Читать книгу Моє життя - Беніто Муссоліні - Страница 5

Затвердившись у Мілані у керівництві «Аванті!», я з головою занурився у велику політику. Мій брат Арнальдо продовжив навчання, а наша сестра Едвідже, отримавши гідну її пропозицію руки і серця, пішла жити зі своїм чоловіком у містечко Премількуоре в області Романья. Всі ми намагалися зберегти родинні узи. Життя розкидало нас, але ми підтримували зв’язок. Проте зустрілися ми віч-на-віч лише в серпні 1914 року, коли зібралися, щоб обговорити політику… і війну. Вибухнула війна. Війна, ота сеньйора, багата на страх і на захват.

Весь цей час я наполегливо працював над підвищенням продажів, впливу і престижу «Аванті!». За кілька місяців тираж перевищив сто тисяч примірників.

Тоді я мав лідерську позицію в партії, але я можу ствердити, що не віддав жодного сантиметра газетної шпальти на демагогію.

Я ніколи не загравав з натовпом, нікого не вабив обіцянками; я завжди говорив про ціну перемог: жертви, кров і піт.

Я жив дуже скромно зі своєю родиною, з дружиною Ракеле, мудрою і дуже славною жінкою, яка прямувала за мною з терпінням і відданістю через усі коловороти життя. Моя дочка Едда була тоді радістю дому. Годі було бажати чогось кращого. Я вступив у запеклу і нескінченну борню, але родина завжди була і є для мене оазою безпеки і спокою, джерелом втіхи.

Роки до Другої світової війни були сповнені політичних пертурбацій. Італійське життя не було легким. Народу випало чимало труднощів. За завоювання Тріполі довелося сплатити ціну життями і коштами в набагато більшому обсязі, ніж очікувалося. Брак прозорості в політиці виливався в середньому в один бунт на тиждень: упродовж одного лише прем’єрства Джолітті[19] я запам’ятав їх тридцять три. Всі вони позначилися своїми втратами – вбитими і пораненими, і несли з собою гіркоту розчарування. Заворушення і сутички між поденниками, між селянами Паданської долини, масові заворушення на півдні країни. Навіть сепаратистські рухи на островах. А тим часом нагорі тривав маразматичний хаос, балет політичних партій, що боролися за владу.

Я вважав тоді, як вважаю і зараз, що тільки спільний знаменник великої жертовної крові міг би повернути всій італійській нації рівність прав і обов’язків. Спроба революції («Червоний тиждень»)[20] вилилась не стільки в революцію, як у хаос. На чолі виступів не було лідерів. Не було жодних способів для руху вперед! Дрібна і середня буржуазія вкотре продемонструвала нам свій занепадницький дух.

Стояв червень, і ми досліджували свою ситуацію замало в мікроскоп.

Несподівано прогриміло вбивство в Сараєво.

У липні… війна.

До цієї події моя еволюція була в певному сенсі диверсифікована, зростання моїх здібностей в певному сенсі змінювалося. Озираючись назад, варто завжди зважувати і порівнювати дію на людину різних впливів, які зазвичай вважаються істотними.

Зазвичай вважається, що істотно змінити розвиток особистості можуть хороші або погані друзі. Можливо, це справедливо щодо людей принципово слабкодухих, які, замість міцно тримати свій штурвал власними руками, довіряють його штурманам. Я вважаю, що в моєму житті ні шкільні друзі, ні побратими часів війни, ні жодні політики ніколи не мали на мене найменшого впливу. Я завжди з великим інтересом вислуховував їхні слова, їхні пропозиції, а іноді також їхні поради, але впевнений: щоразу, коли мені випадало обирати кінцеві рішення, я підпорядковувався тільки велінням своєї волі і заповідям совісті, які походили з мого єства.

Я не вірю в передбачуваний вплив книжок. Не вірю я у вплив, що буцімто справляє читання книжок про життя та особистості тих чи інших людей.

Я користався з єдиної великої книги.

Я мав єдиного великого вчителя.

Тією книгою було прожите життя.

Учителем – щоденний досвід.

Прямий досвід набагато красномовніший за будь-які доктрини і будь-які філософії в будь-чиїх устах чи на будь-яких полицях.

Я ніколи не сприймав наосліп думки інших людей, коли вони оцінювали події чи факти, ні за звичайних умов, ні в ситуаціях, що видавалися винятковими. Спираючись на холодний аналітичний розум, я досліджував усю давню і сучасну історію своєї країни. Я проводив паралелі, оскільки хотів на основі історичних фактів дослідити шлях і найглибші джерела нашого національного життя і нашого характеру, і порівняти наші можливості з такими ж інших народів.

За вищу мету я мав громадський інтерес. Говорячи про життя, я не маю на увазі своє життя, життя моєї рідні або моїх друзів. Я говорю про італійське життя, я маю на увазі взяте в цілому, в синтезі, життя цілого народу.

Я не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли, бо дружбі я надаю величезного значення, але потреба її обумовлюється для мене скоріше сентиментальними причинами, ніж аргументами логіки, хоч у житейській сфері, хоч у політичній. Я пам’ятаю шкільних товаришів, можливо, більше такими, якими вони були перше, ніж стали чоловіками. Я стежив за тим, як складалось їхнє життя. Я пам’ятаю всіх друзів воєнного часу. Так само, як вчителів, начальників, співробітників. І немає принципової різниці в тому, йдеться про дружбу з офіцерами-командувачами чи простими робітниками нашої землі.

На моїх фронтових друзів, так само як на мене, війна в окопах, жорстока і заворожлива, глибоко позначилася. Велика дружба не шліфувалася ані на шкільній лаві, ані на політичних засіданнях. Тільки перед лицем величі і небезпеки, тільки переживши разом тривоги і страждання війни, можна виміряти істинну глибину дружби чи передбачити, скільки часу їй судилося тривати.

У політиці італійське життя обмежувалось відносно тісним колом чоловіків. Усі тут знають один одного. Я ніколи не забував тих, котрі свого часу були моїми соратниками в соціалістичних битвах. Дружба залишається дружбою за умови, що люди визнають необхідність виправлення допущених помилок, і за умови усвідомлення людьми, що мій політичний розвиток є результатом постійного піднесення на вищий рівень, постійного наближення до життя з його потребами і віддалення від жорстких структур соціологічних теорій.

Мої друзі-фашисти завжди живуть в моїх думках. А молодшим з них належить тут особливе місце. Організація фашистського руху позначилась особливим впливом на нього і роллю в ньому молоді. Фашизм молодий духом і збирає в своїх лавах молодь, котра, як той молодий фруктовий сад, даватиме плоди впродовж багатьох прийдешніх років.

Попри те що, як видається, мої обов’язки в уряді розширюються щодня, я ніколи не забуду тих, хто був зі мною, щедрих і мудрих будівничих, вірних і безкорисливих помічників, відданих солдатів нової фашистської Італії. Я відстежую крок за кроком їхні особисті і політичні успіхи.

Дехто цікавиться, які території писемної спадщини я дослідив як читач. Я ніколи не відносив своє ім’я або свою думку до якоїсь конкретної школи, і, як я вже зазначав, я ніколи не вважав, буцімто книжки забезпечують безперечними і надійними настановами до життя.

Я читав італійських авторів, давніх і сучасних, мислителів, політиків і митців. Мене завжди приваблювало вивчення доби Відродження в різних її аспектах. Привертало мою увагу також дев’ятнадцяте століття з його духовними і художніми контрастами, класицизм і романтизм в їхній суперечці. Період нашої історії, знаний як Рісорджименто[21], я досконально дослідив в його політичній і моральній сутності.

Я дуже уважно аналізував розвиток нашого інтелектуального життя з 1870 року до сьогодні.

Цим дослідженням я віддавав найтихіші години свого дня.

Що ж до зарубіжних письменників, я багато розмірковував над творами німецьких мислителів. Я також захоплювався французькими авторами. Однією з книжок, які справили на мене найбільше враження, була «Психологія натовпу» Гюстава Лебона. Інтелектуальне життя англосаксонців мене цікавить насамперед організованим характером цієї культури, наскрізь пронизаної духом академізму.

Але все, що я читав і читаю, є тільки картиною з поясненнями у мене перед очима, яка не справляє враження настільки сильного, щоб залишити глибокий слід. Я беру з цієї картини тільки кардинальні точки, які передовсім дають мені елементи, необхідні для порівняння духу різних націй.

Я до кісток відчайдушний італієць. Я вірю у роль латинської нації.

До такого висновку я дійшов шляхом критичного вивчення історії німецької, англосаксонської і слов’янської, а також – усього світу; зі зрозумілих причин я не знехтував також оглядом історії інших континентів.

Американський народ з його безпечним активним і творчим життям не залишає мене байдужим. Я людина уряду і партії. Я безмірно захоплююся тими, хто виводить закони життя з творчого світу, тими, хто перемагає майстерністю свого генія, а не рівнем красномовства. Я вітаю тих, хто зайнятий удосконаленням техніки, щоб контролювати стихії і дати людям надійні підвалини для майбутнього.

Натомість зневажаю, навіть ненавиджу, людей, які присмокталися до достатку, створеного іншими.

Американський народ – це здорова творча нація з правильними уявленнями. Коли я розмовляю з американцями, мені навіть не спадає на думку застосувати дипломатію, щоб завоювати їхню прихильність або в чомусь переконати. Американський дух кристально чистий. Треба знати, як привернути його увагою і чутливістю, радше, ніж розумними словами. Тепер, коли запаси багатств різних континентів скеровуються в Північну Америку, цілком природно, що велика частина уваги цілого світу має бути зосереджена на діяльності цієї нації, яка породила видатних людей, по-справжньому мудрих економістів і науковців, які закладають основи нової науки і нової культури. Я в захваті від дисципліни американського народу та його вміння самоорганізації. Звісно, кожна нація проходить певні періоди свого розвитку. У Сполучених Штатах зараз доба золотого віку. Слід вивчати ці тенденції та їхні наслідки, і це в інтересах не тільки Америки, а також всього світу.

Америка – земля, що стала домівкою для багатьох наших емігрантів, звертається із закликом до духу нової молоді.

Я дивлюся на роль молодих людей Америки в збереженні і зміцненні її ідеалів, так само, як я дивлюся на роль італійської молоді в успіхах фашистської держави.

Не так просто завжди пам’ятати про важливу роль молоді.

Не так легко зберегти дух молоді.

На щастя для мене, в окопах Карсу (одного з найкривавіших і найстрашніших місць боїв на всіх фронтах союзників), у борні і у найважчих випробуваннях свого життя я не забув свою молодість.