Читать книгу Чари - Даніела Стіл - Страница 3

Дгарам проявив себе бездоганним джентльменом, провівши Бенедетту до її номера і перенісши туди її складаний столик і стільці, доки вона котила за собою візок з продуктами. Прикраси на стіл вона привезла з Італії, тарілки та столове срібло позичила в готелі. Він спитав, чи не хотіла б вона випити в барі внизу, але жінка воліла зачекати в номері, доки зателефонує Ґреґоріо. Розмову з чоловіком вона не хотіла вести на людях. Тож відповіла Дгараму, що втомилася, і він зрозумів. Сказав, що завдяки їй вечір пройшов дивовижно, і що він надішле їй фотографії та відео, а електронну адресу візьме в Жана-Філіпа – не хотів зараз турбувати її з цього приводу. Тепер, коли вечірка була позаду, він бачив, що жінка стривожена, і розради на це не було. Вочевидь, щось трапилося в її чоловіка, якщо він отак зник. І так само очевидно було, що вона засмучена через це. Жінка знову подякувала йому за допомогу й за те, що був добрим до неї весь вечір, а тоді попрощалася.

Залишившись наодинці, вона лягла на ліжко. Перевірила мобільний телефон – жодних SMS чи голосових повідомлень. Увесь вечір вона акуратно перевіряла його час від часу. Жодної звістки від чоловіка не було. А сама вона не хотіла телефонувати йому, щоб не захопити в незручний момент, коли той не зможе говорити. Вона лежала в очікуванні дзвінка й о третій ночі, так нічого й не дочекавшись, заснула.

Ґреґоріо приїхав до лікарні незадовго до десятої вечора, коли Аня вже поступила до палати в пологовому відділенні. Лежачи в ліжку, вона схлипнула і миттєво простягнула до нього руки. Пологи були в латентній фазі, розкриття ще не розпочалося, але перейми були регулярні й сильні. Крапельниця з магнезією, яку їй поставили годину тому, їх не зупинила. Лікарів непокоїло, що діти ще занадто маленькі й недостатньо розвинені для появи на світ. Обидва лікарі погодилися, що якщо вони народяться зараз, шанси на їхній порятунок невеликі – через стадію дозрівання плода і той факт, що вони були навіть менші, ніж звичайні немовлята, адже їх було двоє. Почувши їхні слова, Аня впала в істерику.

– Наші немовлята помруть! – верещала вона, а Ґреґоріо тримав її в обіймах. На такий сценарій він не розраховував. Він сподівався, що все мине гладко і в належний час, і він зможе елегантно піти з її життя, забезпечивши грошову підтримку їй і двійнятам. Він ніколи не хотів, щоб вона народжувала і взагалі вагітніла. Через свою звичайну грайливу нерозважливість він втрапив у ситуацію, в якій ніколи не бував і не хотів бути. А тепер стало навіть гірше.

Акушер відверто казав, що діти, швидше за все, помруть або залишаться інвалідами, тож йому доведеться мати справу з можливою трагедією, а не лише з їхньою небажаною появою на світ. А ще він хвилювався через дружину. Він не міг відійти від Ані, щоб зателефонувати Бенедетті й заспокоїти її. Лишалося тільки уявляти, в якому стані вона тепер. Раніше вона терпеливо зносила всі його походеньки, але теперішній випадок приніс їй незрівнянно більше горя. Від нього ніколи ніхто не вагітнів. А тепер з’являться двоє дітей, яких він не хотів, від дівчини, яку він ледве знав і яка благала його залишити дружину заради неї, про що не могло бути й мови. Він ніколи не обманював своїх подружок, завжди казав їм, що кохає дружину. І жодна ніколи не просила її кинути. Але, завагітнівши, Аня одразу стала цілком залежною від нього, наче сама була дитиною, а для Ґреґоріо не під силу був тягар, який вона звалила йому на плечі. Це були кошмарні шість місяців, а імовірність, окреслена лікарями того вечора, сповнила його жахом. Йому шкода було Аню, яка схлипувала в його обіймах, але він не кохав її, не настільки, щоб це щось вирішувало. Вони вдвох опинилися в цій ситуації, і вислизнути з неї було неможливо. Він мусив пройти крізь це. На кону були життя двох крихітних істот, які, якщо виживуть, залишаться тяжко хворими, що також передбачало величезну відповідальність. Він не уявляв, як впорається з цим Аня у свої двадцять три роки, а з погляду моральної зрілості – не старша шістнадцяти. Тієї ночі вона горнулася до нього, мов дитина, і він ні на мить не полишав її. Ситуація була жахливою. Ґреґоріо був приголомшений не менше.

Перейми трохи послабилися, але опівночі підсилилися знов, і шийка матки почала розкриватися. Їй уводили стероїди внутрішньовенно, намагаючись зміцнити легені немовлят, якщо вони народяться, але було ще занадто рано, й о четвертій ранку лікарі повідомили, що, вочевидь, зупинити пологи не вдасться. Викликали спеціальну неонатальну бригаду, лікарі невсипно відстежували стан дівчини. Почалася активна фаза пологів, але замість радості передчуття, зазвичай пов’язаної з народженням дитини, в палаті панувала атмосфера жаху та приреченості. Що б не трапилося тепер, усі знали, що доброго кінця не буде. Єдиним питанням було лише, наскільки погано все скінчиться і чи виживуть немовлята.

Аня була налякана і кричала від кожного нападу болю. Жодних ліків для полегшення переймів їй не давали, щоб не ризикувати життям немовлят, але, врешті-решт, щоб послабити біль, зробили їй епідуральну анестезію. Все це здавалося Ґреґоріо жорстоким. Дівчина була скрізь обкладена трубками та моніторами, і в міру того, як просувалися пологи, обоє немовлят почали виявляти ознаки нездужання, але шийка матки остаточно розкрилася, тож їй сказали, що можна тужитися. Ґреґоріо з жахом дивився, як вона все це терпить, але стійко лишався біля неї. Нарешті він остаточно забув про свою дружину. Все, про що він міг думати, це бідолашна нещасна дівчина, яка з жахом тулилася до нього, схлипуючи між переймами. У цьому стані її було майже не впізнати. Це була вже не та яскрава квітуча дівчина, з якою він познайомився і з якою спав задля розваги.

Першим, о шостій ранку, народився їхній син. Він з’явився на світ зовсім синім – крихітне тільце було не до кінця сформованим і мало боротися за свій перший вдих. Тієї ж миті, коли перерізали пуповину, його забрали, поклали до кувеза і покотили коридором в супроводі двох лікарів і медсестри до відділення інтенсивної терапії для новонароджених. Уже на місці малюк в апараті штучного дихання продовжував боротися за життя. Його шкіра була така тонка, що крізь неї просвічували вени. За годину після народження в нього зупинилося серце, але медична бригада реанімувала його. Ґреґоріо сказали, що шанси на виживання невеликі. І коли він слухав їх, сльози котилися по його щоках. Він не очікував, що народження первістка, ще й у такому важкому стані, настільки розчулить його. Малий був схожим на істоту з якогось іншого світу, його широко розчахнуті очі благали про допомогу. Дивлячись на нього, Ґреґоріо не міг стримати сліз, а Аня між тим не тямила себе від болю.

Двадцятьма хвилинами пізніше народилася дівчинка, трохи більша за свого братика й із сильнішим серцем. Кожне з немовлят важило менше кілограма. Але легені дівчинки були так само недорозвинені, як і в хлопчика. Її поклали до кувеза, і друга медична бригада забрала її геть. Після другого народження в Ані почалася кровотеча, знадобився час і два переливання крові, щоб зупинити її. Ґреґоріо бачив, що обличчя дівчини набуло сірого відтінку. Нарешті лікарі змилостивилися й дали їй ліки, щоб заснула після пережитої травми, ще раз попередивши, що немовлята можуть не вижити. Обидвоє були в критичному стані, і мав знадобитися довгий час, перш ніж їхні життя будуть у безпеці, якщо тільки вони житимуть. Усе вирішиться в наступні дні. Після того як Аня заснула під дією медикаментів, лікарі ще раз поговорили з Ґреґоріо. Він пішов глянути на малюків, що лежали в кувезах, і лише стояв і плакав. Він був настільки зворушений цими крихітними створіннями, його дітьми. Ніч видалася важкою і для нього, а найгірше було попереду. Він гадки не мав, що тепер казати Бенедетті. Усе виявилося набагато складніше, ніж він міг собі уявити. Він гадав, що все якимось чином владнається, тепер же стало зрозуміло, що цього не буде. Принаймні ще довгий час. Не можна втекти від дійсності й оминути наслідки власних вчинків.

Медсестра сказала йому, що після уколу Аня проспить кілька годин, і він збагнув, що може повернутися до готелю. Була восьма ранку, а він усю ніч не телефонував Бенедетті. Просто не мав можливості. А коли Аня прокинеться, він, певно, знову не зможе полишити її. У неї не було родичів у Західній Європі, лише мати в Росії, яку вона роками не бачила. Більше ніхто не міг їй допомогти. Лише він. А тепер було ще двоє немовлят, про яких треба дбати. Він був приголомшений тим, як миттєво до них прив’язався.

Він узяв таксі до готелю й увійшов до «Георга П’ятого», почуваючись так, ніби щойно повернувся з іншої планети. Все тут здавалося нормальним, таким, як минулого вечора, коли вони вдвох вирушили на Білу вечерю. Дивно було спостерігати навколо себе таке буденне життя. Людей, що відбувають на зустрічі, йдуть снідати, блукають вестибюлем, реєструються біля стійки адміністратора. Він піднявся в номер і знайшов Бенедетту за столом. Жінка сиділа, обхопивши голову руками, і застиглим поглядом дивилася на свій телефон. Вона була у відчаї і майже не спала тієї ночі, чекаючи від нього дзвінка. Він і досі був вдягнений, як на вчорашньому бенкеті. Чоловік помітив кров на своїх білих туфлях, і йому стало зле від згадки, як вона туди потрапила. Коли Аня народжувала, кров була скрізь. Їй зробили два переливання. Видовище було жахливим.

– Пробач, що не зателефонував тобі минулого вечора, – глухо промовив він, увійшовши до кімнати. Вона обернулася до нього із сумішшю гніву і страху на обличчі й побачила трагічний вираз його очей. – Я не міг.

– Що трапилося? – вона була сама не своя.

– Діти народилися дві години тому. Вони можуть не вижити. Це найгірше, що я бачив у своєму житті. Може, за такої ранньої появи їх узагалі не врятують. Лікарі роблять усе, що в їхніх силах. Діти навіть з вигляду не сформовані, не готові до появи на світ. І обоє важать менше кілограма.

Він поводився так, ніби очікував, що Бенедетта горюватиме разом із ним. А вона лише дивилася на його розпач.

– І що ти тепер робитимеш? – в її очах застигла мука. Тепер він мав двох дітей від іншої. І видно було, що для нього це по-справжньому. Вона не очікувала цього.

– Я маю повернутися туди. У неї більше нікого немає. І я не можу просто покинути їх. Малі борються за життя й можуть померти будь-якої миті. Я маю бути там, заради неї і заради них, – він тримався на подив благородно, і Бенедетта кивнула, нездатна щось казати. Вона почувалася ізольованою від того, що коїлося з її чоловіком. Це був найтяжчий день у її житті.

– Я зателефоную тобі пізніше і повідомлю, як справи, – говорячи до неї, він виймав одяг із шафи і перевдягався в неї на очах. Він не гаяв часу на те, щоб прийняти душ і поїсти, – все, чого він хотів, це повернутися туди.

– Мені тут зачекати? – безбарвним тоном спитала вона.

– Не знаю. Скажу пізніше, – Ґреґоріо розумів, що до його повернення до лікарні все може бути скінчено. Він поклав гаманець до кишені штанів й із сумом глянув на Бенедетту.

– Пробач. Мені справді шкода. Якось ми з цим упораємося, даю тобі слово. Я виправлюся.

Хоча він гадки не мав, як це зробити, та й вона не уявляла, як це йому вдасться. Якщо двійнята виживуть, він матиме двійко дітей. Він підійшов, щоб поцілувати її, та вона відвернулася. Уперше в їхньому подружньому житті вона не могла дивитися в обличчя чоловікові. Можливо, вона ніколи йому не пробачить. Цього вона ще не знала.

– Я зателефоную тобі, – хрипло промовив він і спішно покинув номер. І щойно він зник за дверима, жінка розридалася. Вона повернулася в ліжко й плакала, доки не заснула. На той час Ґреґоріо вже повернувся до лікарні й сидів між двох кувезів, стежачи за тим, як його новонароджені малята борються за життя, оточені цілою армією людей, що клопоталися над ними, утиканими трубками з усіх боків.

Коли за годину йому повідомили, що Аня прокинулася, він повернувся до її палати і цілий день утішав її. І щоразу, як гадав, що може полишити її на кілька хвилин, він ішов провідати немовлят. Уже майже о шостій він згадав, що треба зателефонувати Бенедетті, але ні її мобільний, ні телефон у готельному номері не відповідали.

Вона вийшла на прогулянку і, виходячи з готелю, зустріла Дгарама. Її волосся було зібрано у хвіст, на ній були джинси та туфлі на пласкій підошві, і вона була зовсім розбитою з вигляду. Він миттєво відчув до неї жаль, та намагався не виказувати цього. Покидаючи разом із ним готель, вона говорила про якісь несуттєві сторонні речі, а він обернувся, аби ще раз глянути на неї. Вона була нижчою, ніж він пригадував – чоловік збагнув, що минулого вечора вона була на високих підборах. Легка і тендітна, зараз вона здалася йому напрочуд вразливою, з великими сумними очима, від яких обличчя здавалося зовсім крихітним.

– З вами все гаразд? – м’яко спитав він. Йому не хотілося бути нав’язливим, але він хвилювався за неї. Таке враження було, ніби сталося щось жахливе. Він гадав, чи пов’язано це з учорашнім несподіваним зникненням її чоловіка. На відміну від Жана-Філіпа й Валері, він нічого не знав про плітки зі світу моди і про роман Ґреґоріо з російською моделлю.

– Зі мною… так… ні, – вона почала брехати йому, але не змогла – по щоках покотилися сльози, і вона лише захитала головою. – Пробачте… Я тільки збиралася подихати свіжим повітрям.

– Вам потрібна компанія чи хочете побути на самоті?

– Не знаю… – жінка була розгублена, і він не міг допустити, щоб вона пішла з готелю сама. Вона перебувала в такому розпачі, що покидати її здавалося небезпечним. Не в тому вона була стані, щоб блукати вулицями на самоті.

– Можна мені з вами? Нам не обов’язково розмовляти. Не думаю, що вам слід гуляти самій.

– Дякую, – кивнула Бенедетта. Він вийшов із готелю слідом за нею і пішов поряд. Вони проминули кілька кварталів, перш ніж жінка наважилася заговорити. І тоді вона глянула на нього зневіреними очима, наче всьому світові настав кінець – а для неї особисто так і було.

– Кілька місяців тому мій чоловік почав зустрічатися з однією моделлю. Таке з ним уже бувало раніше, як не прикро це казати, але він завжди повертався до тями і швидко клав цьому край. Цього ж разу дівчина завагітніла, двійнятами. Вона народила їх на три місяці раніше, це сталося сьогодні вранці. І тепер мій чоловік з головою зав’яз в усій цій історії з двома малюками при смерті та дівчиною, яка без нього не може. Ці діти – його первістки. Самі ми дітей не маємо. Усе це неймовірно заплутано, і я не уявляю, як ми це переживемо. Це ж може тривати місяцями. Не знаю, що тепер робити. Він з нею в лікарні, – слова виривалися з неї, а сльози все лилися. Дгарам спокійно слухав, хоча і був приголомшений.

– Може, вам слід поїхати додому, – тихо сказав він. – Це могло би бути краще, ніж чекати новин у готелі на самоті. Потрібен деякий час, аби все вляглося. Неможливо розібратися з цим просто зараз.

Усе, що він казав, не було позбавленим сенсу. Жінка замислилася, чи має він рацію. Зрештою, це проблема Ґреґоріо, він і має її залагодити – не вона. Принаймні не тепер. Спочатку має з’ясуватися, чи виживуть малюки. Потім уже вони в усьому розберуться і вирішать, що буде з їхнім шлюбом.

– Гадаю, ви маєте рацію, – сумно промовила вона. – Усе це було так жахливо. І всі знають. Усі італійські газети про це писали. Папараці фотографували її щодня, відколи вона переїхала до Рима. Ще ніколи його захоплення не були такими глибокими й такими публічними, – сказала вона, все намагаючись ставати на бік Ґреґоріо, хоча вже не розуміла навіщо. – Гадаю, я поїду до Мілана.

– Там є люди, які вас підтримають? – спитав він, стурбований її станом. Жінка кивнула.

– Моя родина і його. Усі дуже злі на нього, що він заварив цю кашу. І я теж, – вона глянула на Дгарама очима, сповненими всесвітньої скорботи, і він кивнув, заспокоєний тим, що вдома вона не буде самотньою.

– Воно й не дивно. Схоже, ви мали неабияке терпіння, якщо ви й досі з ним.

– Я гадала, що все минеться, але цього не сталося. Принаймні поки що. А тепер через усі ці негаразди з передчасним народженням дітей, чиє життя під серйозною загрозою, не думаю, що найближчим часом стане краще. Мені шкода його, але себе мені теж шкода, – чесно зізналася Бенедетта, і він знову кивнув.

– Схоже, деякий час вам буде нелегко, – погодився з нею Дгарам. – Чи можу я зателефонувати вам і спитати, як ваші справи? Просто як друг. Хочу бути впевненим, що з вами все гаразд.

– Дякую, – їй було до смерті ніяково ділитися з ним своїми негараздами, але він виявився чуйною людиною. – Пробачте, що розповідаю вам усі ці паскудні речі. Історія вкрай неприємна.

– Так, але це життя, – промовив він зі співчуттям, але без потрясіння. – Іноді люди потрапляють у жахливі ситуації. Моя дружина покинула мене заради іншого п’ятнадцять років тому, і це було в усіх газетах. Він був відомим індійським актором. Усі були нажахані, а мені було гидко, що моє особисте життя опинилось у пресі. Зрештою, галас припиняється, і люди про все забувають. Ми витримали. Діти залишилися зі мною, і нам було чудово. Тоді мені здавалося, що я цього не переживу, але все минулося, – він посміхнувся їй. – Ви б здивувалися, скільки може перетерпіти людина. З часом усе владнається. Ви теж переживете. Він каже, що хоче одружитися з нею?

– Каже, що ні, – тихо відповіла Бенедетта. Після розмови з ним їй стало легше. Вона раділа, що натрапила на нього у вестибюлі, і, хоча це й було принизливо – розповідати малознайомій людині про свої проблеми, але він був добрим до неї і зумів втішити. Це допомогло їй об’єктивно побачити ситуацію. – Гадаю, це була звичайна інтрижка, що вийшла з-під контролю. І тепер йому непереливки.

– Це вже точно, – уїдливо зауважив Дгарам, і Бенедетта посміхнулася. Годину тому вона навіть не уявляла, що посміхатиметься, але це було краще, ніж ридати в готельному номері. Присутність Дгарама надавала їй відчуття спокою і захисту, і йому небайдуже було до її становища. Вона була невинною жертвою ситуації, а він пережив розлучення. І зараз він запитував себе, чи дійде в неї до цього ж, чи вона пробачить Ґреґоріо. Судячи з її слів, вона, вочевидь, мирилася з його невірністю. Але теперішня ситуація загострила все до краю.

Неспішним кроком вони повернулися до готелю, і він сказав, що наступного ранку їде до Лондона, а за кілька днів повертається в Делі.

– Давайте мені знати про себе, – сказав він, коли вони знов повернулися до вестибюля «Георга П’ятого», щедро заставленого рожевими й пурпуровими орхідеями. Цей готель був відомий своїм показним оформленням квітами у виконанні їхнього відомого американського дизайнера. – Я хотів би знати, якщо ви повернетеся до Мілана.

Вона кивнула й подякувала йому за доброту, знову вибачилася, що обтяжує його своїми проблемами.

– Для цього й існують друзі, навіть нові, – промовив він, дивлячись на неї теплим поглядом. – Зателефонуйте мені, якщо я можу чимось вам допомогти.

Він простягнув їй візитівку зі своїм контактним номером, і вона знову подякувала йому, ховаючи картку до кишені. Він мав плани на вечір і думав, чи не запросити її із собою на вечерю. Але підозрював, що жінка надто засмучена, щоб йти до ресторану чи взагалі їсти. Тож він м’яко обійняв її і за кілька хвилин пішов. Вона піднялася нагору, а він вийшов на вулицю до машини, що чекала на нього, аби відвезти на вечерю. Всю дорогу до ресторану він думав про неї. Йому було надзвичайно шкода Бенедетти. Чудова жінка, вона не заслуговувала на те, що зараз коїлося в її житті. Він сподівався, що все налагодиться і буде так, як вона хоче. І дуже радів, що познайомився з нею вчора ввечері.

Повернувшись до номера, Бенедетта лягла на ліжко, а за кілька хвилин зателефонував Ґреґоріо. Він говорив стривожено і дуже квапився, казав, що не може розмовляти довго. Казав, що діти досі в тяжкому стані, але живі, що Аня в істериці. Казав, що цього вечора ніяк не зможе повернутися до готелю. Він опинився в ситуації життя або смерті – доля його малят висіла на волосині. Бенедетта слухала його, заплющивши очі. Ще ніколи він так із нею не розмовляв. Усе, про що він зараз міг говорити й думати, це немовлята. Для неї він не мав ні часу, ні співчуття.

– Вранці я збираюся поїхати до Мілана. Немає сенсу сидіти тут, чекаючи від тебе дзвінка, – її голос лунав сумно, але спокійніше, ніж він очікував. Він би не витримав, якби дружина теж втратила самовладання. Принаймні вона мала чуйність – так він сприйняв її слова і тон, яким вони були сказані. Ґреґоріо гадки не мав, який розпач охопив її, коли він сказав, що не знає, як можна покинути Аню й малят у Парижі, і не хоче цього робити. Про це навіть не йшлося. І тоді Бенедетта збагнула: він може затриматися тут надовго, з огляду на все, що відбувається. Лікарі казали, що якщо немовлята виживуть, то пробудуть у лікарні щонайменше три місяці – до тієї дати, коли орієнтовно мали з’явитися на світ. І зараз вона не мала бажання допитуватися, як довго він сам планує залишатися в Парижі.

– Я телефонуватиму тобі й розповідатиму, що відбувається тут, – похмуро обіцяв він. Для нього було полегшенням знати, що дружина їде додому. Надто важко було змушувати її чекати на нього в готелі. Ґреґоріо не хотів мати підстав хвилюватися ще й за неї. – Пробач, Бенедетто, я не очікував, що все обернеться ось так.

Вона не знала, як відповісти. Цього взагалі не мало статися, але тепер, коли вже сталося, лишалось тільки пливти за течією й дивитись, куди їх винесе. Важко було уявити, що коли-небудь вони знов повернуться до колишніх стосунків, але жінка не була впевнена, що він це вже зрозумів. Все, про що він міг думати, це Аня і двоє дітей у кувезах. Про Бенедетту він не думав узагалі.

Поклавши слухавку, Бенедетта спакувала валізу й нарешті розпорядилася принести їжу в номер. Вона не їла цілий день і замовила салат, а також попросила забронювати їй квиток на завтрашній літак до Мілана. Консьєрж спитав, чи синьйор Маріані полетить разом із нею, і вона відповіла, що ні.

Назавтра вона прокинулась о шостій ранку і о восьмій покинула готель. Думала зателефонувати і сказати про це Дгараму, але було ще дуже рано. Натомість вона надіслала йому SMS, ще раз подякувавши за вчорашній вияв доброти. І коли водій машини віз її до аеропорту, вона думала про Ґреґоріо в лікарні і гадала, що відбувається. Вона знала, що телефонувати не можна.

Немовлята пережили ніч, і Ґреґоріо заснув у кріслі поряд з їхніми кувезами. Він миттєво закохався у двох крихіток, але нічого не міг вдіяти, окрім як молитися, аби ті залишилися живими. Несподівано для себе він став батьком. Ще ніколи його серце так не повнилося любов’ю і болем водночас. Єдине, що тепер мало для нього значення, – це їхнє здоров’я. І коли він спостерігав за ними, сльози радості та горя котилися по його щоках. Вони з Анею годинами просиджували біля дітей, тримаючись за руки, і це було вперше, коли він усвідомив, що закоханий у неї. Ще ніколи він не відчував нічого подібного. Вона зробила йому найбільший подарунок з усіх. Те, чого він ніколи не мав з Бенедеттою. Раптом ця дівчина стала для нього людиною з іншого життя. Серце його було зараз тут, із дітьми, і Аня набула в його житті зовсім нової, священної ролі – матері його дітей. Відтак із випадкової молодої коханки вона перетворилася на жінку, сповнену величі й життєвої ваги. І тепер, дивлячись на неї, він бачив зовсім іншу людину, вже не ту дівчину, якою вона була раніше. За ніч вони стали близькі одне одному – згорьовані батьки, що молилися за виживання своїх дітей. Тієї ночі Аня заснула, сидячи поряд із ним, під гудіння кувезів і пікання моніторів, і тепер, коли її голова спочивала в нього на плечі, останнім, про що він думав, була Бенедетта. Принаймні зараз, у всесвіті любові й жаху, в який його жбурнула доля, його дружини більше не існувало. Тепер його супутницею була Аня, мати його двійнят.