Читать книгу Місячна долина - Джек Лондон, William Hootkins - Страница 13

Для Сексон дні збігали непомітно. Вона ще працювала в пральні і працювала навіть завзятіше, а увесь вільний час присвячувала Біллі та готуванню до великої зміни, що мала відбутися в її житті. Виявилося, що Біллі дуже нетерплячий коханець, – він вимагав, щоб шлюб відбувся негайно, на другий день після освідчення, і насилу погодився відкласти щонайдалі на тиждень.

– Навіщо чекати? – питався він. – Адже ж ми не молодшаємо з кожним днем… А кожен зайвий день чекання – змарнований!

Нарешті він мусив погодитися на один місяць – і вийшло це на добре, бо за два тижні його з кількома іншими биндюжниками перевели на працю з великих стаєнь Корберлі й Моррісона до Західного Окленду. Отже, розшуки помешкання в протилежній частині міста припинилися. Біллі з Сексон найняли затишний будиночок – чотири невеличкі кімнати – за десять доларів на місяць на Пайн-стріті, між вулицями Четвертою та П’ятою. Це було недалеко від залізничних будівель Південно-Тихоокеанської залізниці.

– Просто за дурничку віддали нам хату, – радів Біллі. – Ти ж тільки здумай: навіть найменша з цих кімнат краща проти тієї, де я тепер живу, а я сплачую за неї аж шість доларів на місяць.

– Зате у твоїй є меблі, – нагадала йому Сексон. – А то велика різниця.

Але Біллі не згоджувався.

– Я не вчений, Сексон, але знаю чотири правила арифметики: у скруті я не раз заставляв годинника, тож навчився вираховувати відсотки. Як на твою думку, скільки коштуватиме нам опорядити нашу господу – купити килимки на підлогу, лінолеум для кухні й усе таке?

– Гадаю, що можна буде обійтися трьома сотнями, – відказала вона. – Таких грошей вистачить – я вже над цим міркувала.

– Три сотні! – промурмотів Біллі, зосереджено насупивши брови. – Три сотні доларів, даймо, по шість відсотків, – отже, шість центів на долар, шістдесят центів на десять доларів, шість доларів на сотню, на три сотні – вісімнадцять доларів! О, на десять я вмію множити, – не турбуйся! Тепер поділи вісімнадцять на дванадцять – маєш півтора долара відсотків на місяць. – Він замовк, тішачись своєю вченістю. Аж тут у нього на обличчі промайнула нова думка. – Стривай! Це ще не все! Ще ж відсоток за меблі на чотири кімнати! А тепер поділи на чотири. Скільки вийде, як поділити півтора долара на чотири?

– П’ятнадцять на чотири буде три і три залишається, – зацокотіла Сексон. – Тридцять на чотири – буде сім; отже, двадцять вісім, два залишається; а дві чверті становлять половину. Готово!

– Ну й ну! Ти, я бачу, в обрахунках жвава! – Він примовк на хвильку. – Я за тобою не стежив… то скільки в тебе, кажеш, вийшло?

– Тридцять сім центів з половиною.

– Ага! Тепер побачимо, скільки я переводжу грошей на свій закамарок. Десять доларів на місяць за чотири кімнати, це буде два з половиною долари за одну. Додай до цього тридцять сім з половиною центів на меблі – буде два долари вісімдесят сім центів з половиною. Відніми від шести доларів…

– Буде три долари дванадцять з половиною центів, – швидко підказала Сексон.

– Маєш! Отже, три долари дванадцять з половиною центів я заробляю на кожній нашій кімнаті. Ти диви! Виходить, шлюб це все одно, що ощадна каса!

– Але ж меблі псуються, Біллі.

– Ото нечиста сила! Як же це мені з голови вискочило? Треба було й це врахувати. Ну, та дарма, ми на нашому будиночку здорово заробили! Чи так чи сяк, а наступної суботи ти вийдеш, не затримуючися, з пральні, і ми підемо купувати меблі. Учора ввечері я заходив до Селінгера. Я йому дам одразу п’ятдесят доларів, а решту сплачуватиму по десять доларів щомісяця. За двадцять п’ять місяців розквитаюся, і меблі будуть наші. І пам’ятай, Сексон, купуй усе, чого тільки душа забажає, хоч би яких грошей воно коштувало. На те, що потрібне для нас, грошей не треба жаліти. Зрозуміла?

Вона кивнула головою, і обличчя її не зрадило: Біллі нічого не знав про численні дрібненькі господарські хитрощі, яких вона понадумала, аби зберегти зайвого цента. Очі їй радісно затуманились.

– Ти такий добрий до мене, Біллі, – прошепотіла вона, горнучись до нього, і враз опинилася в його обіймах.

– А-а, то ви вже зворкувалися! – скрикнула Мері одного ранку в пральні. Дівчата не пробули й десяти хвилин за роботою, як око Мері помітило у Сексон тоненьку каблучку з топазом на середньому пальці лівої руки. – Хто ж той щасливець? Чарлі Лонг чи Біллі Робертс?

– Біллі, – почулася відповідь.

– Тю! Береш собі хлоп’ятко на виховання, еге?

Мері помітила, як прикро допекли ці слова приятельку, і враз схаменулася.

– Бач яка!.. Та я жартую! Ох, і рада ж я за тебе!.. Біллі чудовий хлопець, і я така рада, що ти будеш за ним. Не багато знайдеться таких, як він, – а якщо й знайдуться, то не вельми охочі женитися. Вам обом пощастило. Ви скроєні одне для одного. Кращої жінки за тебе не знайде він серед наших дівчат. Коли ж весілля?

За кілька днів дорогою з пральні Сексон зустріла Чарлі Лонга. Він заступив їй дорогу, набиваючись на розмову.

– То ви тепер воловодитеся з боксером, – буркнув він. – Сліпець і той бачить, чим ця пісенька скінчиться!

Уперше в житті не злякалася вона цього здоровезного, чорнобрового парубка з волохатими руками й пальцями, що стояв перед нею. Вона показала йому ліву руку.

– Бачите цього персня? Хоч який ви там дужий, а не спромоглися вдягнути мені такого на палець. А Біллі Робертс зробив це за один тиждень. Він пошив вас у дурні, Чарлі Лонгу, і потрапив поладнати зі мною.

– А нехай вам трясця! – відрубав Лонг.

– Він не такий, як ви, – не спинялася Сексон. – Біллі – справжній чоловік, чесний і порядний.

Лонг хрипко зареготався.

– Він з вами спритно впорався!

– Із вами також! – відтяла вона йому.

– Я міг би вам багато дечого про нього розказати. Повірте, Сексон, – тиха вода греблі рве. Якби ви знали…

– Краще не в’язніть до мене, – урвала його Сексон. – А ні, то я йому все скажу, і він вам покаже, хвалько ви нікчемний!..

Лонг ні в сих ні в тих переступив з ноги на ногу, а тоді неохоче відступився:

– А ви козир-дівка! – скрикнув він, нарешті, аж трохи захоплено.

– І Біллі Робертс не згірший за мене! – засміялася вона й рушила своєю дорогою. Пройшовши кілька кроків, вона зупинилась. – Слухайте-но!.. – гукнула вона.

Здоровань коваль обернувся до неї.

– Там за рогом стоїть каліка. Підіть і почастуйте його стусанами, якщо вам руки сверблять.

За короткий час своїх заручин Сексон спокусилася на одну зайву витрату. Вона замовила фотографові півдесятка власних фотокарток і мусила віддати за це свій цілоденний заробіток. Біллі запевняв, що без фотокартки коханої для нього життя стане нестерпне: на ній має зупинитися його останній погляд перед сном і перший уранці. Натомість його дві картки – одна звичайна, а друга, де він у пасастому боксерському одязі, – прикрасили її дзеркало. Дивлячись на що останню фотокартку, Сексон щоразу згадувала чарівні материні розповіді про давніх саксів та про морських завойовників, що вчиняли напади на англійське надбережжя. Із старого комода, що мандрував преріями, вона часто виймала одну зі своїх священних реліквій – невеличкий материн альбом, на сторінках якого було понаклеювано багато газетних вирізок із віршами про життя піонерів у Каліфорнії. Окрім віршів, були тут і ілюстрації та репродукції давніх гравюр, теж повирізувані з журналів, що ними зачитувалися попередні покоління.

Гортаючи звичними до того пальцями знайомі сторінки, Сексон зупинялася на одному малюнкові, – скільки разів вдивлялася вона в нього! Під сірим похмурим небом, серед стрімчастих диких скель, з десяток темних, довгих і вузьких човнів з дзюбатими, наче у велетенських птахів, провами підпливає до піскуватого пінявого берега, а на човнах напівголі мускулясті вояки з крилатими шоломами на білявих кучерях. У руках вони тримають мечі й списи; одні чоловіки стрибають з човнів у воду, інші, по груди у воді, вже виходять до берега. Насупроти них – захищаючись від навали – дикуни у звірячих шкурах, зовсім не схожі на індіян; частина їх купчиться на березі, а решта, по коліна в воді, суне на ворожі човни. Боротьба вже розгорілася, і подекуди хвилі, набігаючи, змивають у море тіла забитих та поранених. Один білявий завойовник лежить, розкинувши руки, на дні човна – стріла, що стримить у нього в грудях, свідчить, від чого йому сталася смерть. Повз нього з мечем у руці стрибає з човна у воду другий, напрочуд схожий на Біллі. Таке саме, аж надто біляве волосся, такі самі риси, і очі, й уста. Навіть вираз обличчя такий самий, що й у Біллі отоді, коли він на гулянці зчепився з трьома ірландцями.

Від цих войовничих рас, мабуть, і походили її та Біллині предки, думала Сексон, закриваючи альбом й кладучи його назад у комод. Хтось із її предків і змайстрував цей старовинний, порепаний комод, що колись плив солоними хвилями океану, мандрував зеленими преріями і в бою з індіянами під Літл-Медоу потерпів від кулі. Сексон ввижалися й ті жінки, що ховали в ці шухляди свої покраси й домоткані сувої, жінки тих мандрівних поколінь, до яких належали бабки й прабабки її матері. Сексон зітхнула: так, приємно бути такого доброго роду, – роду, що зазнав на своєму віку тяжкої праці й боротьби. А що сталося б із нею, якби вона народилася китаянкою чи італійкою? Які вони всі присадкуваті, незграбні, смагляві, в хустках і простоволосі, – вона бачила їх не раз; вони звичайно тягають з берега на голові важкі оберемки наплавного дерева, що його викидають хвилі. І тут вона засміялася з власної вигадки, згадала Біллі, їхній чотирикімнатний котедж на Пайн-стріт і лягла в ліжко, всоте уявляючи собі всю їхню обставу до найменшої дрібниці.