Читать книгу Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти - Данило Яневський, Даниил Яневский - Страница 4

«Суєта суєт» огортає мене кожного дня. Те, що зараз відбувається, було зі мною завжди, і тільки зараз я навчився відчувати та сподіватися, що побачу любов. Я вже не належу цьому світу. Я помер. І тільки тінь моя в світлі великої любові дає ту радість вічної присутності з моїми «вільними» та «доброї слави» Братами. Сотні років великі світу цього намагалися описати це почуття. Чи навряд я в змозі осмислити всю глибину цього явища. Адже Світ цей створений Творцем з великою любов’ю і в Ньому – любов.

Маю надію впродовж решти мого земного буття взяти участь у побудові тої, четвертої колони в храмі, колони любові – такою, як собі її уявляю.

Можливо в чомусь помиляюся. І не всі знаки згори, мені дані, вірно трактую і буду трактувати, але в серці – жива надія на Всевишнього. Того, хто невидимим циркулем долі супроводжує віднині моє життя. І заповнити даний мені час на звершення Його волі власними вчинками, діями і життям.

Адже в кожного з нас Він вдихнув ту силу та частинку Себе, яка змушує нас жити життям, відмінним від життя тварин. Отже, вибору немає: кожною годиною життя, кожною дією віддячувати за цей неоціненний дар, підтверджувати, відраховувати, описувати наші діяння на славу Його, Творця Всіх Світів.

Надані Ним інструменти дають нам поєднання учнівської наполегливості і любові братської. Любові безкомпромісної та чистої. Того почуття, яке у віках зберігало нашу єдність від руйнувань часу, простору та лихих замислів тих наших ворогів, які є і по сей день. Які і по сей день стараються завадити нашому світлому товариству в поширенні тепла. Які раді знищити кожного з нас поодинці і всіх разом зараз. І головний цей ворог – ми самі. Наше неуцтво, лінь, емоційна тупість, жадобна спрага до матеріального…

Та в замислі Великого Архітектора Всесвіту, а також завдяки нашим чеснотам, поширенню братського єднання будемо в цьому світі, поки буде Він. Та будемо з успіхом впроваджувати і дарувати масонське світло, руйнуючи невігластво і темряву. Яка огортає нас за межами нашого вільного і всеохоплюючого єднання. І обробляючи каміння моєї темної, спотвореної душі, намагатимуся досягнути хоча б частину того потенціалу, тої досконалості, яка відображена в плоскому, прямокутному, досконало обробленому камені нашої ложі.

Любов…

«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.

Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо.

І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.

Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;

не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;

все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.

Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.

Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.

Коли настане досконале, недосконале зникне. …

Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов» (Перше послання до Коринтян св. апостола Павла, 13:1—10, 13.).

Є різні способи сприйняття цього світу та всі вони ведуть до єдиного джерела знання, це знання – істинна Любов. Ми не знаємо, якою є насправді реальність, але знаємо, що ми в ній є і в ній ми знаходимо себе. Кожен по-різному та всі ми є елементом одного цілого, що зветься Любов’ю.

Ми всі є ніщо і нічим і виникли ми з пустоти та й до пустоти повернемось. Повернемось у вічне «ніщо» задля відтворення безмежного потенціалу можливостей. Повернемось в квантове поле широковимірних можливостей. Ми знаємо точно, що ми тут і зараз та ми також є в Любові всюди і завжди.

Все матеріальне пов’язане між собою та й нематеріальне теж. І треба лише навчитися відчувати інші частини себе в інших і дати іншим відчути їх в собі – ось це і є тою Любов’ю, яка має огортати нас – у великій множинній єдності всіх елементів в єдиному цілому.

Наш Брат MG якось переказав такі історії.

Перша – про одного побратима, як той дав вибрати собі око, щоби визволити з неволі свого приятеля. Друга – про іншого, що був разом з своєю сім’єю та пораненим побратимом в одній хаті. Коли хата зненацька загорілася, він став найперше рятувати товариша, а не жінку та дітей. Жінка ледве вискочила, одна дитина згоріла… «Та він тим не журився: дітей, мовляв, ще можу мати, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував мені свою любов, не знати чи знайшов би я».

В душі моїй рояться сумніви. Чи зможу я сотворити ту красу земного щастя і любові? Чи зможу завжди і у вірний час Братам моїм на допомогу прийти при потребі? Я думаю ці мною накреслені рядки нашого Брата MG самі собою дають відповідь на те, як має вчиняти вірний друг і побратим…

Oath (An Encyclopedia, II, 522—524):

«1738 р. Папа Климент ХІІ 19 щодо відлучення Масонів від церкви і визначив причини осудження, що Інститути, які об’єднують людей всіх релігій та сект в союз містичним зв’язком і примушували їх до секретності присягою, складеної на Біблії у супроводі відповідної церемонії є прокляті тяжким покаранням.

Це переслідування Масонів за те, що вони дотримувалися обов’язкової обіцянки секретності під час їх церемоній, не було помічено Папою. Ми були змушені знайти це існування в секті, яку ми мали підтримувати, як мінімум, всіх інших, які, вірогідно, послідують за Римським понтифіком. В 1757 р. Асоційований Синод Розкольників Шотландії 20 встановив актом те, що вони назвали «Масонська присяга», в якому оголосили, що всі, хто відмовиться вчиняти як вірні Церкви Кірка, зобов’язані обіцяти утримуватися в майбутньому від зв’язків з Орденом, «будуть мати скандальну репутацію та не матимуть дозволу укладати угоди», або, як висловився Папа, будуть «ipso facto» 21 eкскомуніковані».