Читать книгу Пісні - Дмитро Павличко - Страница 5

До Дніпра я приходжу вмивати свій зір,

Щоб у темряві дух мій не згас.

І вдивляється в очі мені з-понад зір,

Наче батько, суворий Тарас.

Пахне хвиля Дніпрова, мов сіно,

І гойдається в даль степову,

Україно моя, Україно,

Я для тебе на світі живу!

Як зірниця, що впала в нічну непроглядь,

Я без тебе загину в імлі,

А твоєю любов’ю я можу обнять

Всі народи й племена землі.

Над тобою стояла ворожа яса,

Ти ридала в невольничім сні,

Пролетіла крізь мене, мов куля, сльоза,

Дарувала безсмертя мені.

До Дніпра я приходжу, немов до мольби,

Де печальних віків течія,

Та я чую – скидають кайдани раби,

Воскресає держава твоя.

Пахне хвиля Дніпрова, мов сіно,

І гойдається в даль степову,

Україно моя, Україно,

Я для тебе на світі живу!