Читать книгу Пісні - Дмитро Павличко - Страница 1

В морі я хотів печаль свою втопить,

Я до моря вийшов рано – море спить.

І мені його будити стало жаль —

Залишилася мені моя печаль.

Ополудні йду до моря і здаля

Бачу, що воно сміється, як маля.

І мені його смутити стало жаль —

Залишилася мені моя печаль.

Уночі до моря знову я прибіг,

А воно ридало біля ніг моїх.

І мені його самого стало жаль —

Залишилася мені моя печаль.

Впали роси на покоси,

Засвітилися навколо.

Там дівча ходило босе,

Білу ніжку прокололо.

Згинуть роси, як над світом

Сонечко зійде багряне.

Крапля крові самоцвітом

У його промінні стане.

Білі роси – то кохання,

Що живе лиш до світання.

Кров, що в сонці не поблідла, —

То любов правдива й світла.