Читать книгу Безжальний менеджмент та ефективність людських ресурсів - Дэн Кеннеди - Страница 4

Маєш одного приятеля на все життя – багато, двох приятелів – занадто багато; трьох – а чи це дійсно можливо?

Генрі Адамс

Такі стосунки ворожі від самого початку, адже ваше щоденне життя протягом робочого часу складається з конфліктів. Ви завжди втручаєтесь у діяльність своїх працівників, перешкоджаючи їм діяти згідно з їхніми інтересами. Аби примусити їх дотримуватися ваших планів, ви повинні знехтувати їхніми, або й узагалі такі інтереси знищити. Відверто кажучи, ви їм – гостра шпичка у дупі.

Може, вас це і здивує, проте я не вбачаю у цьому нічого хибного, навіть не стверджую, що робітники погані лише через те, що в них на думці тринадцять, тридцять або триста важливіших справ, ніж та єдина, яка вас турбує. Я не звинувачую їх у наявності власних інтересів. Безглуздо очікувати іншого.

Таблиця 2.1: конфлікт інтересів

Точка зору власника – нісенітниця

Не вони володіють вашим підприємством, а ви. Очікувати від службовців «менталітету власника» – безглуздя, попри всю популярність думки деяких бізнес-гуру. Це ірраціонально. Усе одно, що очікувати від зебр у «Діснейленді», що вони зацікавляться кількістю спроданих сьогодні вхідних квитків. Зебрам цікавіше, чи отримають вони досить смачну їжу та чи не стануть добрячим обідом для хижаків. Хоч би до яких курсів із тренінгу створення команди ви спрямували своїх підлеглих, найвищим пріоритетом у них буде їжа, потім захист від тих, хто з’їсть їх самих, по-третє – пошук кращого місця під сонцем, і лише наприкінці списку з’явиться кількість спроданих квитків.

Ваше життя – підприємство, а підприємство – ваше життя. Ці величини туго сплетені, їх не розділити. А от для ваших підлеглих усе інакше. Хай би як вас це вражало, проте вони мають кожен своє власне життя. Вони думають про що завгодно, навіть про те, що вам і на думку б не спало, скажімо, про ціни на газ, салат-латук чи квиток до кінотеатру. Вони думають: «Вав, сьогодні п’ятниця», ви думаєте: «Ще б хоч один зайвий робочий день!»; вони благають подумки: «Хоч би не приперся клієнт за п’ятнадцять хвилин до закриття, тоді можна буде зблиндити з роботи раніше!», ви сподіваєтеся, що хоч би хтось прийшов. Вас пристрасно тривожить прибуток. Ваші підлеглі або зовсім про нього не думають, а коли й думають, то ретельно підраховують, у якій кількості ви його отримали за їхній рахунок, скільки крові та поту вони пролили на вашу користь.

Ви – власник зоопарку. Вони – зебри.

Їхній щоденний розклад часто протилежний від вашого, як, наприклад: вони хочуть, аби клієнт поквапився і пішов принаймні за п’ятнадцять хвилин до кінця робочого дня, незалежно від того, купив він щось, чи ні, аби лише вискочити з офісу на хвилинку раніше, адже треба зустрітися з приятелями за вечерею в «Еплбі»[6], поки курячі крильця не охололи. Ви ставитеся до клієнта, немов до китайської порцеляни, аби він почувався зручніше, аби йому чемно допомогли, ніколи не квапили, хочете, аби він купив хоча б дещицю, навіть якщо вашому підлеглому доведеться зачинити офіс на п’ятнадцять хвилин пізніше. Ви у цей час не однодумець свого підлеглого і ніколи ним не будете. Навіть із тим, кому ви сплачуєте премії або бонуси. Мене швиденько виряджали з магазину «Офісмакс»[7] за п’ятнадцять хвилин до закриття, а якоїсь неділі мене виставили з автосалону о третій пополудні. Удома на службовців чекають партнери та партнерки, чоловіки та дружини, їм цікавіше буде зосередитися на тому, чи багато випадків вони мають для вправляння у сексі, і для цих дружин і чоловіків страшенно важливо, аби їхнє золотце повернулося додому, пішло з ними до ресторану чи на стадіон, уболівати за футбольну команду, де гратиме Сонечко Джоні. А тут якісь ваші витребеньки! Адже вони гніватимуться! Звичайно, ваші інтереси їх анітрішечки не хвилюють!

І на вершині всього цього – відмінність їхніх прибутків від ваших, їхньої влади від вашої. Отже, якби ви могли чути їхні розмови у себе за спиною, обговорення з друзями та в родинах, ви б неодмінно помітили, як росте і роздувається ця образа, висловлена у різні способи, її схвалює та підтримує їхнє оточення. Про мене забули, і, очікуючи клієнтів, я навіть іноді сидів у офісах досить близько від передніх столів і мені доводилося чути уривки таких розмов службовців у робочий час. Ваші підлеглі схильні вірити, що вони виконують усю роботу, а ви забираєте всі гроші, тоді як вони з шеляга на шеляг перебиваються. Побачивши вашу нову автівку, почувши, що ви перебудовуєте свій будинок, помітивши, що вас немає на роботі, натомість ви відпочиваєте у пляжному будиночку, а вони гарують на тяжкій ниві торгівлі, підлеглі глибоко на вас ображені. Уже сам факт, що ви можете звільнити їх, а вони вас – ні, а те, що ви вирішуєте, коли їм іти у відпустку, а самі можете взяти її тоді, коли заманеться, розпікає їх іноді до краю. Вони вважають, що краще, ніж ви, розуміються на усьому, знають усе краще за вас, сама думка, що попри це мусять діяти згідно з вашими безглуздими схемами та новими ідеями. Таке приниження постійно обговорюється в медіа, підсилюється ними. Найпопулярніші видання із задоволенням розповідають про нарікання робітників на зарплати; платні, мовляв, вистачає на фастфуд, коментатори потирають руки та проливають крокодилячі сльози стосовно потреб цих людей, на їхні «можливості низького життєвого рівня», проте зовсім не говорять про потребу їхньої самоосвіти, розвитку цінніших навичок та зростання можливості піднятися до вищого життєвого рівня. Жодної згадки про зв’язок з інвестиціями бізнесменів, про ризик, зниження рентабельності, зростання податків та вартості утримання кожного співробітника. Таке уявлення – однобічне. Усюди демонізація виробників та взагалі багатіїв, яка спалахнула під час правління Обами, створила більші труднощі примусити робітників виконувати свою працю якомога краще за платню, на яку вони погодилися, підписуючи контракт, поглибила ненависть до роботи та «рабовласників», які примушують вважати працю найчудовішою справою, яку слід належно виконувати. Нарешті, їхні думки заглиблені у гаджети. Купівля на «Амазон», гра у «Злих пташечок»[8], зазирання крадькома на порносайти, користуючись комп’ютерами компанії у робочий час – ці проблеми вже існували, коли я писав перше видання цієї книжки. Існують вони й зараз, однак тепер вони зросли у багато разів, бо робити все це легше завдяки поширенню планшетів та смартфонів, а також у постійному необмеженому зв’язку зі сторінками онлайн-розваг. Виникають також перерви на дзвінки та Е-мейли, а тепер з’явилися текстові повідомлення, дехто отримує в робочий час від десяти до трьохсот таких послань, і вони не стосуються праці, не кажучи вже про оновлення у Фейсбуці, Твіттері і т. ін., – і все це входить у їхній щоденний розпорядок робочого часу. І у цих занять пріоритети вищі, ніж приносити якомога більше прибутку своєму працедавцеві, так?

Правда про те, що безжальний менеджмент – не порожні балачки № 1

Робітники завжди залишаються робітниками.

Вони не є вашими приятелями. З ними можна якоюсь мірою мати дружні стосунки, заохочувати їх до приязного ставлення до вас. Ви хочете створити з ними щось на зразок товариства, мало не братства. Проте пам’ятайте: якщо ви разом із ними будете привалені у шахті, а харчі закінчаться, не вагаючись, вони повечеряють вами. Безсумнівно, ви повинні відзначати дні їхнього народження, дні народження їхніх дітей, роковини, щиро турбуватися про їхнє здоров’я та душевний стан. Однак візьміть до відома, що принесений вам шматок торта на день народження лише почасти виражає дружбу, але у більшості це примусова чи обов’язкова дія.

Вони – неваші родичі. Якоюсь мірою ви можете їх так сприймати, коли вам це подобається. Але не сподівайтеся: вони не приходитимуть вас відвідувати у центр допомоги літнім людям одразу відтоді, як ви припините підписувати їм чеки на заробітну платню. У них є власна родина, і ви не її член.

Вони – ваші підлеглі.

Вимоги «ретельного мислення»

У своїх книжках, включно з «Думай та багатій», Наполеон Гілл виклав принципи, у його час використовувані сотнями великих промисловців та підприємців. Одним із головніших, який зацікавив щонайменше мільйони його читачів, є точне мислення. Усім подобається принцип «Бажай», однак ніхто не хоче мислити точно. Людям подобаються приємні речі. Точне мислення – один із наріжних каменів тривалого успіху. Він відокремлює «факт» від просто «інформації». Він вас навчає створювати певні робочі плани, відповідати на будь-який виклик поза фактом.

Гм, Наполеон проголошує закони успіху!

Однак Гілл не вважав список своїх принципів якимось меню в кафе самообслуговування з обмеженим вибором, як і Мойсей не вважав десять заповідей єдиними, із чого можна вибирати. Проте на мою думку, принцип «Мисли точно», що так не подобається читачам, є найважливішим. Якщо ви відмовитеся ретельно продумувати свої стосунки з робітниками з раціональної, практичної та реалістичної точки зору, ви завжди розчаровуватиметесь, зазнаєте роздратування, гніву та фінансових утрат протягом усієї своєї діяльності у сфері бізнесу. Визнавши суть справжніх стосунків та насправді ретельно їх продумавши, ви зовсім інакше керуватимете своїм підприємством та людьми, ніж тоді, коли б ви наполягали на сприйнятті їх як своїх друзів, родичів або членів команди або навіть колег.

Рекомендоване джерело № 1

Наполеон Гілл найбільш відомий завдяки своїм книжкам «Думай та багатій» та «Закони успіху», а я рекомендую прочитати або перечитати те, що він хотів сказати у них про точне мислення. Я також рекомендую пізнішу й останню його книжку «Багатій зі спокійною душею».

По телевізору, здається, на каналі Discovery, я бачив репортаж про хлопця, який пішов до лісу, аби жити з ведмедями. Він вірив, що ведмеді мають розум і душу, що вони турботливі індивідууми. Він застосував до них людські характеристики, як часто ми пристосовуємо їх до наших хатніх улюбленців, так само, як ми бачимо у своїх підлеглих такі риси характеру, які нам би хотілося бачити. Він відростив волосся, набув звірячого запаху і дійсно заліз у барліг із родиною ведмедів. Він почав будувати стосунки із звірами, такими, якими він їх уявляв. (Такою була поразка мого батька, коли він на короткий час вів торговий бізнес та займався мережевим маркетингом. Він інакше уявляв стосунки зі своїми дистриб’юторами, аніж вони були у дійсності.) Одного дня, без усяких провокаційних дій із його боку, ведмеді з’їли того хлопця. Його родичі, а також люди, які знімали документальний фільм про нього, злякалися, і ще довго стогнали та заламували руки: «Ой-ой-ой! Як могли ведмеді вчинити таке страхіття!»

Але ж вони ведмеді!

Ведмеже сприйняття про тупу, повільну людську істоту: вона – їжа.

Єдине варте уваги запитання: чому ведмеді очікували так довго і не з’їли його відразу?

6

«Еплбі» (Apple Bee) – мережа ресторанів, заснована у США 1980 року.

7

«Офісмакс» (Officemax) – міжнародна мережа магазинів канцтоварів. Існує також і в Україні.

8

«Злі пташки» (Andry Birds) – комп’ютерна гра, розроблена 2009 року компанією Rolio Mobile і видана Klickgamer Media, надзвичайно популярна серед офісних працівників.