Читать книгу Метафізика - Аристотель - Страница 11

Залишимо наразі піфагорійців, яких ми вже достатньо розглянули, [990b] [1] і перейдімо до тих, хто покладає ідеї як причини й прагне насамперед пізнати причини речей навколо нас. Ці філософи додали до перерахованих причин інші, рівні їм за числом, що виглядає так, ніби хтось хотів полічити меншу кількість речей і гадав, що не впорається, а натомість порахує, збільшивши їхню кількість. Адже ідей у них майже стільки, або не [5] менше, ніж тих речей, від яких вони, шукаючи їхні причини, дійшли до ідей. Бо для кожної речі вони постулюють щось однойменне, а також, окрім сутностей усього іншого, єдине, що обіймає множину, причому як стосовно навколишніх речей, так і стосовно вічних.

Окрім того, із тих способів, якими ми доводимо, що існують ідеї, жоден не здається переконливим. [10] Адже із деяких не випливає з необхідністю умовивід, з інших випливають ідеї речей, яких, ми вважаємо, не має бути. Згідно з доказами від наявності знань виходить, що існують ідеї всього, про що є знання; згідно з тим, що існує єдине в множинному, виходить, що також існують ідеї заперечень; а згідно з тим, що можна мислити щось зникле – що також існують ідеї зниклих речей [15] (адже ми маємо про них уявлення). Далі, точніші аргументи або допускають ідеї відношень, що, на нашу думку, не існують як рід сам по собі, або вводять третю людину.

Взагалі твердження про види руйнують те, існування чого ті, хто проголошують види, воліють більше, ніж існування ідей. Адже в такому випадку [20] спершу існує не двійка, а число, і відносне передує сущому самому по собі. І так у всьому іншому ті, хто тримаються вчення про ідеї, увійшли в суперечність з його началами.

Далі, згідно з припущенням, за яким ми приймаємо існування ідей, існуватимуть ідеї не тільки сутностей, але й багато чого іншого; адже [25] думка єдина стосовно не лише сутності, а й інших речей; також існують знання не лише сутності, але й іншого; і ще безліч інших таких ускладнень. Проте відповідно до вчення про ідеї [30] (якщо прилучення до ідей взагалі можливе) з необхідністю мають існувати тільки ідеї сутностей. Адже прилучення до них не може відбуватися випадково, натомість ідея має бути причетною до кожної окремої речі в тій мірі, в якій не йдеться про субстрат. Я маю на увазі, наприклад, якщо щось причетне до подвійного самого по собі, і воно також причетне до вічного, але побіжно: бо подвійне побіжно є вічним). Отож ідеї будуть сутністю; вони означають сутність і в цьому, і в ідеальному світі. [991a] [1] Інакше, що означатиме твердження, що є щось, окрім речей навколо нас – єдине в множинному? І якщо та сама ідея існує і для ідей, і причетних до них речей, то між ними має бути щось спільне. Справді, чому [5] двійка має бути однією й тією самою у минущих двійках та в багатьох, але вічних, двійках, але не однією і тією самою у двійці самій по собі та будь-якій окремій двійці? Якщо ж вони мають не ту саму ідею, то, мабуть, спільним у них мало б бути лише ім’я; це наче хтось назвав би людиною Каллія та оцупок дерева, не спостерігши між ними нічого спільного[26].

Але найскладнішим, мабуть, є питання, що врешті додають ідеї [10] до чуттєвих речей: як вічних, так і тих, що виникають і знищуються, – адже вони не є для них ані причиною руху, ані причиною зміни. Вони не допомагають ані пізнанню інших речей (позаяк вони не є їх сутністю, бо інакше вони перебували б у самих цих речах), ані їх існуванню, оскільки не містяться в речах, до яких причетні. [15] Можна було б припустити, що вони є причинами подібно до того, як білина робить щось білим, примішана до його складу, але це твердження, яке висловлювали спочатку Анаксагор, а пізніше Евдокс, украй хистке; адже легко навести цілу низку невідпорних заперечень проти такої думки.

Окрім того, жодним із звичайних способів [20] не можна вивести з ідей інші речі. Сказати ж, що вони є зразками, а інші речі прилучаються до них, – то пусті слова чи поетичні метафори. Справді, що це таке, що діє, дивлячись на ідеї? Адже можливо і бути, і ставати подібним до будь-чого, і без наслідування йому. Так, може народитися хтось подібний до Сократа, незалежно від того, [25] існує чи не існує Сократ; і вочевидь так само було б, якби існував вічний Сократ. Далі, це означатиме багато зразків для однієї і тієї самої речі, і так само ідей, наприклад, ідей людини, тварини та двоногого, а разом із тим людини-самої-по-собі. Врешті, ідеї були б [30] зразками не лише для чуттєвих речей, але й для самих себе, наприклад, рід як рід ідей. Тож одне й те саме було б і зразком, і відтворенням.

[991b] [1] Далі, здається неможливим, щоб сутність і те, сутністю чого вона є, існували окремо. Тому як ідеї, що є сутностями речей, можуть існувати окремо? У «Федоні»[27] сказано, що ідеї є причиною і буття, і виникнення; одначе навіть якби ідеї [5] існували, причетні до них речі не виникали б, якби не існувало щось, що приводить їх у рух. Виникає багато всіляких речей, скажімо, дім чи каблучка, щодо яких ми не говоримо про існування їхніх ідей. Отже, очевидно, що також інші речі можуть існувати й виникати з тих самих причин, з яких існують і виникають щойно названі речі[28].

Далі, якщо ідеї є числами, то як вони можуть бути причинами? [10] Хіба що інші числа є речами, скажімо, таке-от число є людина, таке-от – Сократ, таке-от – Каллій. Але ж як числа можуть бути причинами речей? Нехай навіть числа є вічними, а речі – ні, це нічого не змінює. Якщо ж це тому, що навколишні речі є числовими співвідношеннями, як-от співзвуччя, то, вочевидь, має існувати щось єдине, а вони є його співвідношеннями. Натомість якщо [15] це щось існує, наприклад, матерія, то, певно, самі числа будуть співвідношеннями між чимось і чимось. Наприклад, якщо Каллій є числовим співвідношенням вогню, землі, води і повітря, то і його ідея буде числом якихось інших субстратів; і сама людина незалежно від того, є вона якимось числом чи ні, буде все ж таки [20] числовим співвідношенням якихось речей, а не числом як таким; тож на цій підставі жодна річ не є числом.

Далі, з багатьох чисел легко виникає одне число, але як із багатьох ідей може утворитися одна ідея? Якщо ж число утворюється не з самих чисел, а натомість з одиниць у числі, наприклад, у десяти тисячах, то як стоять справи з одиницями? Якщо вони однорідні, то це веде до численних нісенітниць, і так само, якщо вони неоднорідні [25] (ані якщо самі одиниці у числі однорідні між собою, ані якщо всі інші між собою); адже чим вони відрізнятимуться, не маючи властивостей? Це не є імовірним і не в ладу зі здоровим глуздом.

Далі, необхідно ввести інший рід числа, яким займається арифметика, і все, що деякі називають проміжним; проте як воно існує або від яких начал [30] походить? І чому воно має знаходитися посередині між речами навколишнього світу й числами? Далі, кожна з одиниць у двійці має походити від якоїсь попередньої двійки, а це неможливо.

[992a] [1] Далі, чому складене число є єдиним?

Далі, окрім сказаного, якщо одиниці відмінні між собою, то слід було б казати, як ті, хто покладають існування чотирьох або двох елементів; адже кожен із них говорить про елемент не як про щось спільне, як-от тіло, а натомість про вогонь та воду, не переймаючись тим, чи є між ними справді [5] щось спільне, скажімо, тіло, чи ні. Також тут ідеться про те, що єдине, подібно як вогонь чи вода, складається з однакових часточок. Якщо ж так, то числа не можуть бути сутностями, натомість очевидно, що якщо існує щось єдине саме по собі і воно є началом, то про єдине говориться в різних значеннях, бо інакше [10] бути не може.

Далі, коли ми хочемо звести сутності до начал, ми стверджуємо, що довжини утворюються з короткого і довгого (тобто з чогось малого і великого), а площина – з широкого й вузького, тіло – з високого й низького. Але ж як площина міститиме лінію або тверде – лінію та площину? Адже широке і вузьке [15] належать до іншого роду, ніж високе й низьке. Отже, так само як число не міститься в них, оскільки «багато» і «небагато» відмінні від цих родів, очевидно, що жодний інший з вищих родів не міститиметься в нижчих. Але широке не належить до того ж роду, що й високе, інакше б тіло було площиною[29]. Далі, з чого виводити [20] точки, що в них містяться? Цей рід заперечував Платон як суто геометричне вчення, натомість началом лінії він неодноразово називав неділимі лінії. Одначе необхідно, щоб вони мали певну межу; тому відповідно до того самого міркування, за яким існує лінія, існує і точка.

Взагалі, хоча філософія шукає [25] причин видимих тіл, саме це ми залишили поза увагою (адже ми зовсім забули про причину, що є джерелом руху). Маючи на меті пояснити сутність чуттєвих речей, ми говоримо натомість про існування інших сутностей. Але щодо того, яким чином вони є їхніми сутностями, все сказане – лише пусті слова. Справді, слова «бути причетним», як ми вже зауважували[30], нічого не означають.

Ні до того, в чому ми вбачаємо [30] причину знань, через яку творить усякий розум і всяка природа, – ні до цієї причини, яку ми вважаємо одним із начал, ідеї не мають ніякого відношення. Проте математика стала для теперішніх філософів філософією, хоч вони й кажуть, що нею слід займатися заради іншого[31].

[992b] [1] Далі, можна вважати, що сутність, яку вони покладають в основу як матерію, є більш математичною, і радше приписується матерії та є видовою відмінністю між сутністю і матерією, ніж самою матерією, як-от велике і мале. Подібним чином і натурфілософи [5] кажуть про рідке та густе, називаючи їх першими видовими відмінностями субстрату; адже вони є різновидом надлишку і нестачі. Що ж стосується руху, то очевидно, що якщо велике і мале будуть рухом, то ідеї рухатимуться; якщо ж ні, то звідки має з’явитися рух? Тоді все дослідження про природу зводиться нанівець.

І навіть те, що здається легким [10] – а саме, довести, що все є єдиним, – не виходить; бо навіть якщо прийняти всі припущення, шляхом абстрагування виходить не те, що все є єдиним, а натомість лише те, що є певне єдине саме по собі. Але навіть і це не виходить, якщо не погодитися з тим, що загальне є певний рід; проте в деяких випадках це неможливо.

Також не має ніякого пояснення те, що в них іде після чисел, а саме, лінії, площини й тіла – як вони існують або [15] можуть існувати, – ані те, яке вони мають значення; адже вони не можуть ані бути ідеями (бо вони не є числами), ані проміжними тілами (бо то є математичні тіла), ані минущими речами. Тож це вочевидь якийсь інший, четвертий рід.

Взагалі якщо шукати елементи сущого, не враховуючи те, що про нього говорять у багатьох значеннях, і не розрізняючи цих значень, то знайти їх неможливо, особливо [20] якщо шукати, з яких елементів складається суще, у такий спосіб. Справді, з яких елементів утворюються діяльність або пасивність, або пряме, звичайно, пояснити неможливо. Тож якщо взагалі можна говорити про елементи, то тільки про елементи сутностей. Тож шукати елементи всього сущого або вважати, що знаєш їх, є помилкою.

І, справді, як можна пізнати елементи всього? [25] Адже очевидно, що не можна знати геть нічого переднішого за них. Адже це так само, як той, хто вивчає геометрію, хоч він і може знати спочатку інші речі, не знає попередньо нічого з тих речей, знанням яких вона є і про які він тільки має намір дізнатися. (І так само в інших випадках.) Отже, якщо існує якесь знання всіх речей, про яке деякі говорять, то той, хто пізнає його, [30] нічого не може знати попередньо. Утім, будь-яке навчання – чи це вивчення через докази, чи через визначення – відбувається повністю або переважно через попередні знання. Адже потрібно, щоб те, з чого складається визначення, було попередньо відомим і зрозумілим. І подібним же чином відбувається навчання через підведення до висновків. Якби ж виявилося, що таке знання є вродженим, то було б вельми дивно, як лишається непоміченим, що ми володіємо найкращим із знань. Далі, як можна дізнатися, з яких частин складається суще і як це довести з очевидністю? Адже це також неабияка проблема. Тут не уникнути суперечки, подібної до тієї, що точиться щодо деяких [5] складів, коли одні кажуть, що za складається з s, d та a, інші кажуть, що це окремий звук, відмінний від усіх відомих.

Далі, як можна пізнати не маючи певного чуття те, що сприймається цим чуттям? Одначе така сама ситуація з пізнанням елементів, якщо елементи, з яких складається суще, є елементами всіх речей, подібно до того як складні звуки складаються з [10] властивих їм елементів.