Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 30

Отже, дослідники природи говорять про математику та все ейдетичне скептично, але у свої ейдетичній методиці вчиняють догматично. І це на їхнє щастя. Природнича наука тому стала великою, що одним махом усунула буйно розквітлий античний скептицизм і відмовилася від його подолання. Замість перейматися дивними питаннями про те, як узагалі можливе пізнання «зовнішньої» природи, як здолати всі ті утруднення, які ще давні люди знаходили в цій можливості, вона порушила питання про правильний метод справжнього і якомога досконалішого пізнання природи, пізнання у формі точної природничої науки. Але вона наполовину призупинила цей поворот, завдяки якому торувала вільний шлях до своїх змістовних досліджень, надавши простір для нових скептичних рефлексій і дозволивши скептичним тенденціям обмежити можливості власної праці. Тепер внаслідок відданості емпіристським передсудам скептицизм залишається поза грою лише щодо сфери досвіду, але не щодо сфери сутностей. Адже для неї недостатньо того, що вона залучає ейдетичне до кола своїх досліджень лише під хибним прапором емпіризму. Ці переоцінки можуть собі дозволити лише такі давні і внаслідок звички недоторкані ейдетичні дисципліни, якими є математичні дисципліни, натомість (як ми вже зазначали) емпіристські передсуди стоять на заваді заснування нових дисциплін. Правильним ставленням у догматичній (у доброму сенсі), тобто дофілософській сфері дослідження є цілком свідома відмова від будь-якого скептицизму разом із будь-якою «натурфілософією» і «теорією пізнання» та прийняття предметностей пізнання такими, якими їх направду знаходять – хоч би які труднощі потому можна виявити в теоретико-пізнавальній рефлексії щодо можливості таких предметностей.

Варто здійснити неминуче й важливе розрізнення в царині наукових досліджень. На одному боці стоять науки догматичної настанови, спрямовані на речі та байдужі до всієї теоретико-пізнавальної або скептичної проблематики. Вони спираються на первинну даність своїх речей (в перевірці власних пізнань завжди повертаючись до них) і питають про те, якими речі дані безпосередньо та що на цій підставі можна опосередковано встановити для них і для речей всієї царини взагалі. На іншому боці стоять наукові дослідження теоретико-пізнавальної, специфічно філософської настанови, в яких йдеться про скептичні проблеми можливості пізнання, що їх спочатку розв’язують у принциповій загальності, аби потому, застосовуючи здобуті розв’язання, дійти висновків щодо остаточного сенсу та пізнавальної цінності результатів догматичних наук. Принаймні у теперішньому стані й допоки взагалі бракуватиме розвинутої критики пізнання, яка досягне цілковитої строгості та ясності, правильно було би закрити границі догматичного дослідження для «критичного» запитування. Інакше кажучи, наразі нам здається правильним подбати про те, аби теоретико-пізнавальні (а як правило скептичні) передсуди, щодо правомірності або неправомірності яких має вирішувати філософська наука, але які не мають турбувати догматичного дослідника, не заважали поступу досліджень. Утім скептицизму саме і є притаманним те, що він утворює такі несприятливі завади.

Саме це водночас позначає той специфічний стан речей, через який стає необхідною теорія пізнання як наука зі своїм власним виміром. Хоч би яким задовільним було суто предметно спрямоване пізнання, що спирається на вбачання, щойно пізнання рефлексійно звертається до самого себе, стає зрозуміло, що значливість усіх видів пізнання, зокрема навіть споглядань і вбачань, обтяжена оманливими неясностями та майже неусувними утрудненнями, а надто з огляду на трансцендентність об’єктів пізнання щодо самого пізнання. Саме тому існують скептицизми, які попри інтуїцію, досвід і вбачання набувають значення та потому заважають практичній справі науки. Ми виключаємо ці завади у формі природної «догматичної» науки (термін, що аж ніяк не повинен виражати тут жодного знецінення) завдяки тому, що усвідомлюємо й утримуємо в розумі найзагальніший принцип усіх методів, принцип первинної правомірності всіх даностей, ігноруючи змістові та розмаїті проблеми можливості різних видів і кореляцій пізнання.