Читать книгу Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології - Едмунд Гусерль - Страница 45

Якщо все це прийняти, то що ж належить до конкретного реального складу самого сприйняття як cogitatio? Самозрозуміло, не фізикалістська річ, цілком трансцендентна – трансцендентна щодо всього «світу явищ». Але попри те, що його називають «суто суб’єктивним», і він з усіма його окремими речами та подіями також не належить до реального складу сприйняття, він «трансцендентний» щодо нього. Поміркуймо над цим детальніше. Ми щойно, нехай і побіжно, вже поговорили про трансцендентність речей. Тепер треба глибше розглянути той спосіб, у який трансцендентне постає перед свідомістю, яка його усвідомлює, аби вгледіти, як слід розуміти їхній загадковий взаємозв’язок.

Тож виключімо всю фізику та весь домен теоретичного мислення. Тримаймося в рамках простого споглядання і належних до нього синтез, до яких належить і сприйняття. Тоді стає очевидним, що споглядання і побачене, сприйняття і сприйнята річ хоча за власною сутністю і пов’язані (bezogen) між собою, втім не існує принципової необхідності, аби вони реально і за власною сутністю були чимось єдиним і зв’язаним (verbunden).

Почнімо з прикладу. Стало дивлячись на цей стіл, при цьому обходячи його, постійно змінюючи моє положення в просторі, я континуально усвідомлюю тілесне існування того самого столу, який залишається цілковито незмінним. Проте сприйняття столу стало змінюється, воно є континуальністю змінних сприйняттів. Я заплющую очі. Мої інші чуття не пов’язані зі столом. Тепер я його не сприймаю. Я розплющую очі та знов сприймаю. Це те саме сприйняття? Будьмо точнішими. Повторюючись, воно за жодних обставин не є тим самим індивідуальним сприйняттям. Лише стіл є тим самим як ідентично усвідомлений в синтетичному усвідомленні, яке пов’язує нове сприйняття зі спогадом. Сприйнята річ може існувати, не сприймаючись, не усвідомлюючись навіть потенційно (у спосіб раніше[26] описаної неактуальності); і вона може існувати, не змінюючись. Сприйняття, натомість, є тим, чим воно є, у постійному потоці свідомості, й саме є постійним потоком: сприйняте Тепер невпинно перетворюється на усвідомлення щойно-минулого, яке додається до нього, і водночас спалахує нове Тепер тощо. З повсюдно однакових причин як сприйнята річ, так і все, що стосується її частин, боків і моментів, необхідно є трансцендентним сприйняттю, назвіть це первинними чи вторинними властивостями. Колір усвідомленої речі принципово не є реальним моментом усвідомлення кольору, він являє себе, але поки він себе являє, явище в підтверджувальному досвіді може і мусить континуально змінюватися. Той самий колір являє себе «в» континуальній розмаїтості відтінювань кольору. Те, що стосується чуттєвої властивості, стосується і кожного просторового образу. Той самий образ (даний як тілесно той самий) континуально являє себе постійно «в інший спосіб», у завжди нових відтіненнях образу. Цей необхідний стан речей вочевидь має загальну чинність. Адже в разі сприйняття ми лише заради спрощення пояснювали через приклади незмінну річ, яка являє себе. Очевидно, що це стосується будь-яких змін.

Із сутнісною необхідністю до «всебічного» усвідомлення тієї ж самої речі, яке підтверджує себе в континуальній єдності досвіду, належить багатогранна система континуального розмаїття явищ і відтінювань, що у конкретних континуальностях відтіняють всі предметні моменти, сприйняття яких має характер тілесної самоданості. Кожна визначеність маю власну систему відтінювання, і кожної, як і цілої речі, стосується те, що вона постає перед схоплювальним усвідомленням, яке синтетично об’єднує спогад і нове сприйняття, попри переривання континуального перебігу актуального сприйняття.

Водночас ми бачимо, що саме насправді та безсумнівно належить до реального складу конкретних інтенційних переживань, які називаються сприйняттями речей. Якщо річ є інтенційною єдністю, ідентично-єдино усвідомленим у континуально впорядкованому потоці розмаїтих сприйняттів, які переходять одне в одне, самі вони постійно мають свій визначений дескриптивний склад, який згідно з власною сутністю підпорядкований цій єдності. Наприклад, до кожної фази сприйняття з необхідністю належить певний уміст відтінювань кольору, фігури тощо. Їх зараховують до «чуттєвих даних», даних особливого регіону з певними видами, які всередині якогось із цих видів об’єднуються в конкретні єдності переживань sui generis («поля» відчуттів); які потому в той спосіб, який тут ми не описуватимемо детально, оживлюються через «схоплення» у конкретній єдності сприйняття, і завдяки цьому оживленню виконують «функцію уявлення», тобто разом із ним утворюють те, що ми називаємо «явленням» кольору, фігури тощо. Це разом з іншими характеристиками утворює реальний склад сприйняття, яке є усвідомленням тієї самої речі завдяки ґрунтованій на сутності цих схоплень єдності схоплення, а також завдяки ґрунтованій на сутності різних єдностей такого ґатунку можливості синтезування ідентифікації.

Ми маємо не забувати про те, що дані відчуттів, що виконують функцію відтінювання кольору, гладкості, фігури тощо (тобто функцію «уявлення») принципово відрізняються від самого кольору, самої гладкості, самої фігури, коротко кажучи, від усіх видів речових моментів. Відтінювання, хоча й схоже називається, принципово не є того ж ґатунку, що й відтінюване. Відтюнювання є переживанням. Але переживання можливе лише як переживання, а не як щось просторове. Натомість відтінюване принципово можливе лише як щось просторове (адже воно за власною сутністю є просторовим), але воно не може бути переживанням. Безглуздо вважати відтінювання фігури (наприклад, якогось трикутника) чимось просторовим і можливим у просторі, а той, хто це робить, плутає його з відтінюваною, тобто явленою фігурою. Систематичне розрізнення розмаїтих реальних моментів сприйняття як cogatatio (що протистоять моментам трансцендентного їм cogitatum) та характеризування їхніх особливостей, що часто бувають доволі складними, є темою великого дослідження.