Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 29

De facto позитивіст відмовляється від пізнання сутностей лише тоді, коли він «філософськи» рефлексує і дозволяє себе обманути емпіристським філософам, але не тоді, коли він як дослідник природи мислить і обґрунтовує в нормальній природничій настанові. Адже тоді він очевидно великою мірою керується вбачаннями сутностей. Бо відомо, що чисто математичні дисципліни, матеріальні, як геометрія або форономія[22], формальні (чисто логічні), як арифметика, аналіза тощо, є засадовими засобами природничого теоретизування. Очевидно, що ці дисципліни не є емпіричними, що вони не ґрунтуються на спостереженнях і дослідах із емпіричними фігурами, рухами тощо.

Емпіризм, звичайно, не хоче цього бачити. Але чи варто серйозно сприймати його арґумент: мовляв, нам не бракує для обґрунтування нескінченного досвіду, який є в нашому розпорядженні? У загальному досвіді людського роду, ба попереднього роду тварин, зібрано й інтеґровано у формі звичних способів схоплення незліченні скарби геометричних і арифметичних вражень, і з цього фонду ми дістаємо наші геометричні вбачання. – Але звідки знають про ці начебто накопичені скарби, якщо ніхто науково їх не спостерігав і чітко не документував? Відколи це засадою науки – і при тому найточнішої науки – став давно забутий та цілком гіпотетичний досвід замість справжнього досвіду, властива емпірична функція і обсяг якого ретельно перевірені? Фізик у своїх спостереженнях і експериментах не задовольняється, і небезпідставно, донауковим досвідом, не кажучи вже про інстинктивні схоплення та гіпотези про нібито успадкований досвід.

Чи варто сказати, як уже говорилося з різних боків, що геометричними вбачаннями ми завдячуємо «досвіду фантазії», ми здійснюємо їх як індукції з експериментів фантазії? Але чому, так звучить наше зустрічне питання, фізик не використовує цей дивовижний досвід фантазії? А саме тому, що експерименти у виображенні були би виображеними експериментами так само, як і фігури, рухи, множини у фантазії є не справжніми, а виображеними.

Аби спростувати всі ці тлумачення найправильнішим буде вказати на власний сенс математичних тверджень, а не арґументувати на їхньому ґрунті. Аби знати і безсумнівно знати, що висловлює математична аксіома, ми маємо звернутися не до емпіристського філософа, а до свідомості, в якій ми, математизуючи, з цілковитою очевидністю схоплюємо аксіоматичні стани речей. Якщо ми дотримуємося суто цієї інтуїції, то не виникає жодного сумніву, що в аксіомах виражені чисті зв’язки сутностей без щонайменшого співпокладання фактів досвіду. Слід не ззовні філософувати й психологізувати про геометричне мислення та споглядання, а здійснювати їх наживо і на підставі прямої аналізи визначати їхній іманентний сенс. Може бути, що від пізнань минулих поколінь ми успадкували певні пізнавальні настанови; але для питання про сенс і цінність наших пізнань історії цього успадкування так само байдужі, як для цінності нашого золота байдужа історія його успадкування.