Читать книгу Могутніше за меч - Джеффри Арчер - Страница 12

Гаррі й Емма
1964–1965
9

Оглавление

– Не найкращий хід, мамо.

– А це чому? – здивувалася Емма. – Джим Ноулс ніколи мене не підтримував, і, чесно кажучи, я буду тільки рада його позбутися.

– Пригадуєш, що Ліндон Джонсон казав про Джона Едґара Гувера? Я вважаю за краще, щоб він мочився всередині намету, ніж іззовні.

– Іноді я питаю себе, навіщо ми з твоїм батьком витратили стільки грошей на твою освіту. Але якої шкоди може завдати Ноулс?

– У нього є інформація, яка може знищити компанію.

– Він не наважиться оприлюднити правду про інцидент із флотом. Якщо зробить це, то вже ніколи не отримає серйозної посади в Сіті.

– Йому й не потрібно виголошувати все особисто. Все, що йому треба, нишком пообідати у своєму клубі з Алексом Фішером, і вже за пів години леді Вірджинія дізнається кожну деталь того, що насправді сталося тієї ночі. І можеш бути певною, що вона збереже найчутливіші подробиці й свідчення, й це не тільки знищить тебе, але й усю компанію разом із тобою. Ні, боюся, що тобі доведеться з’їсти шматочок несмачного торта, матусю, якщо не хочеш щодня чекати, коли нарешті впаде бомба.

– Але Ноулс уже дав зрозуміти, що якщо Меллор не стане директором, він звільниться.

– Тоді доведеться запропонувати пану Меллору місце в правлінні.

– Тільки через мій труп!

– Це ти сказала, мамо, а не я.

* * *

Тук-тук-тук. Гаррі протер очі. Тук-тук-тук. Хтось стукав у двері, чи це був лише шум, що долинав іззовні? Тук-тук-тук. Це таки в двері. Він хотів проігнорувати стукіт, але хтось наполягав, щоб відчинили. Тук-тук-тук. Гаррі неохоче опустив ноги на холодний лінолеум, накинув халат і підійшов до дверей.

Якщо Гаррі й здивувався, відчинивши двері, то намагався цього не показувати.

– Привіт, Гаррі, – мовив чуттєвий голос.

Чоловік з недовірою витріщився на дівчину, в яку закохався двадцять років тому. Точна копія Емми, коли їй виповнилося двадцять літ, стояла перед ним у соболиній шубі, і він підозрював, що під нею іншого одягу не було. Вона тримала в одній руці цигарку, а в другій – пляшку шампанського. «Розумні росіяни», – подумав Гаррі.

– Мене звати Аліна, – назвалася вона і торкнулася його руки. – Я з нетерпінням чекаю зустрічі з вами.

– Гадаю, ви помилилися кімнатою, – сказав Гаррі.

– Я так не думаю, – Аліна спробувала зайти до номера, але Гаррі залишився стояти у дверях, перекриваючи їй шлях.

– Я ваша винагорода, Гаррі, за такий блискучий виступ. І пообіцяла голові, що подарую вам ніч, яку ви ніколи не забудете.

– Ви вже досягли бажаного, – зауважив Гаррі, гадаючи, на кого ця Аліна працює.

– Мабуть, я все ж можу щось зробити для вас, Гаррі?

– Нічого не можу вигадати, але, будь ласка, подякуйте вашим господарям і повідомте їм, що мене це не цікавить.

– То, може, хлопчика?

– Ні, дякую.

– Гроші? – не здавалася вона.

– Я добрий, але з мене вже досить.

– Хіба я не зможу вас нічим спокусити?

– Ну, – сказав Гаррі, – якщо ви вже про це згадали, то я завжди бажав дечого, і якщо ваші господарі зможуть це забезпечити, буду їм вдячний.

– І що ж це може бути, Гаррі? – в її голосі вперше прозвучала надія.

– Нобелівська премія з літератури.

Аліна виглядала спантеличеною, аж Гаррі не втримався, нахилився вперед і розцілував її в обидві щоки, ніби та була його улюбленою тіткою. Відтак тихцем зачинив двері й прокрався назад у ліжко.

– Хай їй грець! – сказав він. Сон вивітрився остаточно.

* * *

– На лінії пан Воґан, пане Кліфтон, – повідомила дівчина з комутатора. – Каже, що йому потрібно терміново перебалакати з паном Слоуном, але він зараз на конференції в Йорку і до п’ятниці не повернеться.

– Передзвоніть його секретарці й попросіть усе залагодити.

– Сара не відповідає на мій дзвінок, пане Кліфтон. Мабуть, ще не повернулася з обіду.

– Гаразд, перемкніть на нього, – неохоче погодився Себ. – Доброго ранку, пане Воґан, чим можу вам допомогти?

– Я старший партнер в аґенції нерухомості «Севіллс», – назвався Воґан, – і мені потрібно терміново поспілкуватися з паном Слоуном.

– Це може зачекати до п’ятниці?

– Аж ніяк. У мене на столі лежать ще дві пропозиції для ферми «Шифнал» у Шропширі, й оскільки торги закриваються у п’ятницю, мені потрібно дізнатися, чи пан Слоун усе ще зацікавлений у справі.

– Можливо, ви могли б повідомити мені деталі, пане Воґан, – сказав Себ, беручи авторучку, – щоб я був у курсі справи.

– Необхідно повідомити пану Слоуну, що пан Коллінґвуд буде радий прийняти його пропозицію в один мільйон шістсот тисяч. Це означає, що у п’ятницю мені знадобиться депозит в обсязі ста шістдесяти тисяч фунтів стерлінґів, якщо він усе ще сподівається укласти угоду.

– Один мільйон шістсот тисяч, – повторив Себ, не впевнений, що правильно почув.

– Атож, звісно, туди входять тисяча акрів землі, а також будинок.

– Певна річ, – погодився Себ. – Я повідомлю про це пану Слоуну, щойно він зателефонує.

Себ відклав слухавку. Сума була більшою, ніж будь-яка угода, яку він коли-небудь укладав із лондонської нерухомості, не кажучи вже про якусь ферму в Шропширі, тож він вирішив ще перевірити в секретарки Слоуна. Себ пройшов коридором до її кабінету і побачив Сару, яка саме вішала плащ на вішак.

– Доброго дня, пане Кліфтон, я можу чимось допомогти?

– Мені потрібно переглянути справу Коллінґвуда, Саро, щоб я міг поінформувати пана Слоуна, коли він повернеться.

Сара виглядала спантеличеною.

– Я нічого не знаю про такого клієнта, але дозвольте мені перевірити.

Вона відчинила шафу, позначену літерами, і зупинилася на «К».

– Але в пана Слоуна немає клієнта з таким прізвищем, – сказала вона. – Це якась помилка.

– Спробуйте пошукати ферму Шифнал, – порадив Себ.

Сара перемкнула свою увагу на шафу «S-Z», але знову заперечно похитала головою.

– Мабуть, я помилився, – заспокоїв її Себ. – Можливо, буде краще, якщо ви не скажете про це пану Слоуну, – додав він.

Вона замкнула обидві шафи. Він повільно пішов назад до свого кабінету, зачинив двері й міркував про свою розмову з паном Воґаном якийсь час, перш ніж узяти телефонну слухавку й набрати довідку.

Коли кінець кінцем йому відповіли, Себ попросив до телефону пана Коллінґвуда з ферми Шифнал у Шропширі. Минуло кілька хвилин, перш ніж оператор повернувся на лінію.

– Ви мали на увазі Д. Коллінґвуда, ферма Шифнал у Шиф- налі?

– Це має бути він. Можете дати мені номер його телефону?

– Боюся, що ні, сер.

– Але в мене надзвичайна ситуація.

– Можливо, сер, але мені заборонено давати номери телефонів із цього переліку.

Телефон замовк.

Себ із хвилину повагався, перш ніж знову взяти слухавку й набрати внутрішній номер.

– Кабінет голови правління, – почувся знайомий голос.

– Рейчел, мені потрібно п’ятнадцять хвилин погомоніти з начальником.

– П’ята сорок п’ять, але не більше п’ятнадцяти хвилин, оскільки він має зустріч із заступником голови о шостій, а пан Бьюкенен ніколи не спізнюється.

* * *

Посольський «роллс-ройс» із «Юніон Джеком»[9] на обох крилах чекав біля готелю «Маджестік» задовго до того, як Гаррі з’явився у вестибюлі за десять восьма того ранку. Ті самі двоє чоловіків сиділи в кутку, роблячи вигляд, що його не помічають. Гаррі замислився, чи вони взагалі сплять.

Коли Гаррі вже виходив, то не втримався й віддав своїм охоронцям невеличкий прощальний уклін перед тим, як покинути готель, в якому, окрім назви, не було нічого величного[10]. Водій відчинив задні дверцята «ройса», щоб Гаррі міг потрапити досередини. Він відкинувся на сидінні й почав думати про іншу причину, заради якої приїхав до Москви.

Автівка долала залиті дощем вулиці російської столиці, минула собор Василія Блаженного, будівлю рідкісної краси, розташовану в південному кутку Красної площі. Потім переїхала мостом Москву-ріку, повернула ліворуч і за кілька хвилин зупинилася біля воріт посольства Великої Британії, які ділили навпіл королівський герб. Водій зупинив автівку біля вхідних дверей. Гаррі був уражений. Палацова резиденція, гідна царя, здіймалася над ним, нагадуючи про величність колишньої Британської імперії, а не про її урізаний статус у повоєнному світі.

Наступною несподіванкою для нього стала поява посла, який вийшов на сходи, щоб привітатися з гостем.

– Доброго ранку, пане Кліфтон, – промовив сер Гамфрі Тревелян, коли Гаррі вийшов з автівки.

– Доброго ранку! – привітався Гаррі, і двоє чоловіків потиснули навзаєм руки так, ніби мали намір укласти угоду.

Посол повів Гаррі до величезної круглої зали, яка могла похвалитися скульптурою королеви Вікторії в натуральну величину, а також портретом її правнучки у повен зріст.

– Ви, мабуть, ще не читали сьогоднішню «Таймс», – зауважив Тревелян, – але можу вам сказати, що ваш виступ на письменницькій конференції, здається, досягнув бажаного результату.

– Будемо на це сподіватися, – сказав Гаррі. – Але це станеться лише тоді, коли звільнять Бабакова.

– Це може зайняти трохи більше часу, – попередив посол. – Відомо, що совєти не квапляться щось робити, особливо якщо це не їхня ініціатива. Певно, варто підготуватися до тривалої гри. Однак не слід розчаровуватися, бо можу сказати, що політбюро було здивоване підтримкою, яку надала вам міжнародна спільнота. Однак інший бік цієї монети полягає в тому, що вас тепер вважатимуть персоною нон-ґрата.

Посол повів свого гостя мармуровим коридором, обвішаним портретами британських монархів, які не зазнали такої ж долі, як їхні російські родичі. Подвійні двері від підлоги до стелі відчинили двійко лакеїв, коли посол був ще за кілька кроків від них. Дипломат увійшов прямо до свого кабінету, зайняв місце за великим незахаращеним столом і вказав Гаррі на крісло навпроти.

– Я вже дав вказівки, щоб нас не турбували, – сказав Тревелян, вибираючи ключ із зв’язки і відмикаючи одну шух- лядку.

Посол дістав звідти теку й один аркуш паперу, який передав Гаррі.

– Не поспішайте, пане Кліфтон. Ви не обмежені в часі, як у сера Алана.

Гаррі взявся вивчати докладний перелік імен, адрес і номерів телефонів, які, здавалося, не мали жодної послідовності й логіки. Прочитавши список удруге, він зронив:

– Гадаю, що запам’ятав, сер.

Недовірливий погляд посла свідчив, що його не переконала така заява.

– Що ж, треба перевірити, чи не так? – дипломат забрав список і замінив його кількома аркушами з гербом посольства й авторучкою.

Гаррі глибоко вдихнув і взявся писати дванадцять імен, дев’ять адрес та двадцять один номер телефону.

Щойно виконав своє завдання, подав результат послові, щоб той звірив із оригіналом. Сер Гамфрі почергово кидав погляд то на один аркуш, то на другий.

– Ви написали Пенґеллі з одною «л» замість двох.

Гаррі насупився.

– Можливо, ви будете такі ласкаві повторити вправу, пане Кліфтон, – сказав посол, сів у кріслі і, чиркнувши сірником, спалив першу версію Гаррі.

Кліфтон завершив другу спробу набагато швидше.

– Браво! – вигукнув посол, двічі перевіривши текст. – Я дуже хотів би мати такого працівника у своїй команді. Тепер, як можемо припустити, совєти прочитали записку, яку я залишив у вашому готелі, тож не варто їх розчаровувати.

Він натиснув на ґудзик під робочим столом, за кілька секунд двері знову відчинилися, і двоє службовців, одягнених у білі лляні куртки і чорні штани, увійшли, штовхаючи тацю.

За сніданком із гарячої кави, житніх тостів, оксфордської мармуляди і яйця, яке знесла курка, двоє чоловіків балакали про все, починаючи з шансів Англії у наступній серії матчів із крикету проти південноафриканців – Гаррі вважав, що Англія переможе, посол не був такий переконаний; зі скасування смертної кари – Гаррі «за», посол «проти»; з того, що Британія приєднується до спільного ринку, – єдине, на що вони мали однакову думку. Жодного разу співрозмовники не торкнулися справжньої причини, чому вони снідали разом.

Коли тацю вивезли і вони знову опинилися наодинці, Тревелян промовив:

– Даруйте, що набридаю, друже, але чи не були б ви ласкаві ще раз виконати цю вправу?

Гаррі повернувся до столу посла й утретє написав потрібний список.

– Чудово. Тепер я розумію, чому сер Алан обрав вас, – Тревелян провів свого гостя з кімнати. – Мій автомобіль відвезе вас в аеропорт, і хоча ви можете вважати, що у вас іще забагато часу, відчуваю, що митники вирішать, що я вам щось передав, і це може завадити вам вчасно повернутися до Англії, тому будьте готові до тривалого обшуку. Вони, звісно, мають рацію, але, на щастя, жаданого отримати не зможуть. Отже, пане Кліфтон, усе, що мені лишається зробити, це подякувати вам і порадити не робити жодних нотаток, поки колеса літака не відірвуться від злітної смуги. Можливо, буде навіть доцільно зачекати, поки ви покинете радянський повітряний простір. Зрештою, на борту може бути хтось, хто стежитиме за кожною вашою дією.

Сер Гамфрі супроводив свого гостя до вхідних дверей, і вони вдруге потиснули навзаєм руки, перш ніж Гаррі зайняв місце на задньому сидінні «роллс-ройса». Посол залишився стояти на горішній сходинці, поки автівка не зникла удалині.

Водій висадив Гаррі в аеропорту «Шереметьєво» за дві години до того, як мали оголосити його рейс. Посол мав рацію, бо Гаррі всю наступну годину провів на митниці, де перевіряли й повторно перевіряли все у його валізі, перш ніж відпороти підкладку піджака та пальта.

Після того як нічого не знайшли, пасажира відвели до невеликої кімнати й попросили роздягнутися. Коли їхні зусилля знову не увінчалися успіхом, з’явився лікар й ретельно обшукав такі місця, які Гаррі навіть не розглядав для подібної місії і, безумовно, не став би докладно описувати цю процедуру в своїй наступній книжці.

За годину на його валізі неохоче поставили крейдою хрестик, аби показати, що її оглянули, але в Лондоні вона так і не з’явилася. Гаррі вирішив не писати заяву, навіть незважаючи на те, що йому так і не повернули його пальта, подарунок на Різдво від Емми. Доведеться придбати таке саме в «Ede&Ravenscroft», перш ніж він повернеться до Бристоля, позаяк чоловік не хотів, щоб його дружина дізналася справжню причину його зустрічі із сером Аланом.

Коли Гаррі нарешті опинився в літаку, то із задоволенням відзначив, що його перевели у перший клас, як і тоді, коли він востаннє працював на секретаря Кабінету Міністрів. Не менш приємним було й те, що ніхто не зайняв місце біля нього. Сер Алан нічого не залишив на волю випадку.

Гаррі зачекав понад годину, перш ніж попросити стюардесу принести кілька аркушів паперу з логотипом БТКА. Але коли їх принесли, передумав. Двоє чоловіків, які сиділи через прохід від нього, занадто часто зиркали в його бік.

Гаррі нахилив спинку сидіння, заплющив очі, знову й знову подумки перебираючи список. На той момент, коли літак приземлився у Хітроу, пасажир був уже вкрай виснажений як морально, так і фізично.

І тільки радів, що шпигування не було його професією. Гаррі вийшов із літака першим і зовсім не здивувався, побачивши сера Алана, який чекав на асфальті біля трапу. Прибулець зайняв місце поруч із ним на задньому сидінні автівки, яка швидко виїхала з аеропорту, минаючи митницю.

Окрім «Доброго ранку, пане Кліфтон», секретар Кабінету Міністрів не сказав жодного слова, лише передав нотатник та авторучку.

Гаррі написав дванадцять імен, дев’ять адрес і двадцять один номер телефону, які тримав у пам’яті вже кілька годин. Він ще раз перевірив список, перш ніж передати його серу Алану.

– Я вам дуже вдячний, – сказав той. – І гадаю, вам буде приємно дізнатися, що я додав кілька абзаців до доповіді, яку наступного тижня виголосить в ООН міністр закордонних справ, що, сподіваюся, допоможе у справі Бабакова. До речі, ви помітили двох моїх помічників, які сиділи через прохід від вас у першому класі? Я послав їх, аби захистити вас у разі, якщо у вас виникнуть проблеми.

* * *

– Нічого не знаю про угоду на один мільйон шістсот тисяч, – заявив Седрик, – і навряд чи міг би про таке забути. Доведеться поцікавитися, чим займається Слоун.

– Уявлення не маю, – визнав Себастьян, – але впевнений, що має бути якесь просте пояснення.

– Кажеш, що він не повернеться до п’ятниці?

– Саме так. Він на конференції у Йорку.

– Отже, це дає нам кілька днів, аби все рознюхати. Мабуть, ти маєш рацію, і цьому є якесь просте пояснення. Але один мільйон і шістсот тисяч, – повторив Седрик. – А пан Коллінґвуд прийняв його пропозицію?

– Так сказав пан Воґан із «Севіллса».

– Ральф Воґан старої школи, він не помиляється.

Седрик кілька хвилин розмірковував, а потім мовив:

– Буде краще вранці з’їздити до Шифнала і спробувати покопати. Почни з місцевого пабу. Бармен завжди знає все, що відбувається в його селищі, а один мільйон і шістсот тисяч мали б викликати цілу купу пліток. Після того як перебалакаєш із ним, поцікався у місцевих агентів із нерухомості, але тримайся на відстані від Коллінґвуда. Якщо цього не зробити, Слоун про все дізнається і вирішить, що ти намагаєшся його підсидіти. Гадаю, що краще тримати це між нами, якщо справа виявиться абсолютно невинною. Повернувшись до Лондона, приїжджай на Кедоґан-плейс і розповіси все за вечерею.

Себ вирішив, що не варто говорити Седрику, що на завтрашній вечір він забронював столик у «Мірабеллі», щоб повечеряти із Самантою. Годинник на полиці коминка вдарив шосту, тож він знав, що за дверима чекає заступник голови Росс Бьюкенен. Відтак піднявся, щоб іти.

– Молодець, Себе, – похвалив Седрик. – Будемо сподіватися, що існує якесь просте пояснення. Але в будь-якому разі дякую, що поінформував мене.

Себ кивнув. Діставшись до дверей, він обернувся, щоб побажати на добраніч, але побачив, як Седрик ковтнув піґулку. Тож вирішив прикинутися, що нічого не помітив, і зачинив за собою двері.

9

 Велика Британія використовує як національний прапор королівський штандарт (Union Flag чи Union Jack). Назва «Юніон Джек» походить від англійської назви гюйс-прапора, який підіймають на військових кораблях.

10

 Majestic (англ.) – величний.

Могутніше за меч

Подняться наверх