Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 36

Місце картезіанської спроби універсального сумніву має посісти універсальне «ἐποχή» в нашому чітко визначеному й новому сенсі. Проте ми небезпідставно обмежуємо універсальність цього ἐποχή. Адже якби воно було настільки всеохопним, наскільки взагалі може бути, то кожну тезу, тобто кожне судження можна було б цілковито довільно модифікувати, для немодифікованого судження не залишилося би вже жодної царини, не кажучи вже про царину для науки. Але наш намір спрямований саме на відкриття нового наукового домену, а саме такого, якого можна дістатися саме завдяки методу взяття у дужки, що воно при цьому має зазнати певного обмеження.

Це обмеження можна описати кількома словами.

Ми позбавляємо чинності належну до природної настанови генеральну тезу, все, чого вона стосується в онтичному сенсі, ми беремо в дужки: тобто весь цей природний світ, який стало є «для нас тут», є «наявним» і який надалі залишиться тут як пов’язана зі свідомістю «дійсність», навіть якщо нам заманеться удужкувати його.

Тож якщо я вчиняю так, як я цілком вільний вчинити, то я не заперечую «світ» як софіст, я не сумніваюся в його існуванні як скептик; але я здійснюю «феноменологічне» ἐποχή, яке цілковито забороняє мені будь-яке судження про просторово-часове існування.

Отже, я вимикаю всі пов’язані з цим природним світом науки, хоч би як я був упевнений у них, хоч би як я ними захоплювався, хоч би як нечасто мені спадало на думку заперечувати їх, я взагалі не беру до уваги їхнє значення. Мене не обходить жодне належне до них твердження, навіть якщо воно цілком очевидне, я не сприймаю жодне з них, жодне не є для мене підставою – допоки ми розуміємо їх так, як заведено в цих науках, тобто як істину про дійсність цього світу. Я можу прийняти якесь із них лише після того, як візьму його в дужки. Це означає: лише в модифікованій свідомості, що вимикає судження, отже, не в тому вигляді, в якому воно є твердженням в науці, тобто твердженням, що претендує на значення, яке я визнаю і використовую.

Не слід плутати обговорюване тут ἐποχή з тим, яке вимагає позитивізм, і на яке він сам, як ми мали переконатися, наражається. Зараз ідеться не про вимкнення всіх передсудів, які затьмарюють чисту змістовність дослідження, не про конституювання «вільної від теорій», «вільної від метафізики» науки завдяки зведенню всього обґрунтування до безпосередніх передданостей і також не про засіб досягнути такі цілі, цінність яких не викликає жодного сумніву. Ми вимагаємо геть іншого. Весь даний у природній настанові, зажитий у досвіді як справжній світ, сприйнятий цілком «вільно від теорій», таким, яким він насправді досвідчується, ясно проявлений у зв’язку досвіду, тепер не важить для нас нічого, його слід, не перевіряючи, але й не заперечуючи, взяти в дужки. Так само всі позитивістські або в іншій спосіб обґрунтовані теорії та науки, пов’язані з цим світом, мусять зазнати ту саму долю.