Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 42

Далі ми додаємо: Живучи в cogito, ми не усвідомлюємо саме cogitatio, як інтенційний об’єкт; але воно повсякчас може ним стати, до його сутності належить принципова можливість «рефлексійного» звернення погляду, звичайно у формі нового cogitatio, який спрямовується на нього як просто-схоплювальний. Інакше кажучи, кожне може стати предметом так званого «внутрішнього сприйняття», а потому об’єктом рефлексійної оцінки, схвалення чи несхвалення тощо. Те саме у відповідно модифікований спосіб стосується як справжніх актів в сенсі актів імпресій, так й актів, які наша свідомість переживає «у» фантазії, «у» спогаді або «у» вчуванні, через яке ми розуміємо та переживаємо чужі акти. «У» спогаді, вчуванні тощо ми можемо рефлексіювати й у різноманітних можливих модифікаціях перетворювати усвідомлені «в» них акти на об’єкти схоплень і на ґрунтовані на них акти ставлення.

До цього ми додаємо розрізнення трансцендентних та іманентних сприйняттів, або актів узагалі. Ми уникаємо говорити про зовнішнє та внутрішнє сприйняття, бо в цьому разі ми наражаємося на серйозні сумніви. Ми даємо такі пояснення.

Під іманентно спрямованими актами, загальніше кажучи, під іманентно спрямованими інтенційними переживаннями ми розуміємо такі, до сутності яких належить те, що їхні інтенційні предмети, якщо вони взагалі існують, належать до того самого потоку переживань, що й вони самі. Тож це, наприклад, стосується будь-якого акту, спрямованого на акт (cogitatio на cogitatio) того самого Я або так само акту, спрямованого на чуттєве дане того самого Я тощо. Свідомість і її об’єкт утворюють індивідуальну єдність, що вона постає суто в переживанні.

Трансцендентно спрямованими є інтенційні переживання, у яких це не відбувається; як, наприклад, у разі всіх актів, спрямованих на сутність або на інтенційні переживання інших Я з іншими потоками переживань; так само в разі всіх актів, спрямованих на речі, на реальність взагалі, що ще буде показано.

Сутності іманентно спрямованого або, коротко кажучи, іманентного (так званого «внутрішнього») сприйняття притаманно те, що це сприйняття і сприйняте утворюють безпосередню єдність, одне конкретне cogitatio. Тут сприймання так містить у собі власний об’єкт, що його можна відокремити від нього лише абстрактно, лише як сутнісно несамостійне. Якщо сприйняте є інтенційним переживанням, як тоді, коли ми рефлексіюємо щодо живого переконання (наприклад, кажучи: я переконаний, що –), тоді ми маємо вкладання одне в одне двох інтенційних переживань, принаймні вище з яких є несамостійним і при цьому не просто фундується на глибшому, а водночас інтенційно до нього звернене.

Цей вид реального «вкладання» (що насправді є однаковістю) є визначною характеристикою іманентного сприйняття і фундованого на ньому ставлення; в більшості інших випадків бракує іманентного зв’язку інтенційних переживань. Як, наприклад, уже у спогадах про спогади. Пригаданий учорашній спогад не належить до теперішнього спогаду як реальна складова його конкретної єдності. Згідно з власною сутністю теперішній спогад цілком міг би існувати, навіть якби вчорашній направду не існував, але якби останній, якщо він би направду відбувся, разом із ним необхідно належав до того ж самого невпинного потоку переживань, який би континуально поєднував їх завдяки конкретизації переживань. Цілком інакше, вочевидь, відбувається з трансцендентними сприйняттями й з іншими трансцендентно скерованими переживаннями. Сприймання речі не лише не містить саму річ як свою реальну складову, воно також не утворює з нею жодну сутнісну єдність, хоча, звичайно, передбачає її існування. Єдиною визначеною лише власною сутністю переживань єдністю є єдність потоку переживань, або, інакше кажучи, переживання лише з переживаннями може бути поєднаним у ціле, загальна сутність якого охоплює ці переживання і фундується на них. У подальшому викладі це твердження стане яснішим і набуде великого значення.