Читать книгу Остання красуня Півдня - Френсис Скотт Фицджеральд, Френсис Скотт Кэй Фицджеральд - Страница 12

Близько п’ятої вона хутко вернулася в готель і нервово поцікавилась біля стійки, чи не телефонував їй хтось? На її глибоке розчарування для неї нічого не було… А через хвилину в номері задеренчав телефон.

– Це Скотт Кімберлі.

У її серці пролунав заклик до боротьби.

– О, як ти?

Її голос натякав на те, що вона майже забула цього чоловіка. Говорила не безпристрасно, а з простою ввічливістю.

Тільки-но відповіла на неминуче запитання про те, як доїхала, – відразу ж, несподівано, почервоніла. Бо в цю мить, з уособлення всіх багатств і втіх, яких вона прагнула, зі слухавки матеріалізувався простий чоловічий голос, і її впевненість зросла. Чоловічі голоси завжди залишалися чоловічими голосами. Їх можна видозмінювати; з них можна вилучати мелодійні склади, котрі потім у їхніх думках, не мають жодного раціонального підтвердження. Голоси чоловіків можуть бути скорботними чи ніжними, за її бажанням – сповненими відчаю. Вона зраділа. Піддатлива глина – готова й очікувала на дотик її рук.

– Не хочеш сьогодні зі мною повечеряти? – запропонував Скотт.

– Ну, – тільки не сьогодні, подумала вона; слід змусити його думати про неї цього вечора, – не знаю, чи зможу, – мовила вона. – Мене вже запросили на вечерю та в театр. Дуже шкода.

У її голосі не було вибачливих ноток – він звучав ввічливо. Опісля, ніби якась радісна думка тільки-но заполонила її мозок – проте, як же у своєму розпланованому графіку їй вдасться викроїти трішки вільного часу й для нього.

– Послухай, а чи не міг би ти зайти зараз же на чай?

Він незабаром приїде. Він грає у сквош і, тільки-но закінчиться гра, він примчить до неї. Янсі поклала слухавку й з кмітливою спритністю обернулася до дзеркала – надто напружена, аби всміхнутися.

Вона критично оцінила свої блискучі очі й матове волосся. Потім витягла з валізи сукню кольору лаванди й почала одягатися.

Перш ніж спуститися, вона змусила його чекати в холі готелю цілих сім хвилин; відтак підійшла до нього з привітною, млявою усмішкою.

– Привіт, – прошепотіла вона. – Як же я рада знову тебе бачити. – Як ти? – і, голосно зітхаючи, – я втомилася не на жарт. Зранку, відтоді як приїхала, ні хвилини вільного часу: робила закупи, а потім довелося розірватися між ланчем і денним спектаклем. Купила все, що побачило око. Навіть не знаю, як тепер розплатитися за все це.