Читать книгу Святошинська осінь - Доктор Клаус - Страница 6

Заблисло враз на споді мого серця,

Мов жар забутий через попіл років,

Німе ще слово чи відлуння кроків,

Що ними доля набігає та сміється.

Полину думкою назад у чорні ночі —

Вперед ці очі кличуть мене знову.

До них непевну я веду розмову

Про сни мої й тлумачення пророчі.

Усмішка Ваша чи списом, чи ліком

Обернеться для змученого серця.

Роки шалені вже не стратять віку,

Якщо страждати знову доведеться.

Не знав ще, хто Ви, звідки, як далеко

Щодня повз мене йшли, віддалені шляхами

Старого Міста… Лише жар-птахами

Здіймався погляд Ваш так ніжно й легко.

Забулося далеке віршування,

Не годен був знайти слова високі.

Лиш присуд озивається жорстокий:

Не згадувати, де зійшла ця зоря рання.

Зневагу, сором, усміх ледь з презирством —

Все зрозумію. Лиш нестерпним буде

Постійний сумнів, що чигає всюди,

Підмінюючи щастя псевдодійством.

Та радість розливається у грудях,

Як уявлю, що знову Ваші очі

Навпроти мене зблиснуть і жіночі

Тендітні риси спляче серце збудять.