Читать книгу Чари - Даніела Стіл - Страница 6

Перші дні в Мілані, куди повернулася Бенедетта після паризької Білої вечері, минули гірше, ніж вона боялася. Хтось устиг повідомити пресу про народження дітей Ґреґоріо, і тепер папараці постійно чатували біля лікарні, сподіваючись хоч крадькома побачити його, Аню чи малюків, що боролися за життя в кувезах. І коли до лікарні їх не допустили, не надавши при цьому жодної інформації, вони почали переслідувати Бенедетту в Мілані, фотографувати, коли вона йшла на роботу і з роботи, підстерігати біля дому. Відтак їм лише вдалося отримати знімок Ґреґоріо, коли той з похмурим обличчям заходив до готелю «Георг П’ятий», повернувшись узяти деякий одяг. З жодних інших причин він не полишав Аню в лікарні. Їм надали кімнату в пологовому відділенні, в якій вони фактично жили, кожну годину проводячи в палаті інтенсивної терапії новонароджених зі своїми малятами, спостерігаючи за призначеними їм процедурами, стежачи, як розкриваються й закриваються крихітні долоньки, розтискаються пальчики. Двійнята й досі мали недорозвинені легені та проблеми із серцем і перебували під постійним ризиком. І перед лицем можливої втрати одного з них чи навіть їх обох Аня миттєво подорослішала. Вона сиділа поряд, не змикаючи сумних очей, а пізно ввечері, після годин відвідування, молилася за дітей у лікарняній каплиці. Ґреґоріо постійно був поряд. Він перетворився на люблячого батька, яким ніколи в житті не був, і відданого чоловіка, яким мав би бути для своєї дружини. Мука, якої зазнавали вони двоє, з кожним днем все більше прив’язувала його до Ані. Він досі збирався повернутися до Бенедетти, але не уявляв коли і жодного разу не казав про це дівчині, зважаючи на постійний жах, який вони переживали.

Спочатку він намагався частіше телефонувати Бенедетті, але кожен новий день поставав як проблема, що потребувала вирішення, як перешкода, яку мали долати малюки. Двійню назвали Клаудія і Антоніо, і Ґреґоріо наполіг, щоб лікарняний священик охрестив їх, що також просочилося у пресу. Коли Бенедетта прочитала це, їй стало зле. Тепер Ґреґоріо мав ціле життя окремо від неї, з двома дітьми і жінкою, яка взагалі ніколи не повинна була трапитися на його шляху. І щоразу, як він телефонував їй, усе, про що він міг говорити, – це Аня і малюки, ув’язнені у стінах паризької лікарні. Більше нікого у його всесвіті не існувало. Бенедетту почали жахати його дзвінки. Усе ж він постійно обіцяв повернутися до неї, як тільки зможе, що тепер здавалося далеким майбутнім. Ймовірно, найближчими місяцями цього не станеться. Зараз він ніс відповідальність за Аню й малюків. Хтось сказав би, що це благородно з його боку, але він мав дружину в Мілані, якій клявся у коханні і яку, з його слів, не хотів втрачати.

А тим часом Бенедетта намагалася самотужки впоратися з веденням бізнесу, тривогою обох родин і папараці, що осадили її в Мілані. Минули тижні від народження двійнят, а преса й досі переслідувала її і друкувала фотографії її засмученого обличчя, бо не могли дістати фотографій Ґреґоріо, Ані чи малюків.

Родина Ґреґоріо була засмучена не менше за її власну, читаючи ці історії. Його батько був розгніваний на нього, а мати щодня телефонувала Бенедетті, бажаючи знати, коли він повернеться додому, і все, що могла відповісти на це Бенедетта, що гадки не має. Стан малюків трохи покращився порівняно з тим, в якому вони народилися, але було ще зарано казати, чи виживуть вони і наскільки недужі залишаться, якщо виживуть. Його мати постійно ридала у телефонну слухавку про ганьбу, якою він укрив їх усіх, про сором, і Бенедетті доводилося втішати ще й її. Її ж мати казала, що більше бачити його не хоче і що він зрадив їх усіх.

Бенедетта була настільки зайнята, опікуючись ними всіма, що їй майже не вистачало часу подумати. Їхній бізнес одна за одною спіткали кризи. На фабриках почалися проблеми з постачанням шовку, що загальмувало випуск сотень одиниць одягу. В одного із постачальників сталася пожежа в Китаї, знищивши три фабрики, а це означало, що вони не зможуть виконати велике замовлення зі Штатів. Водночас почалися страйки в італійських портах, і закуплені ними товари ніяк не могли потрапити на берег.

Життя Бенедетти перетворилося на постійне коло страждань і негараздів, яких було не залагодити. Вона очолювала команду дизайнерів, але оскільки Ґреґоріо був недосяжний у Парижі, їй довелося звалити собі на плечі ще й його частину роботи і приймати всі важкі бізнесові рішення, чим зазвичай займався чоловік. Дотепер вони були єдиною командою. Один з його братів намагався допомогти їй, але він мав залагоджувати проблеми на фабриках і не міг взяти на себе роль Ґреґоріо. Попри повну безвідповідальність в особистому житті, Ґреґоріо мав гостре ділове чуття і завжди вмів відвернути катастрофу, перш ніж вона настане. Але не цього разу. Бенедетта почувалася так, ніби на неї навалилося цунамі, коли наприкінці червня їй зателефонувала Валері. Вона не стала випитувати жодних подробиць – лише хотіла, аби Бенедетта знала, що вона думає про неї і шкодує, що все це сталося. Чутки про проблеми на фабриках доходили до неї, але про це вона теж згадувати не стала. Вона уявляла, що Бенедетті вже сповна вистачає клопотів і без розпитувань від друзів.

– Я просто хотіла сказати, що ми тебе любимо і що колись усе найгірше лишиться позаду і все це буде схожим на жахливий сон, – ось і все, що вона змогла вигадати, аби підтримати подругу.

– Це справжній кошмар, – голос Бенедетти зривався. День видався особливо невдалим. Контейнерне судно з конче потрібними їм товарами затонуло біля узбережжя Китаю внаслідок шторму. І це обернулося довгою низкою катастроф, кожна з яких лягала на її плечі. – Усе пішло шкереберть, що тільки могло. А тим часом він сидить у Парижі з тією дівкою та їхніми дітьми, і ми не можемо навіть зателефонувати йому. Він не хоче, щоб його турбували. Це просто божевілля, – ситуація була вкрай неймовірною, і Бенедетта говорила, як людина, готова от-от зірватися. Вперше за двадцять років вона відчувала, що більше не має чоловіка. Він вже зраджував її раніше, і вони пережили це, але ще ніколи його пригоди не сягали такого масштабу. Народження дітей змінило все, особливо зважаючи на критичні обставини, за яких вони народилися.

– Він казав що-небудь, – обережно спитала Валері, – стосовно того, коли зможе повернутися додому?

Вона виходила з того, що він усе ж планує повертатися. Не міг же він бути таким телепнем, щоб покинути дружину заради двадцятитрирічної російської модельки, з двійнею чи без. Ґреґоріо поводився жахливо, але дурнем не був, до того ж їхні сімейні бізнеси настільки переплелися між собою, що неможливо було розірвати союз, який проіснував понад століття. Таке рішення могло знищити їхню справу і їхні родини, а ніхто з них не хотів цього.

– Усе, що він каже, – це що не може покинути Аню саму в Парижі, а їй більше нема з ким бути. Досі невідомо, чи виживуть немовлята. Вони мають проблеми із серцем та легенями, бо народилися передчасно. Ось і все, про що він говорить, коли телефонує мені. Поводиться так, ніби це наші діти, і начхати йому на бізнес.

– Хотіла б я тобі допомогти. Ти маєш просто триматися. Рано чи пізно він повернеться додому і до тями, і тоді ти все владнаєш.

– Це я постійно собі й кажу. Але хто знає, наскільки він збожеволів тепер? Він геть втратив здоровий глузд, – Бенедетту розпирало від обурення.

– Спробуй зберігати спокій, наскільки це можливо, – м’яко сказала Валері.

– Намагаюся, – зітхнула вона, – але це нелегко. Я тижнями не сплю. Просто лежу без сну і непокоюся цілу ніч.

Окрім бізнесу, яким доводилося керувати за його відсутності, вона мала ті ж самі клопоти, що й будь-яка жінка, чий чоловік прижив двох дітей з майже на двадцять років молодшою за неї коханкою. Вона починала думати, що він може залишитися з іншою і взагалі не повернутися додому.

– А як щодо тебе? У Парижі все гаразд?

Вона гадала, що так. Валері і Жан-Філіп мали таке впорядковане життя. Вони були ідеальною парою, мали трьох чарівних дітей, добру роботу, чудових друзів та бездоганний будинок. Вони були прикладом для всіх, і Бенедетта заздрила їм. І не очікувала отримати у відповідь те, що почула.

– Не зовсім. У нас самих певна криза. Жан-Філіп має прийняти рішення щодо своєї роботи, а це завдасть удару вже моїй кар’єрі. Чи нашому шлюбу. Не знаю ще, чому саме. Можливо, їм обом.

Бенедетта була приголомшена цією звісткою.

– Мені шкода. Я можу чимось допомогти?

– Ні, ми маємо владнати це самі. Це перша по-справжньому серйозна проблема, яку ми маємо за весь час.