Читать книгу Стань сильнішим - Брене Браун - Страница 8

Якось я склала карту свого серця і посередині цієї мапи намалювала озеро Тревіс. Це озеро в долині річки Колорадо, у розкішній гірській місцевості, просто на західній околиці Остіна в Техасі, простягається майже на сто кілометрів. Холодну бірюзову воду оточують кам’янисті береги, приголомшливі скелі і мескитові дерева.

У дитинстві я відпочивала на озері Тревіс щоліта. Саме тут я навчилася ловити окунів, закидати невід на сомів, вирізувати з дерева, будувати будинки на деревах, і навіть склала пристойний столик. Моя тітонька Лоренія і її чоловік, дядько Джо, мали будиночок у Воленте. У ті часи територія навколо озера була сільським районом, оселею для сільських мешканців з фургонами і вудками – вони не вважали себе мешканцями Остіна, вони просто «жили на озері». Нині це місце вважають передмістям Остіна, і тут набудували особняків і огороджених ділянок.

Зовсім поруч із тіткою Лоренією мешкала тітка Беа, а матуся і татусь Болдвіни з дочкою Едною Ерл і зятем Волтером жили нижче по вулиці. Една Ерл і тітка Лоренія були найкращими подругами до самої смерті. Я годинами босоніж бігала від будинку до будинку, повсякчас грюкаючи за собою дверима. Ми грали в карти з тіткою Беа, потім я квапилася до будинку тітки Лоренії пекти пиріг. Я збирала камінчики і ловила світляків разом з матусею і татусем Болдвінами. Една Ерл любила слухати мої веселі історії.

Тітка Лоренія розповсюджувала косметику Avon. Я напрочуд яскраво пам’ятаю, як улітку допомагала їй пакувати товари і «опрацьовувати маршрути». Відколи я пішла до четвертого класу, ми застрибували разом до пікапу – вона на водійське сидіння, я на пасажирське, прилаштувавши поміж нами пневматичний пістолет Red Ryder, сумки з косметикою, кремами і парфумами. Я відповідала за взірці помад – блискучу пластикову коробочку із сотнями помад усіх ймовірних кольорів і характеристик.

Ми подорожували довгими, посипаними щебінкою дорогами, потім паркувалися біля металевої брами клієнтки. Тітка Лоренія виходила першою, щоб відчинити браму, і перевіряла, чи не ховаються десь дикі тварини й гримучі змії. Перевіривши територію, вона гукала: «Неси помаду. Залиш пістолет». Або: «Неси помаду. Захопи пістолет». Я вилазила з пікапу з помадами, а інколи з пістолетом в руці, і ми йшли до будинку.

Закінчивши ранкову доставку косметики Avon, ми робили бутерброди, запаковували їх і видобували жменю хробаків з розплідника хробаків, влаштованого дядьком Джо у переносному холодильнику для кока-коли з тридцятих років минулого століття. Прихопивши бутерброди і наживку, ми спускалися в док порибалити і поплавати в озері на автомобільних покришках. Ніколи в житті я не була щасливішою, ніж плаваючи в озері Тревіс. Я все ще можу заплющити очі і пригадати відчуття гойдання на покришці, дотик теплого сонця на шкірі, політ бабок над водою і те, як я відштовхувала окуня, котрий щипав мене за пальці ніг.