Читать книгу Три перстені - Богдан-Ігор Антонич - Страница 3

Почалось так: упився я

від перших власних строф похмілля.

Був тільки місяць дружбою

на мому з піснею весіллі.

Як сталось те, як задзвеніло,

сказать не вмів оцього вам би,

коли б так серце не горіло.

Так народились перші ямби.

Слова не тесані в гамарні,

слова, осріблені в вогні.

Складають радісні пісні

в весни заквітчаній друкарні.