Читать книгу Збірка друга «Душевні струни» - Диана Ляшук - Страница 11

Коли два серця б’ються в унісон,

На всю хату грає музон,

Що заглушає наш любовний стон.

Тіла сплелися і серця мелодію чарівну видають,

Один одного наші душі пізнають.

Любов нестримною рікою по венах тече

І нічого крім насолоди не визнає.

В передчутті прекрасного таїнства живу

І щоб це не припинилося-молю!

Девочка ни на кого непохожая

Девочка ни на кого непохожая,

Живет в мире великом,

Иская путь в краю безликом,

Борясь и умоляя о победе небеса,

С собою она истину несла.

Пустоту и одиночество она находила,

Куда бы не приходила,

Что -то где-то изменила,

Кого-то в сердце приютила.

Живя не как другие,

Она пыталась мир понять,

Но много чего ей не принять.

Как все: боль и разлук, и разочарований проходила,

На пути своему людей мирила,

Сама же, оставаясь в стороне,

Девочкой, странствующей в беде.

Своих людей искала, чтобы счастье заиметь,

За них она готова умереть,

Но свет не так легко найти,

Все испытания без замедления пройти.

Девочка ни на кого непохожая,

Такая расторопная пригожая,

Живет в мечтах любя,

Такая ее извилиста судьба.

До мене пташка прилетіла

До мене пташка прилетіла,

В мене прихистку просила,

Я її впустила і пригладила,

З нею я одразу поладила.

Серденько її від страху б’ється,

А вона все біля людей в’ється

Хоч може вони її й образили,

Але її серце великодушне все прощає,

Зла ні на кого не тримає і знов ласку приймає.

Людям в пташки повчитись треба,

Як любов приймати з неба,

Як один одного прощати

І цінувати кожну мить-на марне не розтрачати.