Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 43

Усі сутнісні характеристики переживання та свідомості, які ми виявили, є для нас необхідними першими ступенями для досягнення цілі, яка нас стало веде, а саме – виявлення сутності тієї «чистої» свідомості, яка повинна визначати феноменологічне поле. Наші споглядання були ейдетичними; але окремі одиничні сутності, переживання, елементи потоку переживань, тобто «свідомості», в будь-якому сенсі належали до природного світу як те, що реально відбувається. При цьому ми не полишили ґрунту природної настанови. Індивідуальна свідомість переплетена з природним світом у подвійному сенсі: вона є свідомістю якоїсь людини або тварини і вона або принаймні велика кількість її проявів є усвідомленням цього світу. Що ж означає з огляду на це переплетення з реальним світом те, що свідомість має «власну» сутність, що різні усвідомлення утворюють замкнений, визначений суто цією власною сутністю зв’язок, а саме – зв’язок потоку свідомості? Оскільки тут ми ще можемо розуміти свідомість у настільки широкому сенсі, що він, врешті-решт, збігається із сенсом поняття переживання, то питання стосується особливої сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Насамперед наскільки інакшим, вилученим з особливої сутності переживань має бути матеріальний світ? І якщо він є таким, якщо він є «чужим» й «інакшим» для всієї свідомості та її особливої сутності, то як свідомість може з ним переплітатися; з ним, а отже, з усім чужим для свідомості світом? Адже легко переконатися в тому, що матеріальний світ є не довільною частиною, а фундаментальним шаром природного світу, з яким сутнісно пов’язане все інше реальне буття. Чого йому ще бракує, то це душ людей і тварин; а те нове, що вони привносять, передусім є «переживанням» з його свідомим зв’язком із їхнім навколишнім світом. При цьому свідомість і речовість усе ж таки є зв’язаним цілим, зв’язаними в окремих психофізичних єдностях, які ми називаємо анімаліями[24], а на найвищому рівні вони зв’язані в реальній єдності цілого світу. Чи може єдність певного цілого бути єдиною якось інакше, ніж через власну сутність її частин, які заразом мусять мати якусь сутнісну спільність замість принципової гетерогенності?

Аби досягти ясності, ми шукаємо граничного джерела, з якого живиться генеральна теза світу, що я її здійснюю в природній настанові, джерела, яке отже, вможливлює те, що моя свідомість знаходить навколо себе сущий світ речей, що в цьому світі я приписую собі тіло і можу вписати в нього самого себе. Очевидно, що цим граничним джерелом є чуттєвий досвід. Проте для наших цілей достатньо розглянути чуттєве сприйняття, яке поміж актів досвіду в певному доброму сенсі відіграє роль прадосвіду, з якого всі інші акти досвіду дістають головну частину сили, що їх обґрунтовує. Кожному сприймальному усвідомленню притаманно те, що воно є усвідомленням утіленої самоприсутності індивідуального об’єкта, який, зі свого боку, в чисто логічному сенсі є індивідом або його логічно-категоріальною модифікацією[25]. В нашому випадку чуттєвого, або точніше, речового сприйняття логічним індивідом є річ; і нам достатньо розглянути сприйняття речі як репрезентант усіх інших сприйняттів (властивостей, процесів тощо).

Природне притямне життя нашого Я є сталим актуальним або неактуальним сприйманням. Світ речей і наше тіло в ньому повсякчас існує в нашому сприйнятті. Як же тепер можна виокремити саму свідомість як конкретне буття в собі й усвідомлене в ній, сприйняте буття як таке, що постає «перед» свідомістю і як «саме по собі та для себе»?

Спочатку я медитую як «наївна» людина. Я бачу і схоплюю саму річ у її втіленості. При цьому я часто помиляюся і не лише щодо сприйнятих властивостей, а також щодо самого існування. Я підданий ілюзії або галюцинації. Тоді сприйняття не є «справжнім» сприйняттям. Але якщо воно є справжнім, а це означає, що його можна «підтвердити» в актуальному зв’язку досвіду і, мабуть, за допомогою конкретного досвідного мислення, тоді сприйнята річ справді тілесно дана в сприйнятті як направду саме вона. При цьому сприймання являє себе, якщо розглядати його просто як усвідомлення, незважаючи на тіло та тілесні органи, як щось позбавлене сутності, як порожнє глядіння порожнього «Я» на сам об’єкт, яке у дивний спосіб торкається його.