Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 47

Отже, принциповою помилкою є думка, що сприйняття (і будь-яке інше споглядання речі у власний спосіб) не сягає самої речі. Що вона сама по собі та її буття-самої-по-собі не дані нам. Що для кожного сущого існує принципова можливість простого споглядання його таким, яким воно є, і сприймання його в адекватному сприйнятті, в якому без жодного опосередкування «явищами» живо дано воно саме. Мовляв, Бог, суб’єкт абсолютно досконалого пізнання, а заразом також усіх можливих абсолютних сприйняттів, має сприйняття речі самої по собі, що його не мають такі скінченні сутності, як ми.

Але такий погляд є безглуздим. Адже згідно з ним між трансцендентним й іманентним немає жодної сутнісної відмінності, а в постульованому божественному спогляданні просторова річ є реальним конституєнтом, тобто самим переживанням, яке належить до божественного потоку свідомості та переживань. Думка про те, що трансцендентність речі є трансцендентністю образу чи знаку, спантеличує. Часто затято борються з теорією образів, замінюючи її теорією знаків. Але обидві є не лише хибними, а також безглуздими. Просторова річ, яку ми бачимо, з усією її трансцендентністю є сприйнятою, тілесно даною свідомості. Замість неї не даний якийсь образ або знак. Сприймання не можна замінити усвідомленням знаків чи образів.

Між сприйняттям, з одного боку, й образно-символічним або позначально-символічним уявленням – з іншого, існує неминуча сутнісна відмінність. У таких видах уявлення ми бачимо у свідомості дещо таке, що відображає щось інше або вказує на нього; маючи в полі споглядання перше, ми спрямовані не на нього, а завдяки фундувальному схопленню – на інше, відображене, позначене. У сприйнятті, як і в простому спогаді чи в простій фантазії, про таке взагалі не йдеться.

У безпосередньо споглядальних актах ми споглядаємо «саме» щось; над цими схопленнями не надбудовуються схоплення вищого ступеня, тобто тут не усвідомлюється нічого такого, для чого побачене може функціонувати як «знак» чи «образ». І тому це зветься «самим» безпосередньо побаченим. У сприйнятті це ще влучніше характеризується як «живе» на противагу модифікованому характеру «удаваного», «репрезентованого» у спогаді чи у вільній фантазії[29]. Безглуздо у звичний спосіб змішувати ці істотно по-різному побудовані види уявлення, а заразом і відповідні їм даності: тобто просту репрезентацію із символізацією (чи то з образною, чи то з позначальною), а насамперед просте сприйняття з ними обома. Сприйняття речі не репрезентує щось відсутнє, як спогад чи фантазія; воно презентує, воно схоплює «саме» щось у його живій наявності. Воно робить це згідно з власним сенсом, і вимагати від нього іншого означає викривляти його сенс. Якщо при цьому, як тут, ідеться про сприйняття речі, то за власною сутністю воно є відтінювальним сприйняттям; і відповідно – сенс його інтенційного предмета, даної у ньому речі принципово полягає в тому, що вона може бути сприйнятою лише в таких відтінювальних сприйняттях.