Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 44

Якщо я як «наївна» людина, «обманута чуттєвістю», відмовився продовжувати такі рефлексії, то як «наукова людина» я згадую про відоме розрізнення вторинних і первинних властивостей, згідно з яким специфічні чуттєві властивості повинні бути «лише суб’єктивними», а «об’єктивними» є тільки геометрично-фізичні властивості. Колір, звук, запах і смак речі тощо хоч би як «живо» вони являли себе як належні до її сутності, є не справжніми самі і як такі, що являють себе, а лише «знаками» певних первинних властивостей. Утім якщо я згадаю відомі вчення фізики, то відразу побачу, що ці улюблені багатьма твердження не можуть мати літеральне значення: ніби насправді простим явищем є лише «специфічні» чуттєві властивості сприйнятої речі; адже це означало б, що «первинні» властивості, які залишаються після усунення цих вторинних, належать речі в її об’єктивній істині, разом з іншими такими властивостями, які не можуть постати як явище. Так зрозумілі старі закиди Барклі мали б рацію, а саме, що протяжність, це ядро сутності тілесності та всіх первинних властивостей, не можна помислити без вторинних. Ба більше, весь уміст сутності сприйнятої речі, який постає втіленим з усіма її властивостями і всіма, які можна сприйняти, є «простим явищем», а «справжня річ» є річчю фізикалістської науки. Коли вона визначає дану річ винятково завдяки таким поняттям, як атоми, іони, енергії тощо і повсякчас як просторові процеси, єдиними характеристиками яких є математичні вирази, то має на увазі щось трансцендентне щодо втіленого змісту речі. Тоді вона не може мати на увазі річ навіть як таку, що перебуває в природному чуттєвому просторі; інакше кажучи, її фізикалістський простір не може бути тілесним простором світу сприйняття: інакше її стосувалися б закиди Барклі.

Отже, «істинне буття» було б чимось цілковито та принципово інакше визначеним, ніж дана у сприйнятті втілена дійсність, що дана винятково з чуттєвими і заразом із чуттєво-просторовими визначеностями. Питомо досвідчувана річ дає просте «це», порожній х, який стає носієм математичних визначень і відповідних математичних формул і який існує не у просторі сприйняття, а в «об’єктивному просторі», що його «знаком» є простір Евклідової множинності трьох вимірів, яку можна уявити лише символічно.

Отже, приймімо все це. Нехай тілесно дане у будь-якому сприйнятті, як цьому повчають, буде «простим явищем», чимось принципово «просто суб’єктивним», але не порожньою позірністю. Адже в строгому методі природничої науки дане у сприйнятті править за чинне визначення того трансцендентного буття, що його «знаком» воно є, визначення, яке кожен може здійснити та перевірити через пряме вбачання. Хоча надалі сам чуттєвий уміст даного в сприйнятті й відрізняється від істинної речі, яка існує сама по собі, але й надалі субстрат, носій (порожній х) сприйнятих визначеностей слугує тим, що завдяки точному методу визначається у фізикалістських предикатах. Відповідно, у зворотному напрямку кожне фізикалістське пізнання слугує показником того, як перебігатиме можливе досвідчування чуттєвих речей і того, що з ними відбуватиметься. Отже, воно слугує для орієнтації у світі актуального досвіду, в якому ми всі живемо та діємо.