Читать книгу Кам'яне обличчя, чорне серце - Чин-Нинг Чу - Страница 5

У 1949 році трирічною дитиною, тримаючись за мамину спідницю, я бігла разом із батьками та двома молодшими братами через злітну смугу шанхайського аеропорту. Серед вибухів бомб ми сіли на останній комерційний рейс із Китаю.

Після багатого та привілейованого життя моя сім’я опинилася у становищі непримітних іммігрантів поміж мільйонів тайванців, які втекли від завоювання комуністами. Усе майно, що ми спромоглися врятувати від життєвого краху, вміщували валізи, які несли мої батьки.

У 1969 році, коли мені було двадцять два роки, я вирушила з Тайваню до нового життя в Америці. Знову ставши безлицьою іммігранткою, я прибула в Лос-Анджелес із двома валізами, у яких лежало деяке майно, що його я привезла до нового дому: мій особистий одяг, кілька особистих речей і дві книжки.

На той час я вже прочитала сотні книжок і багато з них купила собі, однак до Сполучених Штатів привезла лише дві: Сунь-цзи «Мистецтво війни» й тоненьку, у чорній обкладинці книжку, яку написав Лі Чжун Ву і яка мала назву «Теорія кам’яного обличчя, чорного серця».

«Мистецтво війни», старовинна книжка про стратегію й мудрість, добре відома на Заході. Натомість «Теорія кам’яного обличчя, чорного серця» досить свіжа і ще й досі фактично невідома за межами Китаю.

Хоч я й не можу точно сказати, чому взяла із собою «Теорію кам’яного обличчя, чорного серця», тоді в мене було сильне інтуїтивне відчуття, що ця книжка виявиться дуже важливою. За своєю внутрішньою формою це дивна та складна книжка. Текст Лі туманний. Його аргументи містили великі інтуїтивні стрибки, що часто вибивали мене з рівноваги. Однак, уперше прочитавши «Теорію кам’яного обличчя, чорного серця», я зрозуміла, що вона має велику глибину. За останні двадцять років я поверталася до цієї книжки раз по раз, не знаючи навіть, чому, крім, можливо, потужного та тривожного відчуття, що в ній є ключ до загадки, яку я намагалася розгадати. Вона внесла кольори в мої роздуми про життєвий досвід. Я залишила на Тайвані багато цінних для мене речей, однак спромоглася привезти безцінну книжку Лі до Америки.

Лі вперше опублікував свої ідеї 1911 року, у часи хаосу та глибинних змін у Китаї. Це був рік падіння династії Цін, останньої в довгій вервечці імперських династій, що простягалася до початків людської цивілізації.

«Теорія кам’яного обличчя, чорного серця» так і не була перекладена чи опублікована поза Китаєм. Навіть у Китаї чесне обговорення автором того, як використовувати безжальність і лицемірство, так стурбувало безжальних і лицемірних осіб, що книжку заборонили майже одразу після виходу у світ.

Навіть якби «Теорію кам’яного обличчя, чорного серця» ретельно переклали, усе одно навряд чи її осягнула б більшість некитайців. Китайська мова вельми контекстуальна. Основні складники мови – це короткі три-або чотириієрогліфні фрази, які мають розширене значення проти буквального значення ієрогліфів, що формують фразу, – щось на зразок ідіоматичних висловів в англійській мові. Це розширене значення походить з історії, стародавньої літератури, народних казок і безлічі інших джерел. Тож кількома ієрогліфами китайський письменник може виразити дуже складну ідею, майстерно поєднуючи ці взаємозв’язки. Іноземці, яких вважають знавцями китайської мови, не мають внутрішнього знання китайської культури, тому часто розуміють слова, однак не усвідомлюють тих рівнів їхніх значень, які вони криють у собі.

У творі Лі ця складність ще більша. Його хаотичний стиль утруднює розуміння автора навіть для освічених китайців. Він пише короткими, розірваними епіграмами, що не мають сенсу для кожного, хто не заглиблений у китайську літературу. У своїй оригінальній формі книжка Лі дасть мало користі західним людям. Однак у мене завжди було відчуття, що його глибоке й украй чесне бачення світу, що становить суть філософії Лі, матиме велике значення для кожного, хто прагне контролювати своє життя. Саме це бачення, це ставлення, ця сутність і є тим, що я називаю просто «кам’яне обличчя, чорне серце».

За оцінками Лі, потрібно три роки наполегливо навчатися, щоб уміти використовувати його ідеї. Ідеї Лі запалили іскри в мені, змусивши дуже глибоко досліджувати впродовж останніх двадцяти років незвідану реальність нашого щоденного життя у його зв’язку з «кам’яним обличчям, чорним серцем».

У цих дослідженнях я виявила, що є два різні рівні розуміння. Є поверховий аспект: вивчення методів і практик, за допомогою яких ви можете дістати все, що заманеться, нав’язуючи свою волю іншим. Однак є й глибше, духовне розуміння «кам’яного обличчя, чорного серця» як природного та правильного стану вашої душі.

Вихована в Китаї, я вже заглибилася в буддизм, даосизм і конфуціанство, хоч була католичкою. Принципи цих релігій так глибоко вкорінені в китайській культурі, що не потрібно формально осягати будь-яку з них, щоб відчути їхній вплив. Постійне прагнення розуміти світ приводило мене в різні його куточки. Я вивчала манускрипти індуїстів і християнську містику. У певну мить свого життя я полишила успішну бізнес-кар’єру в Лос-Анджелесі й перебралася до віддаленої гірської місцевості Ореґонських Каскадів на тривалий період медитації й пошуку душі.

Розширюючи світогляд, я повернулася до китайських коренів із новим баченням. Я звернулася до буддизму, даосизму, конфуціанства та їхнього японського «екстракту» – дзен-буддизму. Мені ставало дедалі зрозуміліше, що ці різні релігії та філософії поділяли один і той самий головний принцип, і якщо я зможу зрозуміти й виділити цей принцип, то це дасть мені владу й контроль над власним життям, якого я прагнула. У боротьбі за формулювання цього принципу я й далі поверталася до Лі Чжун Ву і фрази «кам’яне обличчя, чорне серце».

Не вірю, що Лі, пишучи свою книжку, чітко розумів усю ширину та глибину цієї теми. Утім, тепер я розумію, що цінність твору Лі полягала в накладанні секулярної подоби на принцип, який раніше завжди обговорювали в абстрактних, релігійних чи філософських термінах.

Роками я безуспішно намагалася написати про «Теорію кам’яного обличчя, чорного серця». Нарешті я відвернулася від цього твору й написала свої перші дві книжки «Китайські розумові ігри» («The Chinese Mind Game») та «Азійські розумові ігри» («The Asian Mind Game»). Тепер я можу писати «Кам’яне обличчя, чорне серце». Ідеї, які я висловлювала, були моїми особисто, однак я мала віддати належне Лі. Проте моя книжка – це не інтерпретація його праці. Для мене книжка Лі була не так джерелом знання, як способом дивитися на речі, відправним пунктом, щоб розгортати свої думки, та еталоном, щоб перевірити нові ідеї й відчуття.

Результатом мого дослідження є те, що з цієї книжки ви можете отримати безпосередню користь від того, що знатимете «Кам’яне обличчя, чорне серце» як концентрований потужний заряд. Знання, розкрите в цій книжці, віддзеркалить досвід вашого життя, який знайомий вам, але який ви не можете вербалізувати. Завдяки новітнім ідеям цієї книжки відкриття у вашому розумінні може настати за одну мить.