Читать книгу Тріумф ніжності - Джудіт Макнот - Страница 5

Для пікніка вони обрали Форест-парк. Під гілками могутнього дуба Рамон розстелив покривало, яке принесла Кеті. Вони їли тонко нарізану солонину, імпортну шинку і хрусткі підсмажені французькі тости.

Поки вони весело теревенили, Кеті відчувала на собі його оцінюючий погляд, який ковзав по її обличчю, світлому волоссю з рудуватим відтінком, що падало на плечі, коли Кеті діставала щось із плетеного кошика. Але в той момент їй було так добре, що вона не звертала на це жодної уваги.

– Мені здається, що в Штатах на пікнік беруть смажену курку, – промовив Рамон, коли у їхній розмові зависла пауза. – На жаль, я не вмію готувати. На наступний пікнік я куплю курку, а ти її приготуєш.

Кеті ледь не вдавилася червоним вином, яке поволі попивала з паперового стаканчика.

– Таке шовіністичне припущення міг зробити лише чоловік, – насварила вона його, сміючись. – З чого ти взяв, що я вмію готувати?

Потягуючись, Рамон обперся на передпліччя і поглянув на неї з дуже серйозним виразом обличчя:

– Тому що ти жінка. Це ж очевидно.

– Ти зараз серйозно? – фиркнула вона.

– Серйозно вважаю тебе жінкою? Чи серйозно думаю, що ти вмієш готувати? Чи про тебе?

Кеті вловила чуттєву хриплість, яка додавала його голосу глибини, коли він промовив останнє запитання.

– Серйозно, що куховарство – це жіноча справа? – манірно промовила вона.

– Я не казав, що всі жінки вміють добре готувати, – він вишкірився, помітивши її ніяковість, – просто жінки мають уміти готувати. Чоловіку потрібно працювати, щоб купити їжу, а жінка має вміти її приготувати. Такі правила.

Кеті недовірливо поглянула на нього, майже переконана, що він навмисне її дражнить.

– Можливо, почуте тебе здивує, але далеко не всі жінки народилися з нестримним бажанням сікти цибулю і терти сир.

Рамон видав приглушений смішок, а тоді різко змінив тему.

– Де ти працюєш?

– У відділі кадрів однієї великої корпорації. Я проводжу співбесіди з людьми перед їх прийманням на роботу.

– Тобі це подобається?

– Дуже, – відповіла вона, дістаючи з кошика величезне червоне яблуко. Підтягнувши ноги в джинсах до грудей, вона охопила їх руками і надкусила яблуко. – Дуже смачно.

– Дуже прикро.

– Прикро, що мені подобаються яблука? – запитала Кеті, здивовано дивлячись на Рамона.

– Прикро, що тобі так подобається твоя робота. Тобі може бути шкода кидати її, коли ти вийдеш заміж.

– Кинути, коли я… – Кеті розсміялася, хитаючи головою. – Рамоне, тобі дуже пощастило, що ти не американець. Тут дуже небезпечно. Ти навіть не уявляєш, що можуть накуховарити місцеві американки.

– Я американець, – відповів Рамон, не звертаючи уваги на страшне передбачення Кеті.

– Мені здається, ти казав, що ти пуерториканець.

– Я народився в Пуерто-Рико. Насправді я іспанець.

– Щойно ти казав, що американець і пуерториканець.

– Кеті, – він уперше звернувся до неї на ім’я, чим викликав у ній незрозумілий трепет, – Пуерто-Рико – держава, яка приєдналася до США. Усі, хто там народився, автоматично стають громадянами Америки. Проте всі мої предки – іспанці, а не пуерториканці. Тому я – американець іспанського походження, народжений у Пуерто-Рико. Точнісінько як ти, – він не поспішаючи роздивлявся її світлу шкіру, блакитні очі і біляве волосся з рудуватим відтінком, – американка ірландського походження.

Кеті трохи зачепили нотки вищості в його голосі, коли він прочитав їй цю лекцію.

– Та ти найгірший іспано-пуерто-риканський американець, до того ж шовініст!

– Чому ти говориш зі мною таким тоном? Невже тому, що я переконаний: коли жінка виходить заміж, вона має турбуватися про свого чоловіка?

Кеті зарозуміло поглянула на нього.

– Неважливо, у чому ти там переконаний, але у багатьох жінок є інтереси і турботи поза межами дому, як, власне, і в чоловіків. Нам подобається робити кар’єру і пишатися цим.

– Жінка має відчувати гордість за свого чоловіка і дітей.

Кеті хотілося сказати щось таке, що стерло б з його обличчя цю нестерпну самовдоволену посмішку.

– На наше щастя, американці, народжені в США, не заперечують проти того, щоб їхні дружини робили кар’єру. Вони більш чуйні й уважні!

– Вони більш чуйні й уважні, – глузливо передражнив Рамон. – Вони дозволяють вам працювати, дозволяють віддавати їм зароблені вами гроші, дозволяють заводити дітей, знайти когось, хто міг би за цими дітьми доглядати, прибирати будинок і, – він усміхнувся, – навіть куховарити.

На мить ця промова ошелешила Кеті, а тоді вона лягла на спину і розреготалася.

– Ти, безперечно, маєш рацію!

Рамон приліг біля неї, закинувши руки за голову, і поглянув на блідо-блакитне небо, всіяне білими бавовняними хмарами.

– У тебе милий сміх, Кеті.

Кеті вкусила яблуко і радісно промовила:

– Гадаєш, оцим ти мене переконаєш? Навіть не мрій! Якщо жінка хоче зробити кар’єру, їй потрібно докласти усіх зусиль. Крім того, більшість жінок хочуть мати красивіші будинки й одяг, а на зарплату чоловіків це навряд чи можна собі дозволити.

– Тобто сучасна жінка отримує кращий будинок і дорогий одяг за рахунок гордості власного чоловіка. Вона ходить на роботу і тим самим демонструє йому й усім навколо, що того, що він може їй дати, для неї недостатньо?

– Американські чоловіки не настільки горді, як іспанські.

– Американські чоловіки зреклися своїх обов’язків. Їм більше нема чим пишатися.

– Дурниці! – категорично промовила Кеті. – Невже ти хочеш, щоб дівчина, яку ти кохаєш і з якою хочеш одружитися, жила десь у Гарлемі лише тому, що на ці гроші, які ти заробляєш на старій розбитій вантажівці, це було б найкраще, що ви могли собі дозволити? Але при цьому ти розумієш, що, якби вона працювала там, де їй подобається, у вас обох було б те, про що ви мрієте.

– Я б хотів, щоб вона була щаслива з тим, що я їй можу дати.

Кеті здригнулася, уявивши собі, як якась мила іспанка живе в міських нетрях лише тому, що гордість Рамона не дає їй працювати. Раптом Рамон додав сонним голосом:

– І мені б не сподобалося, якби вона соромилася того, чим я заробляю на життя.

Кеті почула тихий докір у його словах, але все одно стояла на своєму:

– Ти взагалі думав коли-небудь про те, що можна займатися чимось кращим за керування вантажівкою?

Рамон довго мовчав, тому Кеті запідозрила, що він сприймає її як амбітну пробивну американку.

– Думав. Я обробляю землю.

Від здивування Кеті підвелася на лікті.

– Ти працюєш на фермі? У Міссурі?

– У Пуерто-Рико, – виправив він.

Кеті не могла вирішити, чи відчуває полегшення від того, що він не затримається в Сент-Луїсі. Він лежав, заплющивши очі, тому вона наважилася уважно роздивитися його обличчя. У бронзових рисах було помітно іспанське благородство, у твердій лінії підборіддя і носа проступали владність і гідність, рішучість проглядала на підборідді. Проте Кеті з усмішкою подумала, що ця невелика ямка на підборідді і довгі загострені вії пом’якшували його риси. У нього чітко окреслені чутливі губи, і Кеті з легким захватом уявила, як вони ніжно торкатимуться її губ. Учора він сказав їй, що йому тридцять чотири, але зараз, коли обличчя було спокійним і розслабленим, він здається Кеті значно молодшим.

Вона продовжувала дивитися на нього, на його гарно збудоване підтягнене тіло, яке лежало поряд на покривалі. Червона трикотажна сорочка, яка була на ньому, обтягувала широкі плечі й могутні груди, а короткі рукава відкривали сильні руки. Джинси підкреслювали вузькі та міцні стегна і плаский живіт. Кеті здавалося, що навіть під час сну він випромінював неприховану потужну мужність, однак це більше не викликало в ній ворожого ставлення. Раптом їй здалося, що Рамон чимось подібний до Девіда, і це враження вигнало з її голови думки про обох чоловіків.

– Сподіваюся, те, що ти бачиш, тобі подобається.

Кеті неохоче перевела погляд на парк, який розкинувся на пагорбах перед ними.

– Так, сьогодні парк дивовижний, дерева, як…

– Ви дивилися не на дерева, señorita.

Кеті не знайшла, що відповісти. Але їй сподобалось, як він назвав її сеньйоритою. Це слово здавалося незнайомим і дивним, підкреслювало розбіжності між ними і зводило нанівець вплив його неприхованої мужності на неї. Про що вона тільки думала, коли уявляла, як Рамон її цілуватиме? Подальші стосунки з ним призведуть лише до катастрофи. У них немає нічого спільного. Вони живуть у зовсім різних світах. У соціальному плані їх розділяли сотні кілометрів. Завтра, приміром, вона збирається на барбекю до батьків, які живуть в елегантному будинку на території заміського клубу «Форест Оакс». Рамон ніколи не зможе знайти спільної мови з людьми, які там будуть. І якщо вона візьме його з собою, він почуватиметься не у своїй тарілці. Він буде там зайвим. А коли її батьки з’ясують, що він фермер, який весною водить вантажівку, вони дуже чітко дадуть Рамону зрозуміти, що він не належить до цього дому і тим паче не може зустрічатися з їхньою донькою.

Тому Кеті твердо вирішила, що більше ніколи не побачить Рамона. Насправді між ними не могло нічого бути, а її сексуальна реакція на нього була вагомою підставою, щоб негайно розірвати стосунки. Усе одно з цього не вийде нічого серйозного чи тривалого.

– Чому ти хочеш утекти від мене, Кеті?

Він розплющив свої проникливі чорні очі й уважно вдивлявся в її обличчя. Кеті почала розгладжувати ковдру під собою, а потім лягла.

– Не розумію, що ти маєш на увазі, – промовила вона, заплющивши очі, щоб не дивитися на нього.

– Хочеш знати, що я думаю, коли дивлюся на тебе? – запитав він низьким чуттєвим голосом.

– Ні, – сухо промовила вона. – Сподіваюся, ти не збираєшся казати щось у стилі героя-коханця з мильної опери. Але з тону твого голосу, здається, так воно і є.

Кеті спробувала розслабитися, але у напруженій тиші, яка зависла між ними після її слів, це було неможливо. За кілька хвилин вона різко сіла.

– Здається, мені вже час додому, – промовила вона, піднімаючись із колін і збираючи кошик. Рамон мовчки підвівся і склав покривало.

Дорогою додому Кеті двічі порушувала напружену тишу, сподіваючись загладити свою безтактність, але у відповідь чула лише короткі «так» і «ні». Їй було соромно за свої чванькуваті думки, за те, як вона з ним розмовляла, і вона злилася тому, що він не хотів усе налагодити.

До того часу, як він припаркував «б’юїк» на стоянці навпроти входу в будинок Кеті, вона мріяла лише про те, щоб цей день скоріше закінчився, хоча на годиннику була лише третя година. Рамон не встиг обійти машину, щоб відчинити двері, як вона зробила це сама, буквально вистрибуючи назовні.

– Я відчиню двері, – переривчасто промовив він. – Це звичайна ввічливість.

Раптом Кеті, вперше за весь час, зрозуміла, що він ледь стримує лють. Але ця його впертість обурила її ще більше.

– Можливо, ти здивуєшся, коли це почуєш, – оголосила вона, піднімаючись сходами і вставляючи ключ у двері, – але з моїми руками все добре і я можу відчинити кляті двері сама. І я не розумію, чому ти маєш бути ввічливим зі мною, коли я так огидно ставлюся до тебе.

Це розгніване зауваження ніяк не відобразилося на Рамоні, але наступне зовсім його засмутило. Коли вона відчинила двері в свою квартиру, то обернулася в дверях і люто промовила:

– Дякую, Рамоне, я чудово провела час.

Кеті не зрозуміла, чому Рамон розреготався, але вона полегшено зітхнула, адже це означало, що він на неї не сердиться. Проте вона насторожилася, коли він прослизнув за нею в її квартиру і зачинив за собою двері. Він дивився на неї поглядом, який не можна було зрозуміти неправильно.

Його спокійний тон наполовину запрошував, наполовину наказував:

– Підійди, Кеті.

Кеті захитала головою й обережно відступила назад, вона тремтіла.

– Хіба вільні американські жінки не підтверджують свої слова, що вони гарно провели час, поцілунком? – наполягав Рамон.

– Не всі, – прохрипіла Кеті, – деякі обмежуються лише «спасибі».

На його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка, але важкий погляд було прикуто до звабливих повних губ.

– Ходи сюди, Кеті, – знову промовив він і, помітивши, що вона все ще вагається, м’яко додав: – Хіба тобі не цікаво, як цілуються іспанці і як кохаються пуерто-риканці?

Кеті гарячково глитнула.

– Ні, – прошепотіла вона.

– А все ж підійди, і я тобі покажу.

Ніби уві сні, загіпнотизована його оксамитовим голосом і чарівними чорними очима, Кеті підійшла до нього, сповнена страху і захоплення.

Вона аж ніяк не очікувала, що, опинившись в обіймах Рамона, зануриться в густу солодку темряву, де була лише жагуча насолода, яка виникала, коли його губи безперервно цілували її губи, і теплі хвилі, які прокочувалися за його руками.

– Кеті, – хрипло прошепотів він, відриваючись від її губ і цілуючи її очі, скроні і щоки. – Кеті, – повторив він пристрасним шепотом і знову заволодів її губами.

Здавалося, перш ніж він нарешті підвів голову, пройшла вічність. Кеті, ослаблена від тремтіння, торкнулася щокою його могутніх грудей і відчула, як шалено билося його серце.

Вона була цілком спустошена тим, що сталося. Її цілували так часто, що вона вже збилася з ліку, і її цілували чоловіки, яких можна назвати справжніми майстрами своєї справи. У їхніх обіймах вона відчувала насолоду. Але вона ще ніколи не відчувала такого шаленого вибуху захвату і жаги.

Губи Рамона ніжно торкнулися її блискучого волосся.

– А тепер я можу сказати, що бачу, коли дивлюся на тебе?

Кеті спробувала відповісти радісно, але її голос був таким самим хрипким, як і його:

– Ти збираєшся говорити, як герой мильної опери?

– Так.

– Гаразд.

Його сміх був різким і низьким.

– Я бачу красуню з золотавим волоссям і усмішкою янгола. Я пригадую принцесу, яка стояла в тому барі для самотніх і незадоволено всіх оглядала. А тоді я почув чаклунку, яка сказала чоловіку, що він неприховано загравав до неї, ніби вона живе з лесбійками. – Він торкнувся рукою її обличчя, обережно проводячи пальцями по її щоці. – Коли я дивлюся на тебе, я думаю, що ти мій янгол, принцеса і чаклунка.

Те, як він назвав її своєю, різко повернуло Кеті до реальності. Вона рішуче випручалася з обіймів Рамона і промовила з неприродною радістю:

– Не хочеш спуститися вниз у басейн? Сьогодні він відчинений, там будуть усі мешканці комплексу.

Говорячи це, вона запхала руки у задні кишені своїх штанів, дозволяючи Рамону ковзнути поглядом по футболці, яка натягнулася на грудях. Але, помітивши його погляд, вона швидко витягла руки.

Рамон підняв брову в німому запитанні: чому вона не дає йому дивитися на неї, коли щойно була в його обіймах?

– Звісно, – промовив він. – З радістю подивлюся на басейн і познайомлюсь із твоїми друзями.

Кеті знову відчула себе з ним не у своїй тарілці. Він здавався занадто засмаглим і буде вибиватися з загальної компанії. До того ж він занадто сильно нею цікавився. Крім того, вона ставилася до нього з підозрою, і для цього були всі підстави. Кеті дуже добре розуміла, коли чоловік прагне затягнути її в ліжко. Рамон хотів саме цього. І якнайшвидше.

Розсувні скляні двері з вітальні вели у невеличкий внутрішній дворик, обнесений огорожею, яка створювала ілюзію усамітнення. У центрі дворика стояли два шезлонги з червоного дерева з величезними подушками, прикрашеними квітковими мотивами. У них було затишно приймати сонячні ванни. Навколо росло безліч розкішних рослин, і деякі з них були вкриті цвітом.

Кеті підійшла до горщика з червоного дерева, у якому рясно квітнули червоні та білі петунії. Тримаючись рукою за ворота огорожі, вона намагалася підібрати слова, щоб висловити думки, які зібралися в її голові.

– У тебе чарівна квартира, – зауважив Рамон, який стояв позаду неї. – Мабуть, оренда недешева.

Кеті різко розвернулася, сподіваючись використати цей коментар, щоб показати, наскільки вони різні, і заразом охолодити його запал.

– Дякую. Чесно кажучи, дуже дорого. Але я мешкаю тут, бо так мої батьки будуть упевнені, що мої сусіди і друзі належать до того ж кола, що й я.

– Хочеш сказати, багаті люди?

– Не обов’язково багаті, але достатньо забезпечені. Люди, які зуміли досягнути певного успіху в житті.

Обличчя Рамона нагадувало маску, позбавлену будь-яких почуттів.

– У такому разі, буде краще не знайомити мене з твоїми друзями.

Кеті поглянула на це гордовите красиве обличчя, і їй знову стало соромно за себе. Схвильовано провівши рукою по волоссю, вона зітхнула і сказала те, що хотіла сказати насправді:

– Рамоне, незважаючи на те, що між нами щойно сталося, я хочу, щоб ти зрозумів – я не збираюся з тобою кохатися. Ніколи.

– Це тому, що я іспанець? – без жодних емоцій запитав Рамон.

– Звісно ж ні! – Кеті почервоніла від розчарування. – Це тому, що… – вона іронічно усміхнулася, – кажучи відомим виразом – «я дівчина не твого рівня». – Відчуваючи себе набагато краще від того, що вони все розставили по своїх місцях, вона розвернулася до воріт огорожі. – Що ж, тепер можна спуститися вниз і подивитися, що там відбувається в басейні.

– Не думаю, що це гарна ідея, – уїдливо промовив Рамон. – Не хочу ставити тебе у ніякове становище перед твоїми «успішними та забезпеченими» друзями.

Кеті поглянула через плече на високого чоловіка, який дивився на неї згори донизу. Його погляд був сповнений іронії і зневаги. Кеті зітхнула:

– Рамоне, те, що я поводжуся, як марнославна дурепа, не означає, що тобі потрібно робити так само. Прошу тебе, ходімо в басейн.

Він поглянув на неї, і на його обличчі промайнула усмішка, а тоді мовчки відчинив перед нею двері.

У велетенському басейні панував хаос, наскільки його могла собі уявити Кеті. У той час якраз проходили чотири гри у водне поло, учасники яких галасували і розбризкували воду. Дівчата в бікіні і чоловіки в плавках грілися на сонці, лежачи на шезлонгах, устелених рушниками. Їхні тіла виблискували від лосьйонів для засмаги. Усюди банки з-під пива і радіоприймачі, динаміки розривалися від гучної музики.

Кеті підійшла до найближчого столика з парасолькою, підсунула алюмінієве крісло і сіла.

– Ну, як тобі день відкритих дверей в американському басейні? – запитала вона у Рамона, коли той сів поряд.

Його загадковий погляд ковзнув по барвистому натовпу.

– Цікаво.

– Привіт, Кеті! – крикнула Карен, яка вийшла з басейну, ніби витончена русалка. Її розкішне тіло сяяло від крапель води. Як завжди, Карен супроводжували двоє безнадійних залицяльників.

– Ти знайома з Девідом і Бредом? – запитала вона, недбало кивнувши в бік чоловіків, коли трійця підійшла до Кеті з Рамоном.

Кеті знала їх так само добре, як і Карен – вони мешкали поряд з нею, в одному житловому комплексі, тому вона трохи здивувалася, чому про це запитує поруга. Але одразу ж згадала, що Карен насправді байдуже, хто з ким знайомий. Тим паче зараз увага Карен була цілковито прикута до Рамона.

З незрозумілим небажанням Кеті їх познайомила. Вона намагалася не помічати щирої вдячності у сліпучій усмішці Рамона, коли його представили Карен, і блиску в зелених очах подруги, коли та простягнула у відповідь руку.

– Чому б вам не перевдягтися і не поплавати? – запропонувала Карен, не зводячи погляду з Рамона. – Після заходу сонця тут буде класна вечірка. Вам варто залишитися.

– У Рамона немає плавок, – швидко відмовилася Кеті.

– Це не проблема, – одразу ж відповіла Карен, відводячи погляд від Рамона вперше, відколи вийшла з басейну. – Бред може йому позичити, правда ж, Бреде?

Бред, який майже рік наполегливо залицявся до Карен, поглянув так, ніби з більшим задоволенням позичив би Рамону квиток з міста в один кінець, але попри це ввічливо запропонував запасні плавки. Та й хіба у нього був вибір? Як правило, чоловіки не могли відмовити Карен – її вигляд так багато обіцяв натомість. Вона була майже того ж росту, що й Кеті, трохи менше, ніж метр шістдесят, але у вигинах її тіла і темному волоссі була зріла сексуальність, що робило її схожою на стиглий фрукт, який можна зривати – але це міг зробити лише той, кого Карен обере сама. Незалежність, яка світилася в її мигдалеподібних зелених очах, ясно говорила про те, що вона свій вибір уже зробила. І з того, як Карен проводжала поглядом Рамона, коли той пішов з Бредом, щоб переодягнутися в плавки, Кеті зрозуміла, що Карен обрала Рамона.

– Де, – мало не побожно видихнула Карен, – ти його знайшла? Він схожий на грецького Адоніса… чи Адоніс мав біляве волосся? Що ж, усе одно він схожий на темноволосого грецького бога.

Кеті поборола в собі жорстоке бажання охолодити цікавість Карен до Рамона і не сказала, що насправді він темноволосий іспанський фермер. Замість цього вона промовила:

– Ми познайомилися в п’ятницю в «Каньйоні».

– Правда? Я його там не бачила, а його неможливо не помітити. Чим він займається, окрім того, що виглядає, як античний бог?

– Він, – Кеті завагалася, але, вирішивши позбавити Рамона від можливого збентеження, промовила: – Він займається перевезеннями.

– Нічого собі! – промовила Карен, уважно дивлячись на Кеті. – А він тільки твій чи інші також можуть користуватися?

Кеті не змогла стриматися, щоб не засміятися від прямоти Карен.

– А це має значення?

– Ти ж знаєш, що має. Ми подруги. І якщо він твій, я його не чіпатиму.

Дивним було те, що Кеті знала: подруга її не обманює. У Карен є принцип – ніколи не красти чоловіків у подруг. І разом з тим, Кеті тривожила думка, що Карен не роздумуючи припустила, що зможе зацікавити Рамона і лише заради дружби вона згодна цього не робити.

– Розважайся, мені байдуже, – промовила Кеті, хоча насправді це було зовсім не так. – Якщо хочеш, він весь твій. А я поки піду переодягнуся.

Доки Кеті одягала бікіні, вона гнівалася на себе через те, що не сказала Карен дати Рамонові спокій. А ще її дратувало, що їй потрібно робити вибір. До того ж її пригнічувало відверте захоплення, яке вона помітила у погляді Рамона, коли він дивився на розкішне тіло Карен у бікіні.

Кеті стояла перед дзеркалом у купальнику, уважно роздивляючись своє відображення. Яскрава блакитна тканина бікіні підкреслювала неперевершену фігуру в усій красі: повні високі груди, вузька талія, яка переходила у витончені стегна, довгі стрункі ноги. З огидою Кеті подумала, що, можливо, вона єдина жінка, яка належним чином виглядає оголеною.

Чоловіки захоплено свистіли вслід Карен Вілсон, але вони завмирали перед Кеті Коннеллі. Спокійна гордість у нахилі її підборіддя в поєднанні з природною грацією, з якою вона завжди рухалася, робили її в очах інших трохи відстороненою, і Кеті, навіть при всьому бажанні, не могла змінити свій образ – утім, ніколи й не намагалася цього зробити.

Якщо не брати до уваги бари для самотніх, Кеті нечасто спілкувалася з незнайомими чоловіками. Вона здавалася недосяжною. Зазвичай, чоловіки дивилися на її досконалу шкіру та ясні блакитні очі і бачили в ній класичну неперевершеність, а не чуттєве бажання. Вони очікували, що вона залишатиметься віддаленою і недоторканою, тому ставилися до неї зі стриманим захопленням. Але знайомлячись із нею ближче, вони з’ясовували, що Кеті щира і доброзичлива, що в неї гарне почуття гумору, а ще вони розуміли, що її не варто примушувати давати те, що вона не хоче віддавати. Вони розмовляли з нею, сміялися і запрошували на побачення, але їхні сексуальні наміри були скоріше вербальними, а не фізичними – м’якими жартівливими натяками, які Кеті усміхаючись ігнорувала.

Кеті дістала гребінь з густого хвилястого волосся, потрусила головою, щоб відновити природну форму, і востаннє незадоволено поглянула в дзеркало.

Повернувшись у басейн, вона помітила Рамона на шезлонгу в оточенні трьох дівчат, які розстелили свої рушники на цементній підлозі поряд і неприховано з ним загравали. З протилежного боку за столиком під парасолькою сиділа Карен у товаристві Бреда і Дона.

– Чи можу я приєднатися до твого гарему, Рамоне? – з нотками іронії в голосі поцікавилася Кеті, ледь помітно усміхаючись.

Лінива, нищівна посмішка промайнула на його засмаглому обличчі, коли він поглянув на неї. Після цього він підвівся, поступаючись своїм шезлонгом. Кеті зітхнула. Судячи з усього, вона могла прийти сюди і в пальті. Рамон жодного разу не опустив очей нижче її шиї.

Він підсів за столик до Карен.

Намагаючись не помічати зміни свого настрою, Кеті почала наносити на ноги олійку для засмаги.

– Може, тобі допомогти, Кеті? – усміхнувся Дон. – У мене це добре виходить.

– У мене не настільки довгі ноги, – промовила Кеті, відважно усміхаючись. На відміну від Бреда, Дон не був так сильно зчарований Карен, щоб не помічати інших дівчат. І впродовж останніх кількох місяців Кеті відчувала, що, якби злегка заохотила Дона, він легко переніс би свою увагу з Карен на неї. Кеті втирала олійку в ліву руку, коли почула, як Карен промовила:

– Рамоне, Кеті сказала, що ти займаєшся транспортними перевезеннями.

– Он воно що. Вона так сказала? – промовив Рамон, протягуючи слова з такими нотками сарказму, що Кеті зупинилася й уважно поглянула на нього. Він сидів, обпершись на спинку крісла, з тонкою сигарою, затиснутою у білосніжних зубах, і дивився на Кеті поглядом, сповненим запитань. Дівчина почервоніла і відвела від нього погляд.

Згодом Кеті спробувала зробити усе від неї залежне, щоб умовити Рамона поплавати з нею, але почула натомість лише ввічливу відмову.

– Ти не вмієш плавати? – запитала Кеті, коли вони з Рамоном залишилися наодинці.

– Кеті, Пуерто-Рико – острів, – сухо відповів він. – З одного боку Атлантичний океан, з другого – Карибське море. Тому в Пуерто-Рико достатньо води, щоб навчитися плавати.

Кеті збентежено поглянула на нього. З того моменту, коли він її поцілував у квартирі, у їхньому спілкуванні відбулося ледь помітне зрушення. До цього вона почувалася впевненою в собі і контролювала їхні стосунки. Тепер вона ніяковіє і почувається навдивовижу вразливою, у той час як Рамон здається рішучим і самовпевненим. Знизавши плечима, вона промовила:

– Я лише хотіла запропонувати навчити тебе плавати, бо думала, що ти не вмієш. Тому не варто читати мені лекцію про географічне розташування Пуерто-Рико.

Не звертаючи уваги на її роздратований тон, він промовив:

– Якщо хочеш поплавати, ходімо поплаваємо.

У Кеті похололо все всередині, коли Рамон, у білих плавках Бреда, підійшов і глянув на неї з висоти свого зросту. Це було майже два метри дивовижної мужності: широкі плечі, вузькі стегна, пружні атлетичні м’язи. Груди вкривав легкий пушок темного волосся. І Кеті, збентежившись, намагалася не відводити погляду від ланцюжка зі срібним медальйоном у нього на шиї.

Збентежена і зніяковіла від того, як діє на неї його засмагле тіло, Кеті не дивилася на нього, доки не зрозуміла, що Рамон навіть не думає відходити. Коли нарешті вона спромоглася підвести очі, він м’яко промовив:

– Ти також чудово виглядаєш.

Непрохана усмішка торкнулася губ Кеті.

– Я думала, ти не помітиш, – сказала вона, коли вони підходили до басейну.

– Мені здавалося, ти не хочеш, щоб я на тебе дивився.

– Ти ж дивився на Карен, – вирвалося у Кеті. Вона зніяковіло захитала головою і спробувала вимовити наступну фразу більш упевнено: – Я не це мала на увазі.

– Звісно, – усміхнувся він. – Я впевнений, що ти не це мала на увазі.

Кеті вирішила забути цю розмову, тому невимушено увійшла у воду і зупинилася на глибині. Вона пірнула, утворюючи на воді чисту витончену лінію. Рамон плив праворуч від неї, задаючи темп без надмірних зусиль. Вони пропливли майже двадцять кіл, перш ніж Кеті нарешті зупинилася. Вона бовталася на поверхні, спостерігаючи за тим, як Рамон проплив іще десять кіл, а тоді весело крикнула:

– Хвалько!

Спритно пірнувши, він зник з поля її зору. Кеті перелякано зойкнула, коли Рамон під водою обхопив її ноги і потягнув на дно. Коли вона нарешті спливла, хапаючи ротом повітря, її очі пекли від хлору.

– Це, – промовила Кеті суворим тоном з усмішкою, коли над водою з’явилася голова Рамона, – дитячі вибрики. Як і ось це!

Вона вдарила рукою по воді, і бризки полетіли в обличчя Рамона, а тоді швидко пірнула, щоб уникнути покарання. Вони сміялися, хлюпалися водою, плавали наввипередки і пірнали. Знесилена, важко дихаючи, Кеті вилізла з басейну, опустилася в крісло і простягнула Рамону рушник, який захопила для нього з дому.

– Ти грубувато граєш, – добродушно пробурчала Кеті, нахиливши голову, щоб витерти довге важке волосся.

Рамон, який теж важко дихав після їхніх змагань, повісив рушник на шию і тихо промовив, поклавши руки на стегна:

– Я буду з тобою таким ніжним, як ти захочеш.

У Кеті все обірвалося всередині, коли вона зрозуміла сенс його слів. Переконана в тому, що він говорив про ліжко, вона лягла на живіт у шезлонг і схилила голову на руки. Вона здригнулася, коли Рамон вилив лосьйон для засмаги їй на спину й опустився на коліна позаду. Кеті напружилася, коли руки Рамона почали повільно погладжувати її спину, ритмічно втираючи лосьйон у гладеньку шкіру.

– Можна я розстебну застібку?

– Навіть не думай про це! – попередила Кеті.

Коли його руки піднялися до плечей і пальці пройшлися по шиї, Кеті почала переривчасто дихати, і кожен сантиметр її тіла тремтів під руками Рамона.

– Кеті, я хвилюю тебе? – запитав він хрипким шепотом.

– Ти ж знаєш, що так, – наче з забуття, прошепотіла Кеті, не в змозі стримати себе. Вона почула його задоволений сміх і відвернулася. – А ще мене хвилює, що ти це робиш навмисне. І мене воно бентежить.

– Тоді я допоможу тобі розслабитися, – сказав він, піднімаючись із її шезлонга. Коли він пішов, Кеті намагалася не думати про те, що він збирається робити. Вона щільно заплющила очі від сліпучого післяполудневого сонця.

Час від часу до неї долинав глибокий голос Рамона, після якого було чутно жіночий сміх. Хтось із чоловіків щось кричав йому. «Він добре вписався в цю компанію. А чому б, власне, і ні! – суворо подумала Кеті. – Щоб завоювати популярність у протилежної статі, потрібно мати привабливе тіло, яке доповнюється вродливим обличчям, і якщо мова йде про чоловіків, то ще й престижну роботу». Кеті з допомогою своєї маленької брехні забезпечила Рамона і цим.

«Та що ж зі мною відбувається?» – дивувалася Кеті крізь сон. У неї не було абсолютно жодних причин, щоб скаржитися. Незважаючи на її звичайне невдоволення навколишнім світом, населеним, як їй іноді здавалося, порожніми і дрібними людьми, Кеті насолоджувалася дотепними жартами, обмінюючись ними з упевненими в собі чоловіками, яких вона знала. Їй подобалося мати гарний одяг і хорошу квартиру. Їй лестило привертати чоловічу увагу, хоча інтимних стосунків вона уникала. Адже на першому місці для неї була непереборна потреба повернути почуття власної гідності й поваги до себе, які забрав у неї Девід.

Роб був єдиним чоловіком, якому б вона дозволила затягти себе у ліжко. На щастя, вона дізналася, що він одружений, перш ніж дозволила цьому статися. Коли-небудь з’явиться той, хто потрібен їй, і тоді вже ніщо її не зупинить. Єдиний. Ні в якому разі Кеті Коннеллі не могла уявити себе в оточенні трьох або чотирьох чоловіків, які знають усі інтимні подробиці її тіла. Таке часто траплялося з іншими жінками, але Кеті це здавалося огидним і принизливим.

– Агов, Кеті, прокидайся, – скомандував Дон.

Кеті примружила очі, дивуючись, що зуміла заснути, і слухняно сіла.

– Уже майже шоста. Ми з Бредом збираємося піти по пиво і піцу для сьогоднішньої вечірки. Узяти вам з Рамоном щось міцніше?

Кеті здалося, що в тому, як Дон вимовив ім’я Рамона, звучала презирлива насмішка.

– Міцніше за піцу? Боже збав! – промовила Кеті, зморщивши носа від посмішки свого залицяльника.

Вона озирнулася в пошуках Рамона і побачила, як він іде до неї в компанії Карен і якоїсь незнайомки. Ретельно приховуючи дивний спалах ревнощів, Кеті звернулася до Рамона:

– Сьогодні вночі тут буде вечірка – танці і все таке. Не хочеш залишитися?

– Звичайно ж, він залишиться, Кеті, – швидко відповіла Карен.

– Ну що ж, чудово, – знизала плечима Кеті. Вона буде веселитися зі своїми друзями, а Рамон – з Карен чи з ким захоче.

До пів на десяту від декількох ящиків пива, купи закусок і півдюжини пляшок лікеру залишилися самі спогади. Лампи над басейном надавали воді переливчастого зеленого відтінку, хтось увімкнув музику. Кеті, яка обожнювала танцювати, була на танцполі вже майже годину, аж раптом помітила, що Рамону тут зовсім не весело. Він самотньо стояв, притулившись до огорожі, що оточувала басейн, і дивився кудись у далечінь. Його силует у білих плавках, які скидалися на яскраву світлу смугу в чорнильній темряві ночі, здавався дуже відчуженим і самотнім водночас.

– Рамоне! – з хвилюванням промовила Кеті, підійшовши до нього і поклавши руку йому на плече. Він повільно повернувся і подивився на неї, і Кеті побачила, що він усміхається від її дотику. Вона обережно прибрала руку. – Чому ти тут сам-один?

– Мені потрібно було побути на самоті, щоб подумати. А в тебе такого ніколи не буває?

– Буває, – погодилася вона, – але зазвичай не під час вечірки.

– Нам не обов’язково бути тут, – багатозначно зауважив він.

Серце Кеті ледь відчутно затремтіло, але вона вирішила не звертати на це уваги.

– Хочеш потанцювати?

Він нахилив голову в бік динаміків, з яких лунав голос Нейла Даймонда.

– Коли я танцюю, то люблю тримати жінку в своїх обіймах, – відповів він. – Крім цього, я хотів би дочекатися своєї черги, щоб потанцювати з тобою.

– Рамоне, ти вмієш танцювати? – До цього Кеті була впевнена, що він не вміє, тому вона хотіла його навчити.

Відкинувши сигару, яка полетіла кудись убік, залишаючи за собою червону смугу, він сухо відповів:

– Так, Кеті, я вмію танцювати. Я вмію плавати. Я знаю, як зав’язувати шнурки на черевиках. У мене легкий акцент, який, очевидно, змушує тебе думати, що я неосвічений і дурний, але багатьом жінкам він подобається.

Кеті скам’яніла від роздратування. Задерши підборіддя, вона втупилася йому прямо в очі і сказала, дуже тихо, але дуже чітко:

– Йди до біса.

Вона різко розвернулася, щоб іти геть, але раптом зойкнула від несподіванки, коли Рамон ухопив її за руку і різко розвернув до себе.

Він сказав тремтячим від гніву голосом:

– Не смій розмовляти зі мною таким тоном і не лайся. Це тобі не личить.

– Я говоритиму з тобою так, як захочу, – відповіла Кеті, – і якщо інші жінки думають, що ти до біса привабливий, то вирушай до них.

Рамон поглянув у її блакитні очі, які палали від люті, і на горде красиве обличчя, і непрохана усмішка захоплення з’явилася на його обличчі.

– Маленька злючка, – тихенько засміявся він. – А коли злишся…

– Я ніяка не маленька! – палко перебила його Кеті. – Мій зріст – майже метр п’ятдесят п’ять. І якщо ти надумав сказати мені, наскільки я прекрасна в люті, то попереджаю тебе – я розсміюся тобі в обличчя. Чоловіки часто кажуть це жінкам, тому що чули це в якомусь безглуздому старому фільмі, і…

– Кеті, – видихнув Рамон, доторкнувшись до її губ своїми пружними чуттєвими губами, – ти прекрасна в люті, і якщо ти почнеш сміятися, я кину тебе в басейн.

Нервове тремтіння прокотилося тілом Кеті, коли його теплі губи подарували їй такий жаданий поцілунок. Відірвавшись від її губ, він охопив руками її талію, притягнув до себе її піддатливе тіло і повів у натовп пар, які вийшли на танцпол, щойно зазвучала повільна пісня про кохання.

Коли вони танцювали, Рамон щось шепотів їй своїм низьким голосом, але Кеті не могла розібрати слів. Вона була поглинена своєю дивною слабкістю, яка виникала, коли він притискався до неї і вони рухалися в такт музиці. Її охопило палке бажання, і вона танула в його руках. Вона хотіла підняти голову і відчути його губи, так, як тоді в її квартирі; їй хотілося, щоб його руки знову захопили її в те дивне і солодке забуття.

У розпачі прикривши очі, Кеті зізналася сама собі, що хоче чоловіка, якого знає лише дві доби. Вона хотіла його так сильно, що була вражена і схвильована… але, врешті-решт, вона могла прийняти свій фізичний потяг до нього. Але чого вона не могла зрозуміти і що лякало її – це дивне магічне тяжіння, яке виникло між ними. Іноді, коли він говорив з нею глибоким чарівним голосом або дивився на неї темними пронизливими очима, Кеті відчувала, як він тихо торкався до неї і невблаганно притягав її дедалі ближче до себе.

Кеті вагалася. Не можна зав’язувати стосунки з Рамоном. Це буде повна катастрофа. Вони абсолютно несумісні. Він гордий, бідний і владний, вона також горда, багата – за його мірками – і незалежна за характером. Будь-які стосунки між ними закінчаться кривдою і стражданнями.

Кеті як інтелігентна, розсудлива молода жінка, якою вона себе вважала, вирішила, що найкращий спосіб уникнути небезпечної привабливості Рамона – це уникати самого Рамона. Вона вирішила триматися від нього подалі протягом усієї вечірки і твердо відмовитися від подальших зустрічей. Це було просто. Та коли його губи торкнулися її скроні, а потім чола, Кеті майже забула, що вона розсудлива та інтелігентна жінка, і підставила йому губи, щоб отримати той солодкий поцілунок, який, вона знала, він хоче їй подарувати.

Як тільки закінчилася пісня, Кеті відійшла від Рамона. З сяючою усмішкою, приклеєною до обличчя, вона зустріла його запитальний, здивований погляд і безтурботно сказала:

– Чому б тобі не змінити партнерку і не розважитися? Побачимося пізніше.

Наступні півтори години Кеті фліртувала з усіма чоловіками, яких знала і не знала. Вона була в прекрасній формі, куди б вона не йшла, за нею слідували чоловіки, готові танцювати, плавати, випивати або кохатися. Вона сміялася, співала і танцювала… І весь час думала, що Рамон послухався її поради і розважається у товаристві щонайменше чотирьох жінок, серед яких була й Карен, яка не відходила від нього ні на крок.

– Кеті, давай утечемо звідси куди-небудь у тихіше місце. – Вона відчула гаряче дихання Дона, з яким танцювала під енергійну музику.

– Ненавиджу тихі місця, – промовила Кеті, вислизнувши з його рук, і наблизилася до Бреда, який радісно здивувався, виявивши її у себе на колінах. – Бред теж ненавидить тихі місця, правда?

– Звичайно, – хитро примружився Бред. – Так що давай піднімемося до мене і здіймемо галас удвох.

Кеті не слухала його. Краєм ока вона стежила за Карен, яка танцювала з Рамоном. Її руки обвивали його шию, а тіло відверто притискалося до нього. Очевидно, Карен розповідала йому щось веселе, тому що Рамон, який спершу їй усміхався, дивлячись згори вниз, відкинув голову і розреготався. Як не дивно, але це невинне порушення вірності завдало Кеті сильного болю. Вона схопилася на ноги, щосили намагаючись бути веселою, і потягнула за собою Бреда.

– Вставай-но, ледарю, ходімо танцювати.

Бред слухняно поставив банку з пивом і влився в натовп, обіймаючи Кеті за плечі, а потім, користуючись нагодою, заточив у несподівано міцні обійми.

– Що, чорт забирай, з тобою відбувається? – тихо запитав він. – Ти ніколи так не поводилася.

Кеті не відповідала – їй потрібно було знайти Карен з Рамоном, яких ніде не було видно. Раптом у серці кольнуло: Рамон пішов разом з Карен.

Пройшло з півгодини, а їх усе не було, і Кеті вже не мала сил здаватися веселою. У шлунку почало неприємно крутити, і дівчина, танцювала вона чи розмовляла, весь час уважно вдивлялася в натовп, відчайдушно намагаючись побачити високу фігуру Рамона.

Кеті була не єдиною, хто помітив зникнення Карен і Рамона.

Вона знову танцювала з Бредом, абсолютно не звертаючи на нього уваги, натомість напружено витягаючи шию і намагаючись знайти зниклу пару. Аж раптом Бред презирливо прошепотів:

– Що, немає жодного шансу повиснути на шиї у цього бабія – його потягла Карен?

– Не смій його так називати! – гаряче вигукнула Кеті, вириваючись із його обіймів. Її очі наповнилися сльозами, вона розвернулася і кинулася геть, продираючись крізь натовп.

– І куди ж ти зібралася? – пролунав знайомий голос позаду неї.

Кеті обернулася і побачила Рамона, її пальці безсило стиснулися.

– Де ти був?

Він підняв брову.

– Ревнуєш?

– Щоб ти знав, – сказала вона, – ти мені навіть не подобаєшся.

– Ти мені сьогодні також не подобаєшся, – спокійно відповів він. І раптом запитав: – У тебе сльози на очах. Чому?

– Тому що, – люто прошепотіла Кеті, – цей виродок назвав тебе бабієм.

Рамон розреготався й обійняв її.

– О, Кеті, – сміявся він, гладячи її по волоссю, – він просто у нестямі від люті, тому що його улюблена жінка пішла зі мною прогулятись.

Відкинувши голову назад, Кеті уважно вдивлялась у його обличчя:

– Ви виходили прогулятися?

Він уже не сміявся:

– Тільки прогулятися. І нічого більше.

Він міцніше стиснув її в обіймах, і вони почали рухатися в такт музиці. Кеті поклала голову на його груди і віддалася насолоді – його руки пестили її оголені плечі і спину, потім ковзнули нижче, змушуючи гнучке, м’яке жіноче тіло міцніше притиснутися до нього. Однією рукою він чуттєво провів по її шиї, а потім владно нахилив її голову назад. Затамувавши подих, Кеті слухняно підняла обличчя, приймаючи поцілунок. Його руки занурилися в її густе шовковисте волосся, тримаючи її в полоні для поцілунків.

Коли Рамон нарешті відступив, їхнє дихання було переривчастим і кров стукала в обох у скронях. Вона поглянула на нього і невпевнено сказала:

– Мені стає страшно.

– Я знаю, querida, – сказав він ніжно. – Для тебе все відбувається занадто швидко.

– Що значить querida?

– Дорога.

Кеті заплющила очі, її злегка похитувало.

– Коли тобі потрібно повернутися в Пуерто-Рико?

Він довго мовчав, перш ніж відповісти:

– Я можу залишитися ще на тиждень, до неділі, але не довше. Ми будемо проводити кожен день разом до мого від’їзду.

Кеті була розчарована і навіть не намагалася приховати цього:

– Ми не зможемо. Мені потрібно поїхати до батьків на День пам’яті. У вівторок я не працюю, але в середу обов’язково мушу бути в офісі. – Вона бачила, що він хотів заперечити, і, зважаючи на те, що їй дуже хотілося провести з ним весь час, який у них залишився, вона додала: – Може, поїдемо завтра до моїх батьків разом?

Він завагався, і здоровий глузд почав повертатися до Кеті:

– Мабуть, це погана ідея. Тобі вони не сподобаються, та й ти їм також.

– Це тому, що вони багаті, а я ні? – ледь помітно усміхнувся Рамон. – Хто знає, може вони сподобаються мені, незважаючи на свої статки.

Кеті мимоволі всміхнулася від того, як він легко розв’язав проблему. Він упевнено притягнув її до себе. У нього була чарівна усмішка, вона пом’якшувала його зрілу красу і надавала йому хлоп’ячого вигляду.

– Давай повернемося до мене?

Рамон кивнув, і Кеті пішла забрати свої речі. Тим часом він налив віскі у два паперові стаканчики, додав крижану воду і лід. А тоді приєднався до неї.

Коли вони дісталися до маленького внутрішнього дворика, Кеті здивувалася, що, замість того щоб увійти всередину, Рамон поставив стаканчики на маленький столик між двома шезлонгами і розтягнувся на одному з них. Чомусь вона очікувала, що вони продовжать розмову в ліжку.

Зі змішаним почуттям розчарування і полегшення вона згорнулася клубочком навпроти нього в іншому шезлонгу. Він запалив сигару, і її червоний кінчик став єдиною яскравою цяткою в темряві.

– Кеті, розкажи мені про своїх батьків.

Кеті зробила рятівний ковток.

– За всіма стандартами мої батьки дуже багаті люди. Але так було не завжди. Десять років тому мій батько володів лише звичайною бакалійною крамницею. Йому вдалося вмовити банк надати йому позику, і він розширив крамницю до розкішного супермаркету. Справи пішли вгору, і після цього він відкрив іще двадцять точок. Можливо, ти проходив повз супермаркети Коннеллі?

– Цілком можливо.

– Вони належать нашій сім’ї. Чотири роки тому батько вступив у заміський клуб «Форест Оакс». Він не такий престижний, як «Олд Варсон» чи заміський клуб Сент- Луїса, але членам «Форест Оакс» подобається вважати його таким, і мій батько побудував величезний будинок на території клубу, прямісінько посеред поля для гольфу.

– Я питаю про твоїх батьків, а ти розповідаєш про їхні гроші. Що вони за люди?

Кеті спробувала бути чесною й об’єктивною:

– Вони мене дуже люблять. Мама грає в гольф, батько багато працює. Мені здається, що найважливішим для них, крім дітей, є їхній чудовий будинок з хорошою прислугою, два «мерседеси» і членство в заміському клубі. Мій батько дуже гарний у свої п’ятдесят вісім, та й мати завжди виглядає приголомшливо.

– У тебе є брати чи сестри?

– І брат, і сестра. Я наймолодша. Моїй сестрі Морін тридцять, вона заміжня. Батько зробив її чоловіка віце- президентом корпорації Коннеллі, і тепер той чекає не дочекається, коли батько піде у відставку. Моєму братові Марку двадцять п’ять, він гарний. Марк не такий амбітний і жадібний, як Морін, яка переймається тим, що Марк отримає більшу частку сімейної справи, ніж вона з чоловіком. Тепер, коли ти знаєш найгірше, ти все ще хочеш поїхати зі мною? Зберуться друзі й сусіди моїх батьків, а вони не набагато кращі.

Рамон загасив сигару і втомлено ліг у шезлонгу.

– Ти хочеш, щоб я поїхав з тобою?

– Так, – рішуче сказала Кеті. – Але з мого боку це бажання егоїстичне – моя сестра скорчить дуже кислу гримасу, дізнавшись, чим ти заробляєш на життя. А братик Марк здатний викинути чортзна-що, щоб довести, що він не Морін, і тим ще більше збентежить тебе.

Глибоким оксамитовим голосом, який вона так любила, Рамон запитав:

– А що робитимеш ти, Кеті?

– Що ж… я не знаю.

– Тоді, гадаю, мені доведеться поїхати і дізнатися, – промовив він, ставлячи стаканчик на столик і піднімаючись на ноги.

Кеті, розуміючи, що він зібрався йти, наполягла на тому, щоб він залишився випити кави. Причина цього була проста – зараз вона не переживе, якщо він піде. Кеті принесла каву на маленькій таці у вітальню і сіла на канапу поруч із Рамоном. Вони пили каву в тривалому і все більш і більш незручному мовчанні, яке Кеті не могла ні перервати, ні зрозуміти.

– Про що ти думаєш? – нарешті запитала вона, вивчаючи його похмурий профіль у тьмяному світлі настільної лампи.

– Про тебе, – різко відповів він. – Думаю, чи важливі для тебе ті речі, які є важливими для твоїх батьків?

– Мені здається, деякі з них, – зізналася вона.

– І наскільки вони важливі?

– У порівнянні з чим?

– У порівнянні з оцим, – грубо прошепотів він.

Його губи впилися в її губи, змушуючи їх розкритися, щоб вона впустила його наполегливий язик, потім він поклав її на канапу і притиснув своїм тілом.

Кеті застогнала, протестуючи, і його губи миттю пом’якшали. Рамон почав повільно дражнити її, змусивши Кеті звиватися в дикому бажанні. Його язик переплітався з її, проникав углиб її рота і повільно віддалявся, коли вона намагалася утримати його, поки Кеті не потонула в жагучому поцілунку.

Коли він хотів підняти голову, вона обвила його руками за шию, не відпускаючи його губ, і задихнулася від вражаючої насолоди, коли він зірвав верхню частину бікіні, звільняючи її груди і припадаючи ротом до рожевих горбочків. Рамон повільно водив язиком то навколо одного, то навколо другого соска, поки Кеті не захлинулася від бажання.

Рамон переніс свою вагу на руки і трохи піднявся над нею, його палаючі очі продовжували пестити високо підняті груди, соски, затверділі від його губ і зубів.

– Кеті, доторкнися до мене, – прошепотів він.

Кеті підняла руки, повільно торкаючись тонкими пальцями його виразних м’язів на грудях, дивлячись, як вони здригаються, а потім розслабляються.

– Ти прекрасний, – прошепотіла вона, проводячи пальцями по його плечах і переходячи на сильні руки.

– Для чоловіка зовнішність не головне. – Він спробував подражнити її, але його голос став хрипким від того, що її руки робили з ним.

– Але що ж я можу зробити, якщо ти прекрасний? Так само, як океани і гори. – Вона легковажно дозволила своїм пальцям сковзнути вниз по його тілу прямо до того місця, де починалися білі плавки.

– Припини! – хрипко наказав він.

Кеті зупинилася і глянула в його обличчя, що потемніло від пристрасті, яку він намагався контролювати.

– Ти прекрасний і ти такий сильний, – прошепотіла вона, дивлячись у його палаючі очі. – Але й такий ніжний. Я думаю, ти найніжніший з усіх, кого я знаю. Я навіть не знаю, чому я так думаю.

Рамон уже не міг стримуватися.

– О Боже! – застогнав він.

Його губи захопили її з шаленою пристрастю, і хвиля бажання захлеснула її. Руки Рамона потонули в її густому волоссі; тримаючи її голову, він покривав її губи нескінченними поцілунками. Кеті насолоджувалася тим, як пульсує його плоть, нестерпно солодко давить на неї, потім застогнала від гарячкового бажання, коли він почав повільно обертати стегнами.

– Бажай мене! – різко наказав він. – Бажай мене сильніше, ніж ти бажаєш речей, які можна купити за гроші. Бажай мене так сильно, як я тебе.

Кеті майже ридала від пристрасті, коли він раптово відсунувся від неї, сів і притулив голову до спинки канапи, заплющивши очі. Навіть зараз, через кілька хвилин, дихання його було важким. Вона пробігла тремтячою рукою по розпатланому волоссю, поправила одяг і сіла. Відчуваючи себе непотрібною і скривдженою, вона відповзла в дальній кут канапи і підібгала під себе ноги.

– Кеті, – його голос був похмурим і суворим. Він усе ще лежав, притуливши голову до спинки, і очі його були заплющеними, коли він вимовив: – Я не хотів тобі цього казати, коли ти була в моїх обіймах і ми обоє були дикими від бажання. Я взагалі не хотів говорити тобі цього. І все-таки я знав уже з першого погляду, що, перш ніж поїду, я обов’язково скажу тобі…

У Кеті зупинилося серце. Він збирався сказати, що він одружений, і вона… Вона не хоче цього знати!

– Я хочу, щоб ти поїхала зі мною в Пуерто-Рико.

– Що? – прошепотіла вона.

– Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною.

Кеті відкрила рота, але знову змогла говорити лише через кілька секунд.

– Я не можу. У мене тут робота, батьки, друзі – тут усе. Моє місце тут.

– Ні! – люто відповів він, повернувши голову й обпікаючи її поглядом. – Твоє місце не тут. Я стежив за тобою ще тоді, в барі, і я спостерігав за тобою сьогодні ввечері. Ти не схожа на цих людей, твоє місце не тут. – Він побачив, як від зростаючого занепокоєння у неї розширилися очі, і простягнув до неї руки. – Іди до мене! – м’яко вимовив він. – Я хочу, щоб ти була в моїх обіймах. – Кеті, надто приголомшена, щоб опиратися, притулилася до нього, поклавши голову йому на плече. А він ніжно продовжував: – Ти така безпосередня, ти не схожа на тих людей, яких називаєш своїми друзями.

Кеті повільно захитала головою:

– Ти зовсім мене не знаєш. Ти не можеш всерйоз хотіти одружитися зі мною.

Він торкнувся її підборіддя, підняв їй голову і всміхнувся, дивлячись у розгублені блакитні очі.

– Пам’ятаєш, ти кинула квітку, яку я тобі приніс, на землю, і я побачив у твоїх очах сльози сорому? Тоді я пізнав тебе всю. Мені тридцять чотири роки, і я точно знаю, чого хочу. – Він припав до неї в пристрасному поцілунку. – Стань моєю дружиною, Кеті! – прошепотів він.

– Ти не міг би… не міг би залишитися в Штатах, у Сент-Луїсі? Ми б дізналися одне одного трохи краще. Можливо, пізніше…

– Ні, – відповів він рішуче. – Я не можу. – Він підвівся, і Кеті піднялася з ним разом. – Не відповідай зараз. У тебе є час подумати. – Він поглянув на маленький скляний годинник біля лампи. – Вже пізно. Мені потрібно переодягнутися і ще сьогодні зробити одну справу. О котрій тобі завтра зателефонувати, щоб поїхати до твоїх батьків?

Збентежена, Кеті призначила йому час і додала:

– О, мама говорила про барбекю, так що можеш їхати в джинсах.

Коли він пішов, Кеті машинально прибрала чашки, вимкнула лампу і роздягнулася.

Нарешті вона лягла і, втупившись у стелю, спробувала розібратися в тому, що сталося. Рамон хотів, щоб вона стала його дружиною і поїхала в Пуерто-Рико! Це абсолютно неможливо, про це навіть мови не може бути. Просто маячня якась!

Зараз занадто рано розглядати цю пропозицію. Навіть якщо Рамон дав їй час, хіба вона взагалі думатиме про це?

Вона перевернулася на бік, усе ще відчуваючи його руки, які пестять її з шаленою ніжністю, його жадібні й наполегливі губи… Жоден чоловік не міг змусити її тіло так тремтіти, і вона сумнівалася, що це взагалі кому-небудь під силу. Ні, справа була не в техніці, про яку так багато базікають, а в інстинктах. Для Рамона природно кохатися з такою пристрасною нестримністю, він, за народженням і природою, був справжнім чоловіком.

«Кумедно», – думала Кеті, але їй подобалося, що він керував нею. Вона навіть відчула прилив хвилювання, коли він тоді наказав їй: «Підійди, Кеті!» І водночас він був таким ніжним.

Кеті заплющила очі, намагаючись зосередитися. Якщо Рамон дав їй час на роздуми, чи могла вона вийти за нього? «Звісно ж ні!» – відповів її розум. Але серце? Серце прошепотіло: «Можливо».

Чому, дивувалася Кеті, чому вона взагалі повинна думати про заміжжя? Відповідь була проста: справа у дивному почутті, яке з’являлося, коли вони сміялися або базікали. Незрозуміле відчуття того, що вони прекрасно підходять одне одному, адже щось у його душі тягнулося до неї і знаходило відгук у її душі. Цей магнетизм повільно і невблаганно притягав їх одне до одного.

Після цієї думки розум Кеті став опиратися її емоціям. Якщо вона настільки дурна, що дозволить собі вийти заміж за Рамона, то повинна буде жити тільки на його доходи, а не купатися в розкоші, як американська принцеса, якою вона є зараз.

До того ж він іспанець, який звик до жіночої покори. Але, незважаючи на всю свою владність, він тонкий і здатний її зрозуміти.

Кеті голосно застогнала, усвідомивши до кінця, у яку пастку потрапила. Вона заплющила очі й поринула в хворобливий, неспокійний сон, у якому логіка і почуття продовжували свою боротьбу.