Читать книгу Тріумф ніжності - Джудіт Макнот - Страница 6

Наступний ранок, чекаючи на Рамона, Кеті провела у неприємному передчутті, її турбував уже сам факт, що вона з’явиться у своїх батьків разом з цим чоловіком. А про пропозицію руки та серця вона взагалі намагалася не думати.

Можливостей для повної катастрофи було предосить. Кеті не турбувала думка її батьків про Рамона, і вона не дозволить цій їхній думці вплинути на її остаточне рішення про поїздку в Пуерто-Рико. Вона любила свою сім’ю, але була вже достатньо дорослою, щоб самій вирішувати. Зараз її найбільше турбувало те, що її сім’я могла принизити Рамона. Сестра Морін була нечуваним снобом і, очевидно, давно забула, що сім’я Коннеллі не завжди мала великі статки. Якщо вона дізнається, що Рамон водить вантажівку і працює на фермі, Морін буде кепкувати з цього перед усіма людьми, які прийдуть на барбекю, аби підкреслити власну соціальну перевагу.

Батьки були меншою проблемою. Кеті знала, що вони будуть ставитися до Рамона з тією ж увічливістю, що й до інших гостей, незалежно від того, чим він заробляє на життя… і, звісно, доки не помітять, що між ним і їхньою донечкою зав’язалася не просто дружба. Якщо вони дізнаються, що Рамон планує з нею одружитися, вони ставитимуться до нього з такою зневагою, презирством і байдужістю, що в очах гостей він здаватиметься паразитом, який намагається піднятися по соціальній драбині. Рамона негайно викреслять зі списку претендентів на руку і серце Кеті, як тільки батьки дізнаються, що він не зможе підтримувати належний рівень комфорту для неї. І вони не зволікатимуть, щоб зрозуміло і чітко донести до них свою думку, якщо це знадобиться.

Рамон приїхав о пів на четверту. Кеті впустила його в квартиру і привітала своєю найкращою та найпривітнішою усмішкою, яка, однак, ввела його в оману лише на якусь мить. Обійнявши Кеті, Рамон підняв її підборіддя, зазирнув в очі й похмуро промовив:

– Кеті, ми ж не збираємося захоплювати неприступну фортецю. Це лише зустріч із твоїми батьками.

Його поцілунок був ніжним і обнадійливим, і, коли він послабив обійми, Кеті відчула себе більш упевненою. І це відчуття зберігалося, доки вони не заїхали крізь кам’яні ворота заміського клубу «Форест Оакс» і не зупинилися біля будинку її батьків.

Будинок з білими колонами, який стояв поодаль від дороги, оточений доглянутим газоном, здавався справді величною спорудою. Кеті очікувала бодай на якусь реакцію від Рамона, але він лише мимохідь поглянув на будинок, ніби бачив тисячі таких, і обійшов авто, щоб допомогти їй вийти.

Він так і мовчав, доки вони не пройшли половину шляху звивистою алеєю, викладеною з каміння, яка вела до масивних вхідних дверей. Якісь бісики змусили Кеті насмішкувато усміхнутися, відвести погляд убік і запитати:

– То що скажеш?

Вона запхала руки в задні кишені дорогих дизайнерських джинсів і зробила ще чотири кроки, перш ніж зрозуміла, що не лише не дочекалася відповіді від Рамона, а й те, що він узагалі зупинився.

Обернувшись, Кеті помітила, що він уважно її роздивляється. Він неквапливо переводив погляд, сповнений іскорок веселощів, згори донизу, багатозначно затримуючись на її губах і повних грудях, а потім вивчав витончені і плавні лінії її талії і стегон, пробігся вниз по довгих струнких ногах, зупинився на пальцях, обтягнутих ремінчиками від босоніжок, потім знову перевів погляд угору і повернувся до обличчя.

– Я думаю, – сказав він з тихою упевненістю, – що твоя усмішка може освітити темряву, і коли ти усміхаєшся, твій сміх стає схожим на музику. Мені здається, твоє волосся – як важкий шовк, який сяяв у променях сонця.

Заворожена цим глибоким голосом, Кеті завмерла, відчуваючи, як її кидає в жар.

– Я думаю, що в тебе найблакитніші очі, які я коли-небудь бачив, і мені подобається, як вони світяться, коли ти щаслива, і робляться темнішими, коли тебе охоплює бажання до мене. – Пустотлива усмішка пробігла по його губах, коли він знову поглянув на її груди, підкреслені несвідомо провокаційною позою з руками в задніх кишенях. – І мені подобається, як ти виглядаєш у цих штанах. Але якщо ти не витягнеш руки з кишень, я затягну тебе назад в авто, щоб також запхати туди руки.

Кеті повільно витягнула руки, намагаючись заспокоїтись від його напівкомпліменту-напівнасмішки.

– Я мала на увазі, – промовила вона хриплим голосом, – будинок. Як тобі будинок?

Він поглянув на нього і хитнув головою.

– Геть як з «Віднесених вітром».

Кеті натиснула на кнопку дзвінка біля дверей і почула, як він прозвучав з того боку, змішуючись з голосами і сміхом гостей.

– Кеті, люба! – промовила її мати, міцно обіймаючи доньку. – Заходь. Усі вже зібралися. – Вона усміхнулася Рамону, який стояв за Кеті, й елегантно простягнула йому руку, коли Кеті представила їх одне одному. – Ми раді бачити вас тут, пане Гальверра, – ввічливо промовила вона.

Рамон відповів, що він щасливий опинитися у їхньому домі, і Кеті, яка стояла притамувавши подих, відчула, як напруга всередині неї зникає.

Коли мати пішла, щоб перевірити, як працює обслуга, Кеті показала Рамону будинок, а після цього вони вийшли на прекрасну галявину, посеред якої стояв стіл з напоями, а гості сміялися і розмовляли у невеликих групках. Кеті була впевнена, що вони їдуть на барбекю, але насправді це виявилася вечірка з коктейлями, яка мала завершитися урочистим прийомом на тридцять осіб. Рамон виявився єдиним чоловіком, одягненим у джинси, і Кеті подумала, що він виглядає неперевершено на тлі інших.

Вона з веселою гордістю зауважила, що вона не єдина жінка, яка оцінила Рамона. Кілька подруг її мами неприховано захоплювалися високим темноволосим чоловіком, який ішов поряд, коли вони переходили від групи до групи, щоб привітатися з гостями.

Кеті представляла його тим друзям своїх батьків, яких вона знала особисто, спостерігаючи, як Рамон підкорює жінок яскравою усмішкою і шармом. Цього вона очікувала. Чого вона не очікувала, то це того, що Рамону буде так легко спілкуватися з присутніми чоловіками, більшість із яких були успішними місцевими бізнесменами. Десь у минулому Рамон, очевидно, отримав той світський лоск і спокійну чемність, які так вразили Кеті, коли вона його побачила. Він поводився доволі невимушено, вільно говорив на будь-які теми, від спорту до внутрішньої і зовнішньої політики. Особливо про зовнішню політику, у якій Кеті нічого не розуміла.

– Ти чудово знаєшся на світовій політиці, – зауважила Кеті, коли вони на якийсь час залишилися удвох.

Рамон скоса усміхнувся.

– Я вмію читати, Кеті. – Стримавшись, Кеті відвернулася, але Рамон, вгадавши її німе запитання, додав: – Цей прийом не відрізняється від більшості інших. Де б не збиралися чоловіки, вони обговорюють бізнес, якщо всі вони зайняті в одній сфері. Якщо ні – обговорюють спорт, політику чи міжнародні відносини. Так у будь-якій країні.

Кеті не зовсім задовольнила його відповідь, але вона вирішила продовжити цю розмову іншого разу.

– Здається, це просто ревнощі, – сказала вона пізніше, усміхаючись, коли сорокап’ятирічна матрона з двома дорослими доньками заволоділа увагою Рамона на цілих десять хвилин.

– На це немає причини, – промовив Рамон з ледь помітними нотками задоволення в голосі, що змусило Кеті думати, що він звик до жіночого захоплення. – Вони втратять до мене інтерес, як тільки дізнаються, що я звичайний фермер.

На жаль, це була правда, що дуже тривожило Кеті. І з’ясувалося це за дві години. Гості сиділи у вишукано оздобленій вітальні, насолоджуючись стравами, коли сестра Кеті запитала з іншого кінця довгого столу:

– Чим ви займаєтеся, пане Гальверра?

Кеті здалося, як в одну мить дзенькіт столового срібла по англійському фарфору затих і всі перервали свої розмови.

– Він займається перевезеннями і бакалійними товарами, – зімпровізувала Кеті до того, як Рамон встиг що- небудь промовити.

– Перевезеннями? Якими саме? – наполягала Морін.

– А які існують? – ухилилася від відповіді Кеті, кидаючи погрозливий погляд на сестру.

– Ти сказала – бакалійні товари? – Містер Коннеллі приєднався до розмови, зацікавлено зводячи брови догори. – Оптова торгівля чи роздрібні продажі?

– Оптова, – швидко вставила Кеті, не даючи Рамону розкрити рота.

Рамон нахилився до неї, чарівно усміхнувся і промовив, голосно і різко:

– Помовч, Кеті, інакше гості будуть думати, що я не вмію розмовляти.

– Оптова? – замислено перепитав містер Коннеллі. Йому подобалися розмови про бакалійну справу. – А яка саме торгівля? Розподіл?

– Ні, вирощування, – спокійно промовив Рамон, який стиснув холодну руку Кеті під столом, вибачаючись за те, що дозволив собі говорити з нею таким тоном.

– Мабуть, акціонерне товариство? – запитав батько. – Наскільки велике?

Відрізаючи собі ніжний шматок телятини, Рамон промовив:

– Це невелика ферма, практично автономна.

– Хочете сказати, що ви фермер? – допитувалася Морін з ледь помітним обуренням у голосі. – У Міссурі?

– Ні, у Пуерто-Рико.

Марк, брат Кеті, втрутився у розмову невчасно і невдало:

– Минулого тижня Джейк Мастерс розповідав, що одного разу знайшов у партії ананасів з Пуерто-Рико павука, який був розміру…

Один з гостей, якого, очевидно, не цікавили павуки, перервав цю незграбну ремарку, звернувшись до Рамона:

– Гальверра – це поширене іспанське прізвище? Я читав колись про якогось Гальверру, але не можу пригадати, як же його звали.

Кеті скоріше відчула, ніж помітила напругу Рамона:

– Це не рідкісне прізвище, – відповів Рамон. – Та й моє ім’я доволі звичайне.

Кеті усміхнулася до Рамона, вибачаючись перед ним таким чином і підбадьорюючи його. Але потім перехопила погляд матері, в якому помітила роздратування, і всередині у Кеті все стислося.

А коли настав час іти, настрій у Кеті остаточно зіпсувався. Її батьки ввічливо попрощалися з Рамоном біля вхідних дверей, але Кеті помітила тривогу в очах матері, коли вона проводжала його поглядом. Не кажучи нічого, вона намагалася показати Кеті й, безперечно, Рамону, що не схвалює їхніх подальших стосунків.

Справжня катастрофа сталася тоді, коли семирічний син Морін смикнув її за спідницю і голосно промовив:

– Мам, цей чоловік якось дивно розмовляє!

У машині Рамон їхав мовчки і над чимось розмірковував.

– Пробач, що запропонувала тобі одягнути джинси, – промовила Кеті, коли вони під’їхали до її житлового комплексу. – Присягаюся, що два тижні тому мама казала, що буде барбекю.

– Це не важливо, – відповів Рамон. – Одяг ніяк не впливає на те, ким є людина.

Кеті не зрозуміла, чи мав він на увазі, що кращий одяг не покращить його вигляду, чи, на його думку, він виглядав добре незалежно від одягу.

– Я хочу перепросити за поведінку Морін, – спробувала вона знову.

– Припини перепрошувати, Кеті. Людина не може просити пробачення за вчинки інших. Абсурдно навіть намагатися.

– Я розумію це, але моя сестра така нестерпна, і батьки…

– Дуже тебе люблять, – завершив за неї Рамон. – Вони хочуть бачити тебе щасливою, з надійним майбутнім і речами, які можна купити за гроші. На жаль, як і більшість батьків, вони переконані, що твоє щастя саме у такому надійному майбутньому. І якщо воно таким не буде, ти, на їхню думку, не будеш щасливою.

Кеті була вражена тим, що він захищає її батьків. Уже в квартирі вона роздивлялася його засмагле, незбагненне обличчя.

– Хто ти? – запитала вона. – Ти захищаєш моїх батьків, чудово розуміючи: якщо я наважуся поїхати з тобою в Пуерто-Рико, вони зроблять усе можливе, щоб цього не сталося. Здавалося, тебе веселили, а не вражали люди, з якими ти познайомився, і будинок моїх батьків. Ти розмовляєш англійською з акцентом, але твій словниковий запас багатший, ніж у більшості чоловіків з університетським дипломом. То хто ти?

Рамон поклав руки на її напружені плечі й тихо промовив:

– Я той, хто хоче забрати тебе від усього, що ти знаєш, від людей, які тебе люблять. Я той, хто хоче забрати тебе в дивну країну, де в тебе будуть труднощі з мовою. Я той, хто хоче завести тебе в будинок, де я народився, у будинок з чотирма кімнатами, які чисті, але не більше. Я той, хто розуміє, що доволі егоїстично думати про такі речі, і все одно я спробую це зробити.

– Чому? – прошепотіла Кеті.

Він нахилив голову і своїми теплими губами ковзнув по її губах:

– Бо я вірю, що можу зробити тебе такою щасливою, що тобі навіть не снилося.

Неймовірно схвильована ніжним дотиком цих губ, Кеті спробувала заперечити:

– Але як я можу бути щасливою, якщо житиму в звичайному будинку серед чужих людей? Я ж навіть не зможу ні з ким поговорити.

– Я поясню тобі пізніше, – раптом усміхнувся він. – А зараз я піду одягну плавки, цього разу свої власні.

– Ти… хочеш поплавати? – не вірячи своїм вухам, затинаючись запитала Кеті.

– Я хочу, щоб на тобі було якомога менше одягу і щоб ми були на самоті, а це можливо лише в басейні, – лукаво усміхаючись, промовив Рамон.

Полегшення взяло гору над розчаруванням. Кеті пішла в спальню і швидко зняла з себе одяг, надягаючи яскраво-жовте бікіні. Вона поглянула на себе в дзеркало з легкою усмішкою. Це був найбільш відвертий купальник з усіх, які вона колись одягала: дві вузькі смужки яскравої тканини, які підкреслювали кожен вигин її тіла. Їй ніколи не вистачало сміливості з’являтися у ньому на людях раніше, але сьогодні, здавалося, був ідеальний момент. Рамон чомусь вирішив тримати її на відстані, але Кеті подумала, що зробить усе можливе, щоб йому було складно втриматися. Вона розчісувала волосся, поки воно не почало сяяти, і вийшла зі своєї спальні якраз тоді, коли він вийшов з ванної. Він переодягнувся в чорні плавки, які огортали його тіло, демонструючи чудову статуру, від чого у Кеті пересохло в роті.

Проте в реакції Рамона було менше ентузіазму. Його темні очі пробігли по її оголеному тілу з голови до ніг.

– Переодягнися, – промовив він таким різким тоном, якого вона ще ніколи від нього не чула, а тоді додав: – Будь ласка.

– Ні, – різко відповіла Кеті. – Я не збираюсь переодягатися. Навіщо?

– Тому що я тебе прошу.

– Ти не просиш, а наказуєш, і мені це не подобається.

– Тепер я прошу, – наполягав Рамон. – Будь ласка, одягни інший купальник.

Кеті кинула на нього суворий погляд:

– Я одягнула цей купальник, щоб поплавати.

– Тоді я з тобою не піду.

Раптом Кеті відчула себе вульгарною й оголеною, і вона звинуватила в своєму приниженні Рамона. Вона пішла у спальню, зняла жовте і одягнула зелене бікіні.

– Дякую, – тихо промовив Рамон, коли вона повернулася у вітальню.

Кеті була надто розлючена, щоб говорити. Вона ривком відчинила скляні двері у внутрішній дворик, пройшла через ворота і спустилася до басейну, який був майже порожній. Більшість мешканців святкували День пам’яті зі своїми сім’ями. Кеті витончено опустилася в шезлонг, не звертаючи уваги на Рамона, який стояв і дивився на неї, тримаючи руки на стегнах.