Читать книгу Брама - Фредерік Пол - Страница 11

Не знаю, чому я постійно повертаюся до Зіґфріда фон Психіатра. Сеанси проводяться ввечері в середу. Зіґфрід не любить, коли я випиваю чи приймаю щось перед сеансом, тому через нього цілісінький день пропадає. Я марную дуже багато грошей. Ви навіть не уявляєте, скільки я витрачаю грошей на своє існування.

Мої апартаменти на Вашинґтон-сквер обходяться мені вісімнадцять тисяч доларів на місяць, а податок на проживання під Великою Бульбашкою становить іще три тисячі (жити у Брамі було дешевше). Мені приходять дуже великі рахунки за хутро, вино, жіночу білизну, коштовності, квіти. Зіґфрід вважає, що я намагаюся купити кохання. Згоден. І що тут такого? Я можу собі це дозволити. Це якщо не брати до уваги вартість Повної Медицини.

Втім, сеанси із Зіґфрідом безкоштовні. Повна Медицина включає будь-яку психотерапію; приблизно за цю-таки ціну я міг би взяти участь у груповому сексі або зробити масаж внутрішніх органів. Я іноді кепкую із Зіґфріда через це.

– Навіть зваживши на те, що ти просто відро з іржавими гайками, – говорю я, – з тебе обмаль користі. Одначе ціна мене влаштовує.

– Коли запитуєш про те, скільки я коштую, ти відчуваєш себе більш цінним? – контратакує робот.

– Я б не сказав.

– Тож чому ти постійно нагадуєш мені про те, що я машина? Або що я нічого не вартий? Чи про те, що я не можу вийти за рамки своєї програми?

– Бо ти просто бісиш мене, Зіґфріде.

Я знаю, що він цього не зрозуміє, тому пояснюю:

– Ти зіпсував мій ранок. Моя подруга Соня Лаврова ночувала в мене. Вона гаряча штучка.

Я трішки розповідаю Зіґфріду про Соню, описуючи, як вона йде від мене в обтяжних брюках, як її довге золотисте волосся з темними пасмами звисає до пояса.

– Звучить непогано, – коментує Зіґфрід.

– Можу побитися про це навзаклад. Ставка – твої гайки. Єдина проблема – вона дуже довго прокидається. Поки вона знову розігрілася, мені довелося залишити свій літній котедж біля Моря Таппан і їхати сюди.

– Ти кохаєш її, Робе?

Я її не кохаю, але хочу, щоб Зіґфрід думав, що кохаю. Тому відповідаю:

– Ні.

– Думаю, це чесна відповідь, Робе – схвально говорить робот і додає, вже незадоволеним тоном. – Саме тому ти на мене злишся?

– Не знаю. Напевне, просто кепський настрій.

– Як гадаєш, чому?

Зіґфрід терпляче чекає, тому за кілька секунд я відповідаю:

– Нууу, вчора я продувся в рулетку.

– Більше, аніж можеш собі дозволити?

– Чорт забирай, ні.

Та однаково це дратує. Є й інші причини. Незабаром похолодає. Мій котедж біля Моря Таппан розташований поза Бульбашкою, тому там не посидиш із Сонею за пізнім сніданком на терасі. Але я не хочу ділитися цим із Зіґфрідом, бо він скаже щось суто раціональне на кшталт: «Чому тоді не обідати всередині?», до того ж, доведеться розповідати йому, як я у дитинстві мріяв про те, що в мене буде котедж біля Моря Таппан, де я насолоджуватимуся пізнім сніданком на терасі й милуватимуся краєвидом. Гудзонська загата була побудована, коли мені виповнилося дванадцять. Тоді я часто мріяв про те, що колись стану успішним і житиму як багатій. Байдуже, він вже чув це.

Зіґфрід кашляє.

– Дякую, Робе, – каже він, нагадуючи мені, що час вичерпано. – Ми побачимося наступного тижня?

– Ну як завжди – відповідаю я, осміхаючись. – Як швидко летить час. Узагалі я хотів сьогодні піти трохи раніше.

– Невже?

– В мене ще одне побачення із Сонею, – пояснюю я. – Вона знову ночуватиме в моєму літньому котеджі. Якщо чесно, її терапія мені подобається більше, аніж твоя.

– Це все, що ти цінуєш у взаєминах, Роббі? – запитує робот.

– Тобто секс?

У цьому випадку – ні, але я не хочу розкривати йому всіх подробиць, чому зустрічаюсь із Сонею. Тому відповідаю:

– Вона відрізняється від моїх інших дівчат, Зіґфріде. По-перше, вона така сама привілейована, як і я. У неї до біса гарна робота. Разюча жінка.

Насправді це не так. Точніше, мені наплювати. У Соні є одна найбільш приголомшлива риса: найкращий зад, який Господь коли-небудь міг сотворити. А її в біса гарна робота полягає у здійсненні інформаційного менеджменту. Вона навчалася в Академогірському університеті й була науковим співробітником Інституту штучного інтелекту ім. Макса Планка. Зараз Соня навчає магістрів у Нью-Йоркському університеті на факультеті штучного інтелекту. Вона знає про Зіґфріда більше, аніж він сам про себе, і це відкриває мені цікаві можливості.