого боку представила більше фантазія людова; чорт релігійний в деяких легендах зм’як власне під впливом народніх поглядів. Фантазія людова пристосовує обставини небесні, Бога, Христа, Марію до обставин земних, чому ж би й чорт не мав стати більше людським? Тому-то й виходить він часто таким, що має свою хату, свої клопоти, що їсть, п’є, вбирається, хорує, а часом навіть і довги робить. А вже між собою чорти зовсім не страшні, вони справдешні веселуни. Один аскет бачив, як чорт на ціле горло сміється. На запит чоловіка, чому смієсь, говорить чорт, що ось-то його товариш сів собі на хвіст сукні одної жінки, а коли вона на мокрім місці піднесла сукню вгору, чорт упав у болото… З такого сміхованця буває іноді звичайнісінький дурень, що його на кождому кроці можна ошукати. Хлоп каже собі йому се а се зробити, заким когут запіє, а дасть йому душу. Чорт уже кінчить роботу, а хлоп штучним способом примушує когута піяти… Інший разом зобов’язуєсь чорт збудувати міст, а за те дістане першу душу того, хто перейде тим мостом. Коли міст готовий, люди наганяють пса або свиню…

Бувало навіть, що чорт, принцип зла, був добрий. Навіть теологи знають про таких чортів, що активно не згрішили в небі, лишень були покарані за невтральність. Данте помістив їх перед властивим пеклом. Такий добрий чорт помагає людям в небезпеках і бідах зовсім безкорисно. Одного лицаря визволяє чорт з неволі за те, що той його колись приодів, як він дуже був змерз. Були й такі чорти, що зовсім добровільно служили людям, навіть монастирям. Один чорт побився об заклад з архистратигом Михаїлом, хто гарнішу церков збудує, інший учив святого Бернарда псальму, який напевно веде у рай, а згадуваний уже Цезарій розказує про одного чорта, що за кошик ягід сторожив у винниці. Були також такі, що повнили практики релігійні.

Чи чорти ніколи не жалували за утраченим раєм? Здаєсь, що так, одначе вони не каялися своїх гріхів. Амбіція їх оказуєсь із ось якої легенди: чорт жалуєсь перед Христом, що Христос нужденного чоловіка полюбив дужче, ніж його, ангела, і не хоче його спасти. Христос на се: «Коли я тобі не помагаю, се тому, що ти сам собі помогти не хочеш. Треба жалувати, молитись, просити о милість, як люди»… На се каже чорт: «Мені жаль, що я втратив небо, але тобі молитись і признавати свій гріх не буду. Радше нехай вічно живу в найглибшім пеклі». Авжеж були й такі, що сповідались, звичайно, по-свойому… Та се мабуть з тих – добродушних дурнів. За те ось як говорить Люцифер Байронів:

І справді, чорт розсипався в ніщо, заким здужав навернутись.