Читать книгу Тиша в епоху галасу - Ерлінґ Каґґе - Страница 8

Тиша може бути нудною. Мабуть, у кожного були моменти в житті, коли тиша здавалася вимогливою, некомфортною, а часом навіть страшною. Іноді вона буває ознакою самотності. Або горя. Раптова тиша зазвичай доволі важка.

Якщо ми не хочемо про щось говорити, то можемо просто помовчати. Гадаю, дівчата віком близько п’ятнадцяти років є найнещаснішими людьми на землі, тому мені було легко зрозуміти, чому мої доньки стверджували, що тиша важлива, коли вони засмучені. Я й сам так роблю, коли мені погано на душі, – просто стаю мовчазним, ніби камінь. Щоразу, як бачу подружжя, що уникає одне одного в агре-сивній тиші, усіляко намагаюся триматися подалі.

Пам’ятаю, як я був маленьким і не міг заснути. Я лежав у своїй колисці, змучений тишею. Це було трохи схоже на те, коли побачив поганий сон та прокинувся в той час, коли батьки вже навшпиньках пішли у своїх справах. Тиша відчувалася неначе звук, вона билася всередині моєї голови. Із тих ночей, коли я лежав у ліжку сам, крутився та пере-вертався, не можу пригадати жодної затишної думки.

Однак тиша може також бути вашим другом. Джерелом потужного піднесення.

У своїй поемі «Раптова тиша» поет Рольф Якобсен писав:

Тиша, що покоїться неначе пташеня у ваших долонях. У віршах Якобсена можна легко побачити себе. На самоті біля океану чуєш воду, в лісі – плюскіт потічка чи шурхіт гілочки, яку розгойдує вітер, на горі – ледь помітні рухи між камінням та мохом. Усе це випадки, коли тиша заспокоює. Я шукаю таку всередині себе. Хвилина за хвилиною. Вона може виявитись десь у чарівному місці на природі, але так само легко може з’явитися й по дорозі до офісу, коли я беру невеличку паузу перед зустріччю чи відпочиваю після спілкування.

Відсторонитися від світу не означає повернутися спиною до свого оточення, радше навпаки: побачити світ трохи чіткіше, не збиваючись із курсу та намагаючись полюбити своє життя.

Тиша багата сама по собі. Це певна якість, щось ексклюзивне та розкішне. Ключ до відмикання нових способів мислення. Я сприймаю її не як зречення чи щось духовне, а радше як практичний ресурс для багатшого життя. Або, якщо викласти це більш звичайними словами, як глибшу форму відчуття життя, ніж просто вмикання телевізора з метою вкотре тупо подивитись новини.