Читать книгу 2061. Третя одіссея - Артур Кларк, Артур Чарльз Кларк - Страница 7

Вільяма Цунґа, коли той народився, назвали «найдорожчою дитиною у світі»; та він утримував цей титул всього-на-всього два роки, перш ніж той перейшов до його молодшої сестри. Вона й досі володіла цим званням, яке тепер, коли закони про сім’ю були скасовані, вже ніхто й ніколи не зможе оскаржити.

Їхній батько, легендарний сер Лоренс, народився, коли Китай відновив суворе правило: «одна дитина – одна сім’я», і завдяки цьому його покоління сповна забезпечило психологів та соціологів матеріалом для нескінченних досліджень цієї теми. Жити, не маючи ні братів, ні сестер – а часто ні дядьків, ні тіток, – це було щось унікальне в людській історії. Мабуть, уже неможливо буде встановити, чи була в тому заслуга життєздатності роду людського, чи пальму першості слід віддати моделі «великої сім’ї» по-китайськи, фактом залишилося те, що діти того дивного часу були максимально позбавлені глибоких душевних ран; щоправда, вони, безумовно, не були аж зовсім невразливі, і тому сер Лоренс зробив усе можливе, аби його дітлахи не відчули тієї самотності, яку пережив він сам у свої дитячі роки.

Коли у 2022 році народилася його друга дитина, процедура видачі дозволів на малюків перетворилась уже на закон. Ви могли мати стільки дітей, скільки бажали, але лише за умови, що заплатили за це відповідну суму державі. (Ті нечисленні комуністи старого гарту, котрі дожили до того часу та ще зоставались у парламенті, були не єдиними, хто вважав таку схему абсолютно неприйнятною, проте їхні прагматичні, хоча й менш досвідчені, колеги, яких на зборах Народно-Демократичної Республіки[11] виявилася більшість, під час голосування перемогли.)

За дитину номер один і два батьки не платили нічого. Дитина номер три коштувала б їм мільйон солів. Номер чотири – два мільйони. Номер п’ять – чотири мільйони, і так далі в геометричній прогресії. А той факт, що теоретично в комуністичному Китаї капіталістів нібито не було, та й бути не могло, із превеликим задоволенням проігнорували.

Молодий містер Цунґ (звісно ж, це було ще до того, як король Едвард зробив його лицарем-командором, нагородивши орденом Британської імперії 2-го ступеня) ніколи й нікому не відкривав своїх намірів, і, коли народилася п’ята дитина, його все ще вважали відносно небагатим мільйонером. Але йому було лише сорок, і коли купівля Гонконгу забрала не так уже й багато його капіталу, як він спершу побоювався, то виявилося, що в його гаманці залишилася ще ціла купа грошей.

Так говорить легенда, проте, як і в багатьох інших розповідях про сера Лоренса, відокремити правду від вигадки тут нелегко. Як-от, напевне, не повною мірою відповідають істині й уперті чутки про те, що він нібито незаконно заробив свої перші по-справжньому серйозні статки завдяки знаменитому піратському виданню Бібліотеки Конгресу США, такому мініатюрному, що могло вміститися повністю в коробці з-під черевиків, бо вся ця афера з модулем молекулярної пам’яті відбулася поза межами Землі й у певному сенсі земним законам не суперечила, тому що стала можливою лише через відмову самих-таки Сполучених Штатів підписати Місячну угоду.

Дарма що сер Лоренс не був мультимільярдером, комплекс створених корпорацій зробив його найбільшим фінансовим авторитетом у світі – не таке вже й маленьке досягнення як на сина скромного вуличного торговця відеокасетами в районі, і досі відомому під назвою «Нові Території»[12]. Він, мабуть, і не помітив оті вісім мільйонів, викладені за Дитину Номер Шість, або ж навіть тридцять два – за Номер Вісім. Шістдесят чотири, які він мав викласти за Номер Дев’ять, принесли йому світову славу, а після Номера Десять ставки, зроблені на його можливі майбутні плани щодо зміцнення своєї династії, вже помітно перевищували ті двісті п’ятдесят шість мільйонів, у які йому могла б обійтися наступна дитина, Номер Одинадцять. Однак у цей момент леді Джесмін, у якій просто ідеально поєднувалися жорсткість сталі та ніжність шовку, вирішила, що династія Цунґ і так уже зміцнилася достатньо.

Те, що сер Лоренс особисто зацікавився космічним бізнесом, сталося цілком випадково (якщо можна так сказати). Звісно, його дуже цікавило все, що стосувалося морських та повітряних перевезень, але цим безпосередньо займалися п’ятеро його синів та їхні компаньйони. Справжньою ж любов’ю сера Лоренса були медії: газети (ті нечисленні, які ще залишалися), книжки, журнали (паперові та електронні), а над усе – глобальні телевізійні мережі.

Тоді він придбав собі розкішний старий готель «Пенінсьюлар», який бідному китайському хлопчикові здавався колись справдешнім символом багатства та влади, та й перетворив його на свою резиденцію і головний офіс. Він оточив його прекрасним парком, місце для якого знайшов, просто запхавши прилеглі величезні торговельні центри під землю, а його щойно створена тоді «Корпорація лазерних земляних робіт» заробила йому на цьому ціле багатство, а для багатьох інших міст навіть стала взірцем для наслідування.

Одного разу, милуючись незрівнянними на тлі неба обрисами міста по інший бік гавані, він вирішив, що тут треба ще дещо вдосконалити. Вид із нижніх поверхів його «Пенінсьюлара» десятиліттями псувала одна велика будівля, схожа на розчавлений м’ячик для гольфу. І сер Лоренс вирішив, що ця споруда має зникнути.

Одначе директор Гонконгівського планетарію – одного з п’ятірки найкращих планетаріїв світу – мав щодо цього іншу думку, і дуже скоро сер Лоренс із превеликим, як не дивно, задоволенням виявив, що знайшов людину, яку неможливо купити ні за які гроші. І ці двоє чоловіків стали справжніми друзями, от тільки, коли згодом доктор Гессенштайн улаштовував у своєму планетарії до шістдесятого дня народження сера Лоренса спеціальну презентацію, він і гадки не мав, що змінить цим усю подальшу історію Сонячної системи.