Читать книгу Святошинська осінь - Доктор Клаус - Страница 3

Може, диво станеться – і минуле верне,

Як не в цьому світі, то на тім – напевно,

Де гнітючість ночі та омана ранку

Під промінням Вічності сплинуть до останку.

І шляхами земними по небесних трасах

Псалми переможні у словах-прикрасах

Розлетяться в безмірі, зорями спочинуть,

Твої сни далекі спомином омріють…

Прокинься, розуме, зледачілий байстрюче!

Сни твої й згадки – зброя навісна.

У пам’яті, мов нездоланні кручі,

Ще височіє давнішня весна.

Та вже оддалік маячить надія —

У вірі скріплена обітниця стара.

Простуючи до неї, плоть змарніє,

Душа ж повік лишиться молода.