Читать книгу 2061. Третя одіссея - Артур Кларк, Артур Чарльз Кларк - Страница 4

– Як на сімдесятирічного чоловіка, ви в надзвичайно гарній формі, – зауважив доктор Глазунов, відірвавши погляд від останнього видруку від «Медкому», медичної служби армії США. – Я не дав би вам більше ніж шістдесят п’ять.

– Радий це чути, Олегу. Тим більше що мені сто три – як вам чудово відомо.

– Ну от, ізнову ті самі гості в ту саму хату! Можна подумати, що ви ніколи не читали книжки професорки Руденко.

– Старенька люба Катерина! Ми ж планували погуляти разом на її сотий день народження. Мені було дуже шкода, що вона не дожила до цього – ось що буває, коли надто багато часу проводиш на Землі.

– Звучить досить іронічно, бо саме вона і створила той знаменитий слоган «Тяжіння несе старіння».

Доктор Гейвуд Флойд задумливо споглядав мінливу панораму тієї прекрасної планети, яка була лише за якихось шість тисяч кілометрів від них і на яку йому ніколи вже не судилося ступити знову. А найіронічнішим у цьому було те, що, завдяки одному найбезглуздішому в його житті нещасному випадку, він усе ще мав відмінне здоров’я, тоді як практично всі його старі друзі вже були давно мертві.

Якраз минув тиждень після його повернення на Землю, коли, попри всю свою обережність та глибоку переконаність, що нічого такого з ним ніколи не може трапитись узагалі, він з відкритого балкона третього поверху вийшов не в той бік. (Звісно, він тоді встиг трохи «відсвяткувати», але мав на це право, бо став героєм у тому новому світі, куди повернувся був «Леонов».) Численні переломи призвели до ускладнень, з якими можна було впоратися як слід лише в космічній лікарні імені Пастера.

Це було 2015-го. А тепер – він ніяк не міг повірити в це, але на стіні висів календар – ішов 2061-й.

Сила тяжіння в цій лікарні, яка становила лише одну шосту від земної, не тільки уповільнила біологічний годинник Гейвуда Флойда, але й засвідчила те, що двічі за його життя фактично він ішов у протилежному напрямку. Хоча дехто з авторитетних фахівців і заперечував це, та серед широкого загалу тепер вважалося, що гібернація, тривала сплячка, робила щось більше, ніж просто зупиняла процес старіння: вона стимулювала омолодження. І Флойд дійсно-таки дещо помолодшав під час своєї подорожі до Юпітера й назад.

– То ви справді вважаєте, що мені цілком безпечно туди летіти?

– Ніщо в нашому Всесвіті не безпечне цілком, містере Гейвуде. Усе, що я можу сказати, це те, що фізіологічних протипоказань ви не маєте. Зрештою, на борту «Юніверсу»[4] все навколо вас буде майже таке, як і тут. Можливо, й не все там відповідає стандартам… е-е… того першокласного медичного обслуговування, до якого ви звикли в «Пастері», але доктор Магіндран досвідчений спеціаліст. І якщо виникне якась проблема, з якою йому не вдасться впоратися, то він переведе вас ізнов у стан гібернації і, так би мовити, «післяплатою» відправить назад до нас.

Це був саме той вердикт, на який Флойд і сподівався. Однак його радість дещо затьмарювало відчуття смутку, бо це ж йому доведеться на багато тижнів залишити місце, яке на майже пів століття стало для нього рідною домівкою, а також своїх нових друзів, які з’явилися тут у нього за останні роки. І хоча «Юніверс» – розкішний космічний лайнер проти простенького «Леонова» (що як один з головних експонатів музею Лагранжа «висить» тепер собі на місці високо над «темним» боком Місяця[5]), та все-таки в будь-якій тривалій космічній подорожі завжди є певний елемент ризику. Особливо якщо така подорож стосується дослідницької роботи, до якої Гейвуд саме й мав намір узятися.

А втім, це, мабуть, було саме те, чого він прагнув навіть у свої сто три (або ж, згідно зі складними геріатричними розрахунками покійної професорки Катерини Руденко, у сповнені моці та бадьорості його шістдесят п’ять). Протягом останнього десятиліття він відчував дедалі більший неспокій та якесь незрозуміле невдоволення життям, що виявилося для нього занадто комфортним та організованим.

Однак, попри всі захопливі проєкти, утілення яких у життя відбувалося в цей час по всій Сонячній системі, – відродження Марса, створення бази на Меркурії, озеленення Ганімеда, – він так досі й не вибрав собі до душі справи, яка могла б по-справжньому його зацікавити і в яку він міг би вкласти свою доволі ще потужну енергію. Років за двісті з гаком до цього, у XIX столітті, один із перших поетів доби Науково-технічної революції, промовляючи вустами Одіссея-Улісса, доволі точно описав те, що відчував тепер Флойд:

«Три літа», аякже! Насправді їх минуло вже аж понад сорок, Уліссові було б за нього соромно. Але останні рядки цього вірша, які Флойд знав дуже добре, для опису його становища підходили ще краще:

«Шукай, знайди…» Ну що ж, тепер він знав, що збирається шукати та знайти, бо точно розумів, де саме це буде. І якщо не станеться якогось катастрофічного форс-мажору, то ніщо інше не завадить йому зробити це.

Досі він не ставив перед собою такої мети свідомо й навіть тепер не зовсім тямив, чому вона так раптово заволоділа його розумом. Завжди був упевнений, що застрахований від цієї лихоманки, якою знову заразилось усе людство – уже вдруге на його пам’яті! – та, схоже, він помилявся. Або могло так статися, що то несподіване запрошення приєднатися до списку обраних і стати одним із почесних гостей на борту «Юніверсу» розпалило в ньому таку уяву та пробудило такий ентузіазм, на які Флойд від себе навіть не сподівався.

А могло бути й іще одне пояснення. По всіх цих довгих роках він і досі пам’ятав, яким глибоким розчаруванням для широкої громадськості виявилася тоді ота зустріч 1985-1986 років. І ось тепер з’явився шанс, останній для нього та перший для людства, влаштувати нову зустріч як слід, не давши більше жодному розчаруванню жодного шансу.

Ще у XX столітті космічні об’єкти можливо було досліджувати лише за допомогою прольотів повз них спеціальних дослідних зондів. Цього ж разу відбудеться справжня посадка – така ж новаторська по-своєму, як і перші кроки Армстронга та Олдріна поверхнею Місяця у 1969-му.

І доктор Гейвуд Флойд, ветеран місії на Юпітер 2010-2015 років, у своїй уяві полинув у відкритий космос, назустріч тій примарній гості, що знову поверталася до них із глибин Усесвіту, секунда за секундою набираючи швидкість, готуючись пройти навколо Сонця. А між орбітами Землі та Венери ця найвідоміша з усіх комет має зустрітися з іще не до кінця укомплектованим космічним лайнером «Юніверс» під час найпершого його польоту.

Де саме мало статися це рандеву, ще не визначено, але Гейвуд Флойд своє рішення вже ухвалив.

– Ну що ж, комето Галлея, я йду… – прошепотів він.