Читать книгу Тиша в епоху галасу - Ерлінґ Каґґе - Страница 7

Звук, звичайно, – це не лише звук.

Мені нагадали про це навесні 1986 року під час вітрильної подорожі південною частиною Тихого океану від узбережжя Чилі в напрямку мису Горн. Рано-вранці, стоячи сам-один нічну вахту від півночі до четвертої години, я почув звук, який був схожий на довгий, глибокий вдих, чітко на захід від човна. Я не мав жодної гадки про те, що це могло бути. Я повернувся на дев’яносто градусів у напрямку звуку і виявив там кита – якраз по правому борту. Просто в межах чутності. За моїми оцінками, ця істота була довжиною з наш човен, приблизно двадцять метрів. Судячи з його довжини, це був фінвал, поширений ссавець, який усе своє життя полює на крабів, криль та рибу. Сині кити мають приблизно такий самий розмір, але, оскільки люди примудрилися майже знищити їх, я вирішив, що було б дуже дивним, якби біля нас плавала зараз саме ця найбільша у світі тварина.

Вітрила були добре виставлені, човном особливо стернувати не доводилося, тому в мене було вдосталь часу, аби роздивитися цього кита. Тіло він мав вузьке й стрімке, трохи схоже на торпеду, із сірувато-чорною спиною. Залізним правилом є те, що великі кити важать одну тонну на фут довжини, тому я підрахував, що його вага складала близько шістдесяти тонн. Він (чи вона) спокійно плив собі поруч із нашим вітрильним судном. Кілька хвилин ми йшли одним і тим самим курсом, мій кит та я.

Перш ніж кит урешті зник в океані, я ще кілька разів чув цей глибокий звук, що виходив із дихала в нього на спині, повільний вдих та видих. Після цього світ вже не здавався мені таким, як раніше. Я і далі стояв там, тримаючи стерно, прислухаючись та видивляючись цю темну спину з єдиним плавцем на ній, але більше свого кита вже не бачив.

Коли ж трьома днями пізніше ми прийшли в порт, я почув звук пилососа. Цей звук і дихання мого кита мали майже однакову частоту. Але один нагадував мені про буденні обов’язки, те, що я зазвичай роблю, щоб позбутися пилу та пуху вдома, а інший звук був чимось, що я з превеликою втіхою згадую до сьогодні. Незвичайна, справжня, якась первісна сила. Час до часу я пригадую цей глибокий, величний спосіб виявлення, і донині він є для мене джерелом піднесення.