Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 24

Отже, ми заміняємо досвід загальнішим – «спогляданням», і заразом ми відхиляємо ототожнення науки взагалі з емпіричною наукою. Зрештою легко зрозуміти, що захист такого ототожнення і заперечення чинності чисто ейдетичного мислення веде до скептицизму, що, будучи безглуздим як справжній скептицизм, скасовує сам себе через[16]. Варто лише запитати емпірика про джерело чинності його загальних тез (наприклад, тези «будь-яке чинне мислення ґрунтується на досвіді як єдиному давальному спогляданні»), аби він заплутався в очевидних суперечностях. Адже прямий досвід дає лише сингулярні одиничності, а не загальності, тож його недостатньо. Він не може спиратися на вбачання сутностей, адже заперечує його; тож він може спиратися лише на індукцію і взагалі на комплекс опосередкованих висновків, завдяки яким емпіричні науки отримують свої загальні твердження. Але що тепер, питаємо ми, з істиною опосередкованих висновків, чи то дедуктивних, чи то індуктивних? Чи можна саму цю істину (ба більше, ми могли би спитати, чи можна істину сингулярного судження) досвідчувати і сприймати? А щодо принципів висновків, на які спираються в суперечливих або сумнівних випадках, як, наприклад, у разі силогічних принципів, із принципом «середнього члена» й іншими, на які тут спираються як на граничні джерела підтвердження всіх висновків? Чи є вони також емпіричними узагальненнями, а чи не містить таке розуміння радикальної суперечності?

Не вдаючись тут у довгі роз’яснення, повторюючи при цьому сказане в інших місцях[17], можна принаймні чітко показати, що засадові тези емпіризму насамперед потребують точнішого викладу, прояснення й обґрунтування, і що саме це обґрунтування мусить відповідати нормам, які висловлюють ці тези. Проте воднораз також стає очевидним, що тут постає принаймні серйозна підозра, чи не приховують ці посилання суперечність – тоді як в емпіристській літературі годі шукати серйозної спроби насправді прояснити й науково обґрунтувати ці зв’язки. Тут, як і всюди, наукове обґрунтування вимагало би починати з теоретично строго фіксованих окремих випадків і переходити до загальних тез, спираючись на прояснені у принциповому вбачанні методи. Здається, емпірики не догледіли, що наукові вимоги, які вони у власних тезах висувають стосовно всього пізнання, адресовані також і до їхніх тез.

Якщо вони як справжні філософи, що посідають певну позицію, у явній суперечності зі своїм принципом неупередженості починають із непрояснених і необґрунтованих гадок, ми починаємо з того, що передує всім позиціям: із загальної царини наочно даного до будь-якого теоретичного мислення, з усього того, що можна безпосередньо вгледіти та схопити – якщо не дозволяти передсудам засліпити себе й завадити взяти до уваги цілі класи справжніх даностей. Якщо «позитивізм» означає, що всі науки мають абсолютно незалежно від передсудів ґрунтуватися на «позитивному», тобто на тому, що первинно схоплюється, тоді ми є справжніми позитивістами. Насправді ми не дозволяємо жодному авторитету позбавити нас права визнавати всі види споглядань рівноцінними джерелами правомірності пізнання – й авторитету «сучасної природничої науки» також. Якщо справді говорить природнича наука, ми охоче слухаємо як учні. Але природнича наука не завжди говорить, коли говорять природничі дослідники; і напевно ні, коли вони говорять про «натурфілософію» і «природничу теорію пізнання». І передовсім не тоді, коли вони воліють змусити нас повірити, що загальні самозрозумілості, які виражають всі аксіоми (речення про те, що а + 1 = 1 + а, що судження не може бути кольоровим, що з двох якісно відмінних звуків один є нижчим, а другий – вищим, що сприйняття в собі є сприйняттям чогось тощо), є виразами фактів досвіду, коли ми натомість з цілковитою очевидністю пізнаємо, що такі речення експлікаційно виражають даності ейдетичної інтуїції. Утім, саме через це нам стає ясним, що «позитивісти» подеколи змішують кардинальні відмінності видів споглядань, а подеколи хоча й бачать ці різні види, але через свої передсуди воліють визнавати справжніми або взагалі наявними лише деякі з них.