Читать книгу Доторк - Дэниел Киз - Страница 9

Для Карен ті п’ять днів у лікарні були ув’язненням без суду, жахіттям, у якому вона була колабораціоністкою, чиї зустрічі з ворогом заразили її, за що її роздягли й зрізали волосся.

Вони не постригли її повністю, але те клоччя дратувало, тож на третій день Карен сама взяла в руки ножиці й коротко підстриглася. Її злило, що Барні дурнувато прикидався, ніби так їй гарніше. Після стрижки Карен була смутна, годинами сиділа перед дзеркалом і дивилася на незнайомку, якою тепер стала. Карен ніколи в житті не стриглася коротко, як це часто робила Майра, і від цього чомусь почувалася винною.

– Що з нами буде? – зрештою запитала вона Барні.

– Вони закінчать до завтра, – запевнив він її. – Ми поїдемо додому, подивимося, що там, зберемо все докупи. Там, мабуть, такий бардак. Буде багато роботи.

– Ти ж розумієш, про що я! Не поводься зі мною, наче з дитиною. Що буде з нами далі?

– Я не поводжуся з тобою, наче з дитиною. Господи, перестань уже так ображатися на все.

Її злило, коли Барні так з нею говорив, і хоча Карен усвідомлювала, що йому так само тяжко, як і їй, нічого із собою вдіяти не могла.

– Так, я ображаюся. А ти просто стоїш і нічого не робиш.

– А що ж ти хочеш, щоб я робив?

– Хоч щось. Мені страшно. Це жах, почуваєшся цілком нормальною й здоровою, але знаєш, що всередині щось відбувається. Усередині… – Вона не могла стримати сліз, а коли він обійняв її, то притислася до нього. – Ми більше не будемо нормальними й здоровими, так? Ну, будуть же ж наслідки радіації ще.

Вони не говорили про це дотепер, але вона мусила оприявнити цю проблему, виклавши її словесно.

– Це залежить, – відповів він, уникаючи її погляду, – від того, як нас опромінило.

Карен відчула, що Барні хвилюється, намагається захистити її, і хотіла полегшити йому це завдання, проте не знала як.

– Ти дістав більше, ніж я, так?

Барні кивнув. Вона вагалася, не впевнена, чи варто про це говорити. Непевність страшніша за знання, і все одно їй було страшно знати. Якби вона була певна, що він знає, усе було б добре. Вона б не боялася обманювати себе, якщо хтось поруч знає про небезпеку.

– Ти знаєш, які там наслідки? – запитала Карен.

– Ніхто точно не знає. Але я читав про кілька таких випадків.

– Не розповідай мені. Вони знають, що робити?

– За нами наглядатимуть. Будуть обстеження.

Карен здригнулася, а коли Барні торкнувся її, зіщулилась.

– Вибач, – заговорив він, – я не хотів…

– Це буде як у Хіросімі? Опіки і… все інше?

– Зовсім ні. Краще про це не думати.

– Я постійно згадую зображення тих японських жінок і дітей, у яких згоріли обличчя, а голови… – А тоді вона згадала слова чоловіка з лічильником Ґайґера. – Коли в мене повипадає волосся?

– Ґерсон каже: від трьох до чотирьох тижнів після опромінення, але воно почне відростати десь за півроку. Намагайся про це не думати.

Карен сховала обличчя в долонях. Не хотіла плакати. Неправильно так мучити його, але їй хотілося, щоб він також відчув її страждання. Увесь час, що вони пробули в лікарні, їй хотілося додому, але тепер, знаючи, що поїдуть завтра, ставало лячно. Вони кілька разів сварилися через різні дрібниці – їжу, не такий тон голосу. Коли містер Ґерсон прийшов, щоб забрати їх додому, Карен відмовилась їхати.

Ґерсон кивнув, ніби вже стикався з таким, і заговорив звучно й владно про те, як тепер удома безпечно. Він запевнив їх, що показники лічильника Ґайґера тепер нормальні в кожному кутку – ніде не вище від рівня фонової радіації.

– Що це за рівень? – вимогливо запитала Карен.

– Навіть якби не було жодного інциденту, – пояснив він, роззираючись, ніби в пошуках дошки й крейди, щоб намалювати діаграму, – лічильник усе одно не показував би нуль. Навколо нас постійно є радіація, деяка природна, набагато більше потрапляє в атмосферу від випадів після ядерних випробувань. Але що стосується пилу з радіоактивного матеріалу, який потрапив до вас із лабораторії, наші техніки ретельно все відчистили. Добряче ми у вас поприбирали. Відчистили не лише будинок і студію вашого чоловіка, але й гараж та територію на вулиці.

Ґерсон усміхнувся, ніби особисто пишався виконаною роботою.

– Ми навіть перевірили ваших сусідів. Був слід на собаці Пітерсонів – за два будинки – на щастя, невеликий. Містер Пітерсон був дещо засмучений, бо його дружина має народити дитину в жовтні. І люди, що живуть поруч, Діллони, які були у вас на барбекю четвертого липня, мали слід на тому глечику-термосі, що ви позичали. Але з іншими ви ніби не особливо контактуєте. Решта району чиста.

Карен зашарілися від того, скільки ці чоловіки тепер знають про їхнє життя, і від думки, що вони ходили по їхньому будинку, рилися в її шухлядах, торкалися особистих речей, листів, білизни, бачили, яка вона неохайна господиня. На мить вона відчула себе роздягнутою, як тоді в гаражі, але викинула це з думок, як і тоді, відкинула сором і подивилася Ґерсонові в очі.

– Добре, – виразно промовила вона. – Ходімо.

Поки вони їхали назад додому, Барні запитував, чому вони такі впевнені, що не могло залишитися десь сліду, який не помітили. Звідки знають, що перевірили все-все?

– Саме так і знаємо, – запевнив його Ґерсон. – Ми просто перевірили все-все. Ваш будинок, побачите, поділили на зони, і кожну зону скрупульозно дослідили, знезаразили й перевірили знову. Наші люди працюють з тампонами, губками й завжди, коли лічильник показує наявність радіоактивності, обережно протирають та усувають сліди забруднення. Ми користуємося не лише лічильниками Ґайґера, – і стандартними Ґайґера – Мюллера, і новими, – але й удосконаленим сцинтиляційним дозиметром, який дозволяє охоплювати широко. Стандартна процедура. «Трейсер контрол» знає свою справу. Більшість наших людей здобули свій досвід спеціалістів зі знезараження в армії. Я був у загоні знезараження на флоті, на наших закордонних ядерних уставах. З витоками радіації ми двадцять чотири години на добу боремося й тут, у нас. Є кілька таких організацій, як наша, знаєте. «Трейсерлеб» у Бостоні. «Нюклір Чикаго» в Чикаго. Інші на півдні й на Західному узбережжі.

Тоді він спинився й глянув на Барні.

– Як думаєте, зможете виділити нам трохи свого часу, починаючи з понеділка? Ми б із Бендіксом і Макнайтом пішли там, де ходили ви, коли пригадаєте, які ви місця відвідували після інциденту. Що швидше ми візьмемося до цього, то більша можливість узяти розповсюдження радіоактивного пилу під контроль. І ви також, місіс Старк, звісно. Я послав по кілька додаткових команд, і коли ми перевіримо кожне місце, вони підуть слідом і розосередяться, щоб зайнятися знезараженням.

Барні швидко погодився, і Карен здалося, що йому незручно. Він уникав її погляду, тож вона глибоко вляглася в сидінні й занурилася в себе, розмірковуючи над тим, що їй тепер однаково, де він був чи з ким за ці останні тижні. Вона не могла йому зараз сказати (біль тепер тримав їх разом якийсь час), але те, що їх розділяло, той розкол між ними, що постійно ріс, тепер став ширшим, ніж будь-коли. Карен знала, що нераціонально звинувачувати його в тому, що сталося, проте, коли Барні торкнувся її, зрозуміла, що вони більше ніколи не належатимуть одне одному.

Коли вони прибули до будинку, Карен побачила, що команда знезараження, як їх називав Ґерсон, саме закінчує роботу в гаражі. На денному світлі чоловіки в білих комбінезонах і з каптурами не виглядали так зловісно, як того вечора (невже то було лише тиждень тому?), коли вона побачила, як вони заходять через москітні двері, і тоді ледь не знепритомніла. Чоловіки саме збирали свої речі, – Ґерсон це називав «приладдям», – коли Старки вийшли з машини й пішли під’їзною доріжкою. Спочатку Карен ішла нерішуче, ніби сумнівалася, що все це насправді. Чоловіки, яких вона вже почала вважати персонажами своїх нічних жахіть, закінчували роботу й завантажували фургони.

Вона відвернулася, коли люди в комбінезонах виносили великі бочки з написами «ОБЕРЕЖНО: РАДІОАКТИВНИЙ МАТЕРІАЛ!». На під’їзній доріжці зона навколо машини була обнесена мотузками, на лобовому склі були стикери, а на дверній ручці – ярлик «НЕБЕЗПЕЧНО: РАДІОАКТИВНИЙ!» з бузковим трипелюстковим знаком на жовтому фоні, символом радіації, як їй віднедавна стало відомо.

– Навколо машини чисто, – говорив Ґерсон, – але всередині надто фонить, щоб працювати, та й сенсу нема. Ми її замкнули. Евакуатор скоро буде.