Читать книгу Стань сильнішим - Брене Браун - Страница 13

Можливо, ви не погоджувалися на «подорож героя», але тої самої миті, як ви впали, отримали копняка, пережили розчарування, зганьбилися або відчули своє серце розбитим, вона розпочалася. Не важливо, чи ви готові до емоційної пригоди, – болю не уникнути. І це трапляється з кожним із нас. Без винятку. Єдине рішення, яке ми повинні ухвалити, – це вибір ролі, котру ми відіграватимемо у власному житті: чи хочемо ми написати свою історію самостійно або передати це право комусь іншому? Обираючи самостійне написання власної історії, ми погоджуємося на дискомфорт; це перевага сміливості над комфортом.

Одна із заяложених істин про щире життя проголошує: або ви осмислюєте свою історію і визнаєте правду, або уникаєте справжнього життя, метушливо захищаючи власну гідність. Під час осмислення історії падіння емоції іноді можуть поглинути вас із головою. Наші тіла часто реагують швидше за свідомість, викликаючи захисні механізми: втікати або боротися. Навіть у випадку невеликих, побутових конфліктів і розчарувань фізична й емоційна нетерпимість до дискомфорту – це головна причина, чому ми затримуємось на межі пережитого, уникаючи глянути правді в обличчя й інтегрувати її у своє життя. Ми вивільняємо реакцію самозахисту.

У навігації термін «числення координат», тобто визначення місцеположення, – це процес розрахунку місцеположення. Щоб зробити це, вам необхідно знати, де ви перебували і які чинники вплинули на те, що ви опинилися там, де перебуваєте зараз (швидкість, напрям, вітер тощо). Без осмислення цих чинників неможливо прокласти курс руху. У процесі підйому після падіння ми не можемо прокласти новий сміливий курс, поки не усвідомимо, де саме перебуваємо, не проаналізуємо, як туди потрапили, і не вирішимо, куди хочемо рухатися далі. Йдеться про емоційне осмислення.

Жінки й чоловіки, які демонструють здатність ставати сильнішими після падінь, мають спільну рису: вони осмислюють свої емоції. Саме слово «осмислювати» означає також «переповідати» або «підвести підсумки». Осмислення в процесі підйому після падіння складається з двох оманливо простих частин: 1) взаємодія зі своїми почуттями і 2) зацікавлення історією, яка стоїть за почуттями: які емоції ми відчуваємо і яким чином вони пов’язані з нашими думками і поведінкою.

По-перше, процес набуття сили вимагає від нас розпізнавання власних емоційних реакцій у мить, коли ми лежимо долілиць на арені. Пам’ятайте, що ці моменти можуть бути незначними і ми чутливі до них щоразу, коли намагаємося відкритися. Кнопку натиснуто, почуття розчарування або гніву затоплює нас із головою, серце стугонить – щось підказує нам, що відбувається щось недобре. Ми в полоні почуттів. Хороша новина в тому, що в процесі осмислення не треба точно визначати емоції – потрібно просто визнати, що ми щось відчуваємо. У нас ще буде час розібратися, що саме.

Я не знаю, що відбувається, але хочу просто сховатися.

Я лише знаю, що хочу битися головою в стіну.

Хочу печива. І побільше.

Я відчуваю ____________________ (розчарування, жаль, злість, біль, гнів, горе, збентеження, страх, неспокій тощо).

Я відчуваю ____________________ (сильний біль, справжню вразливість, сором, зніяковіння, потрясіння, суцільне страждання).

Стів проігнорував моє прагнення до близькості, і зараз я відчуваю щось середнє між гнівом і страхом.

У мене спазми в шлунку.

Це звучить доволі просто, але ви здивуєтеся, дізнавшись, що більшість із нас ніколи не визнає своїх емоцій або почуттів: ми накопичуємо їх у собі. Замість того щоб сказати: «Я зазнав поразки і почуваюсь паскудно», ми висновуємо: «Я невдаха». Ми вдаємо спокій і зачиняємося у собі, замість того щоб звільнитися.

Мета цього етапу – просто визнати існування власних емоцій й почуттів. Декого з нас про емоції попереджає реакція тіла. Інші знають, що відбувається щось емоційне, тому що в їхній голові починають снувати різні думки, або ж, навпаки, події повстають в пам’яті, наче в уповільненій зйомці. Інші можуть розпізнати емоції, тільки вибухнувши: наприклад, коли починають кричати на своїх дітей або уїдливо відповідають на листа колеги. Щодо мене, усе залежить від емоцій, які я відчуваю. Коли мені соромно, іноді реакція мого організму є першою ознакою того, що мене полонили емоції. Я можу досвідчити ефект тунельного зору і сильне серцебиття. Моє непереборне бажання звинувачувати зазвичай є ознакою того, що я ображена, а коли я починаю подумки репетирувати підленькі монологи штибу «Це ти винен у всьому», я зазвичай почуваю себе вразливою або наляканою.

Розпізнавання емоцій означає розвиток усвідомлення зв’язку між способом нашого мислення, почуттями (разом з фізіологічними виявами) і поведінкою. Хоча деякі дослідники й лікарі стверджують, що можна змінити своє життя, просто змінивши думки, поведінку або почуття, протягом свого дослідження я не знайшла жодних доказів того, що реальні зміни можливі без праці над усіма трьома однаково важливими складовими, невід’ємно пов’язаними між собою, наче триногий стілець.

По-друге, щоб стати сильнішим після падіння, необхідно цікавитися своїм досвідом. Це означає бажання почати розслідування того, що саме відбувається і чому. Знову ж таки, хороша новина в тому, що не потрібно відповідати на ці питання зопалу. Вам просто треба захотіти довідатися більше…

Чому сьогодні я такий суворий з усіма?

Що мене спонукає чинити так?

Як я дійшов до того, що хочу битися в стіну головою?

Я хочу розібратися в тому, чому я такий приголомшений.

Я не можу припинити думати про цю розмову на роботі. Чому?

У мене дуже сильна емоційна реакція – що відбувається?

Я знаю, що солодощі не допоможуть. Що насправді відбувається?

Що відбувається з моїм шлунком?

Наприклад, ви червонієте і відчуваєте жар у грудях, дізнавшись, що шеф віддав керівництво новим проектом вашому колезі. Підйом після падіння вимагає, щоб ви визнали, що відчуваєте емоції, і поцікавилися чому: «Я такий роздратований, що вона віддала проект Тодду. Мені треба визнати це, поки я не почав визвірятися на співробітників». Або, можливо, ваш батько під час сімейного свята знову розкритикував ваші методи виховання дітей. Ви намагаєтеся дистанціюватися. Мовчите і майже уникаєте розмов цілий вечір. Повернувшись додому, ви розумієте, що вас переповнюють емоції. Ви звертаєтеся до чоловіка і кажете: «Я так втомилася почувати себе нікчемою через батька. Я сподівалася, що все налагодиться, але він не змінюється. Чому я і далі терплю це?»

Розпізнавання емоцій здається досить простою справою, але, як я вже зауважила, це омана, і, щиро кажучи, це не наша провина. Не забувайте, що наше тіло реагує на емоції у першу чергу і часто саме воно примушує нас замовкнути або зачинитися в собі. У цьому першому сценарії значно простіше віддатися на поталу емоціям: «Мій бос – мудак. А Тодд – улесливий прихвостень. Кого це цікавить? Ця робота – відстій, а ця компанія взагалі непорозуміння». Тут немає визнання емоцій. І жодного зацікавлення ними.

У другому сценарії існує декілька варіантів, легших за розпізнавання емоцій. Ми можемо встрянути в суперечку з батьком і посваритися з ним; ми можемо почати планувати, як вразити його наступного разу; можемо перекладати свої емоції, накричавши на чоловіка без жодної на те причини; можемо випити ще одне пиво або навіть три – стільки, скільки потрібно, аби забути про критику; можемо миттєво спалахнути і звинуватити дітей в тому, що вони виставляють нас у поганому світлі; можемо всю дорогу додому обіцяти собі ніколи більше не бачитися з батьком… Цей перелік нескінченний.

На іншому боці визнання, що ми щось відчуваємо, – заперечення власних емоцій. Протилежність допитливості – дистанціювання. Заперечуючи пережите і абстрагуючись від негативних емоцій, ми не відпускаємо їх; вони натомість заволодівають нами і починають керувати. Наше завдання полягає не в тому, щоб заперечувати те, що сталося, але кинути виклик – стати сильнішим, визнати те, що сталося, сприйняти правду і таким чином дійти до миті, коли ми подумаємо: «Так. Ось що сталося. Це моя правда. І я вибиратиму, як саме закінчиться ця історія».

У наступних розділах я хочу дослідити дві складові частини процесу розпізнавання емоцій: визнання почуттів і зацікавлення ними. Зокрема, я хочу розглянути, які перешкоди постають на шляху обох цих зусиль і яким чином можна розвинути нові практики, що забезпечать нас інструментами і сміливістю для проходження усіх цих етапів.