Читать книгу Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Антология - Страница 31

Лемберґ, 30 травня. При вступі в Галіцію, мене усе тішило: схожість жителів з нашими малоросіянами вражаюча: їхні свити і шапки такі самі, які носять у нас в Україні, говорять же так виразно, що я, не будучи малоросіянином, усе міг розуміти без труднощів; і сама природа здавалася мені чарівнішою і щедрішою, ніж бачив я її учора.

Проходячи повз Уніатську церкву і почувши спів, зайшов помолитися. Служба йшла на слов'янській мові, і я не помітив жодної відмінності від нашої служби, окрім того, що на актенії згадують Папу. Священики ходять без бороди, стрижені, і в такому ж вбранні, як католицькі приходські ксьондзи. І церковне облачения уніатських попів таке саме, як у наших.

В міру того, як, минаючи довге передмістя, я наближався до Лемберґа, предмети швидко змінювалися, цікавість зростала, стукіт, гамір наростали; і раптом від сільської тиші, від скромних дерев'яних будиночків я перенісся, наче завдяки чарам, в галасливий, багатолюдний натовп, і перед жадібними моїми поглядами виросла громада будівель – одні кращі, прекрасніші за інші. Прекрасні коні, прекрасні екіпажі, багаті крамниці, кваплива хода людей, чисті тротуари, широкий бульвар, милі веселі обличчя, строкатість і смак дамських нарядів, дивували мене поперемінно і утворювали дивну протилежність з довгими каптанами, конфедератками, червоними або жовтими чобітьми польських чепурунів, і особливо з бідною зовнішністю черні, що тіснилася на вулиці. Я заздалегідь знав, що дорогою від Трієста до Петербурга нам зустрінуться тільки два великі міста, Буда і Лемберґ; але ніяк не уявляв, щоб цей останній був такий багатолюдний, такий багатий. Завтра Трійця, і з завтрашнього ж дня почнуться контракти, на які з'їхалося безліч купців та шляхти, щоб укласти різного роду родинні й торговельні угоди.

Лемберґ схожий на маленьку столицю, в якій чого забажаєш, те й просиш. Крамниці наповнені усілякими товарами, обабіч вулиці видно золочені і розписані вивіски, що рекламують різного роду мануфактуру й ремесла. Скрізь повно народу, всюди по гладкій бруківці котяться багаті екіпажі, і польські улани у святкових мундирах скачуть на гордих конях; самотні красуні снують по тротуарах або, сидячи біля чистого вікна, ваблять і запрошують прихильною усмішкою. Розкіш і розпуста йдуть пліч-о-пліч. Поляки люблять забави майже настільки ж, якщо не більше, ніж італійці. Будучи неробами усе життя і заможними без зусиль, вони не знають, як убити час. Тут є гарний театр, а бали і вечоринки майже щодня то у генерал-губернатора, то у інших знатних панів. Академічна бібліотека містить сто тисяч книг.

Вулиці добре вимощені, розташовані правильно і перетинаються трьома великими площами; будинки в три і чотири поверхи; кращі з них оточують площі, прикрашені трьома величезними церквами, спорудженими посередині. Я заходив у найдавнішу, побудовану королем Іоанном Собеським. Це готична будівля дуже добре збережена. Склепіння її високі, церква не надто велика, але в ній стільки прикрас, стільки чудасій, що саме ця відсутність смакуй безлад здавалися мені кращим достоїнством цього пам'ятника хороброго визволителя Відня.

У центрі міста збудована висока чотирикутна вежа, на якій щогодини сурмлять і сповіщають, що в місті усе спокійно. Я піднявся на неї, але нічого особливого не помітив, окрім дахів, що займають великий простір. З усіх будівель понад усі інші сподобалася мені головна гауптвахта, оточена іонічною колонадою, на якій легко лежить важкий карниз, багато і зі смаком прикрашений військовими гарматами і прапорами.

Лемберґ гарний, але не може похвалитися вдалим розташуванням, він розкинувся в ямі поміж двох пологостей, так що і під'їжджаючи, побачиш місто не раніше, як опинишся вже на його передмісті. Лемберґу ще бракує судноплавної річки; Полтва, що його зрошує, не годиться для міста з 50 000 жителів, які займаються значною торгівлею. Французи, за прикладом древніх греків, перейменували його на Леополь.

У Трійцю стало ще тісніше на вулицях, ще галасливіше, і коли я йшов на обідню, то вже зустрів багатьох напідпитку, а багато й таких, що валялися. Це давно не бачене мною явище нагадало, що рухаюся на північ у і що з усіх тварин людину можна вважати за найупертішу, бо всупереч природі упивається найдужче там, де земля не родить винограду.

По обіді я вирушив до міського парку подивитися, як стріляють у ціль. Там знайшов я численне товариство, музика гриміла, відлуння повторювало постріли. Міська міліція або інакше цивільна варта щонеділі, промарширувавши з прапором і музикою по головних вулицях, приходить сюди для стрільби в ціль.

Хто поцілить в яблуко, того називають Царем стрільців і вдягають йому на шию золотого півня на ланцюжку, а окрім почастунку вручають йому невелику нагороду. Я увійшов до галереї, з якої стріляли в щит, але що з тридцяти пострілів жоден не поцілив, то знудьгував і подався в інший парк, прозваний Єзуїтським.

Парк прекрасний, і ще прекрасніший тому, що тут прогулюється найкраща публіка. Обійшовши усе, я не знав, чим милуватися: прекрасними кущами чи красою квітників, оксамитовими лужками чи розфарбованими будиночками, що миготіли серед свіжої зелені. У одному з будиночків була чудово умебльована ресторація, в інших – кав'ярні і галантерейні крамниці. З підвищення і з фігурної альтанки видно найкращі міські будівлі і чути віддалений гомін людей, що веселяться, перестук карет і бричок, які під'їжджають до воріт саду. Звикнувши до постійних німецьких мод, я був приємно здивований різноманітністю, багатством і смаком вбрання тутешніх пань, а ще більше тим, що між ними дуже багато красунь з блакитними, млосними очима; одне мені не сподобалося, що рум'яна занадто грубо накладені на нерівні місця і приховують у молодих дівчат надто багато природних принад. Втім такий обман дозволений, бо дуже приємно бачити у всіх однаково свіжі обличчя. Я давно чув про люб'язності польок, яких багато хто називає північними француженками, але тут застав щось геть відмінне. Одна за однією скромно і тихо йшли вони розміреними кроками і на питання кавалерів відповідали, потупивши очі і ледь розтуляючи рожеві вуста, і жодна прекрасна голівка не ворухнеться, щоб зиркнути набік.

Сонце сіло, і на усіх доріжках стало так тісно, що довелося проштовхуватися. Голова у мене закрутилася. Мені набридло блукати назад і вперед, безупинно остерігаючись, щоб не заплутатися у вуалях або стрічках.

У сутінках я перейшов на бульвар, що розкинувся на зруйнованому валу посеред міста, і тут такий самий натовп, навіть ще більша тіснява, але скоро стали усі роз'їжджатися по балах і в театр. Німфи веселощів, досі непримітні, зосталися в перших рядах. Проходячи, вони кланялися, зітхали, сміялися, і відводячи за собою кавалерів, бажали подругам, які залишалися, доброї ночі.

Лемберґ, 3-го травня. У Духів день я обідав у руській корчмі, найкращій в усьому місті. Не дарма дали їй цю назву: серед гостей було чимало наших офіцерів. Одному з товаришів моїх геть не до речі спало на думку запитати у польського офіцера, у французькій службі, притому ще російського підданого, запитати: кого поляки краще люблять: росіян чи австрійців? Звичайно, російських, відповідав поляк, тому що із ста одного можна полюбити, а австрійців і з тисячі жодного не знайдеш.

Ввечері, не знаючи як провести час, пішов в театр; при вході подаю п'ять гульденів, замість квитка отримую дві лотерейні карти, і захоплений натовпом, що тіснився в коридорі, сідаю в партері на лавку. Скоро театр наповнився, і жодної ложі не залишилося порожньою. Жадність до виграшу множила нетерпіння глядачів, між якими помітив я більше застареньких і взагалі більше літніх, ніж молодих жінок.

При першому русі смичка в оркестрі шум, стукотня і розмови почали зменшуватися; коли ж завісу підняли, усі раптом замовкли, і наступила урочиста тиша. Посеред сцени стояв великий стіл з колесом; по обидві сторони його дві чорні дошки. Замість акторів виступили Магістратські або які інші цивільні чиновники у супроводі поліцейського офіцера. Навкруги розставили вартових; старший з чиновників поклав пук асигнацій на стіл, наказав прочитати, скільки зібрано грошей і які призначаються виграші. Найбільший з них в 500 гульденів; але мене запевнили, що можна п'ятьма флоринами придбати до п'яти тисяч. Чиновників зустріли оплесками; вони скромно і важливо вклонилися, і усе знову затихнуло. Після прочитання звіту визнали номери, змішали в урні і поклали їх в порожнечу колеса. При кожному зверненні випадав номер, який повторювали кілька разів і виставляли його чіткими цифрами на дошці. По мірі, як дошка списувалася номерами, що вийшли, увага збільшувалася; потім, коли почали скрикувати то тонкими, то басистими голосами: Амбо! терну! катерна! потрібно було подивитися на обличчя тих, що втрачали надію до виграшу. Ледве вимовили смертоносне для багатьох: куля моя! – я залишив театр, радіючи, що, наближаючись до своєї межі, ніколи не витрачатиму час на лотерею; бо крім того що не знаходжу в тому ніякого задоволення, для мене зовсім не забавно бачити порочну пристрасть, явно і без сорому що виявляється.

Марно, проте ж я так розсердився; лотереї усіма майже європейськими урядами прийняті і складають важливу галузь фінансової системи, доставляючи казні щорічний дохід.

Ярмарок почався на Трійцю, а разом з ним і контракти; крамниці відчинені, скрізь сяють продукти смаку і розкоші, ваблячи очі, прості ж твори природи, якими завалені магазини, ледве звертають на себе увагу. Такої моторності, такої кількості мішків із золотом і бочок зі сріблом мені не доводилося бачити ніде. Опівдні ми вирушили на біржу, де купувалися і продавалися товари позаочі, і здійснювалися акти різного роду за умовами. Там у великих залах для мене було найцікавішим і найприкрішим бачити, як чепуристий ставний ясновельможний увивався, лестив і принижено кланявся до землі перед розпатланим євреєм, який гонорово вимагав погасити вексель у сумі двісті тисяч злотих.

Поляки тільки платять або позичають, усе золото, усі оборудки, усе багатство Лемберґа в руках десяти тисяч жидів, які своєю зовнішністю скидаються на жебраків, трохи не сказав – шахраїв.

Покидаючи Леополь і піднявшись на висоти, які оточують його, я зупинився на хвилину, щоб оглянути польові укріплення, збудовані минулого року і уже наполовину зруйновані. Звідси місто має найкращий вигляд, зате всередині його немає місця, звідки б можна було бачити що іще, окрім безладної купи будов. Роззирнувшись довкола, я відразу помітив, що для захисту Леополя потрібно багато війська; воєнний його стан дуже незручний і відкритий з усіх боків.

З командної висоти я вклонився Леополю і попрощався з ним, як із мислячою істотою.

4 червня. Містечко Глиняни населене жидами. Поява моя у призначену корчму вигнала усіх пияків і торговців пивом та горілкою, але не могла проте вигнати жидівського смороду і нечистот, від яких мене нудило і голова крутилася. Не лише підлога, але й стіл такі брудні, що можна б зорати, посіяти овес і бігме б виріс; на щастя, товаришу по сусідству дісталася порядна хата, і я до нього перейшов на житло.

Білий Камінь. З усіх селищ, які траплялися на нашому шляху в Галіції, не було більшої і, можливо, кращої за цю станцію; але злива загрожує Ноєвим потопом, і я поневолі ковтаю жидівський сморід. Повірте, що кажу правду: до найохайнішої жидівки навіть у святковий день підійти неможливо без того, щоб найгрубіший нюх не здивувався запахом гіршим, ніж зі стайні.

Залишившись один в хаті з розбитими вікнами і освіжаючи заразливу атмосферу курінням люльки, розповім вам дещо про жидів. Вони, мов відчужені, живуть завжди окремо і не мають жодних стосунків з християнами. У всякому жидівському містечку, де, якщо є церква, єврейські будинки зазвичай будуються навколо квадратної площі, а селянські хати у бічних вуличках. Жидівський квартал обнесений шнурком, і цей кордон під час сабаша (субота у них те саме, що у нас неділя) жоден жид не сміє переступити.

Селянські хати позаду дворів мають город і невеликий сад, але ні в одній з них не знайдеш шматка хліба; навпаки у жидів, які землі не орють і займаються продажем вина та іншою торгівлею, знайдеться усе що завгодно. Кожен жидівський будинок – корчма для проїжджих. Пристрасть до накопичення поглинає увесь їхній хист. Немає такого низького ремесла, з якого б вони не витягнули для себе користі; але мало хто з них насолоджується придбаним: усі скупі до огиди. На них, здається, лежить тавро гніву Божого, яке очевидно й досі виключає їх з людського роду. Проте, де тільки християни живуть з ними у сусідстві, то стають їхніми рабами, потрапляючи у хитромудру залежність, стають жебраками, а усі плоди праць їх збагачують жидів.

Броди, 5 червня. На кожному кроці, куди не озирнешся, жидівська столиця демонструє яскраві, особливі риси моральності і способу життя цього народу. Кому хочеться побачити зразки огидного безладдя, той нехай їде в Броди, і затиснувши ніс, пройде одну вулицю. З усіх міст Польщі Броди славляться найповажнішою торгівлею, ставши осередком комерційних оборудок між Австрією і Росією, бо користуються правами вільних міст, тобто тут товари купуються і продаються без мита, вільно.

І що ж? Вулиці вимощені, але краще б їх не мостили, завалені гноєм, ганчір'ям і зогниваючими кістками. Площа вкрита болотом, яке насилу можна перейти по одній-єдиній дощечці. На ринку, заставленому столами, біля оселедців і свічок – купи червінців. Будинки, більшість з яких кам'яні, правлять за склади й набиті товарами, у кімнатах зі склепіннями поруч із парчею валяються пакунки з милом; краї покрівель покришилися, стіни вимащені де червоними, а де жовтими плямами; шиби, відколи їх вставили, ніколи не витиралися. Лемберґ і в половину не стільки багатий, а яка різниця в зовнішності, в порядку! Тут, окрім підвод і хур з товарами, не побачиш жодних екіпажів.

Невмивана красуня в шовковій накидці з діамантовими сережками і в шапці, унизаній великими бермудськими перлами, у якої, можливо, лежить в скрині сотня тисяч, не соромиться, піднявши сукню, брести через вулицю по коліна в багнюці. Жиди з дикими палаючими очима, скуйовдженими бородами, з роззявленими від нетерплячки ротами, у лисячих хутрах або в чорних шовкових зі шлейфом опанчах, брудні і засмальцьовані з голови до ніг, не звертають уваги на усі ці дрібниці.

Тут є особливого роду фабрики підробки вин, галантерейних золотих речей, підфарбовування хутра, майстерні для іноземних штемпелів до суконних і паперових товарів; виробництво фальшивої монети доведене до досконалості; тут усе є, а нічого купити не можна, бо значення слова продати у єврейському лексиконі означає обдурити або вкрасти.