Читать книгу Остання красуня Півдня - Френсис Скотт Фицджеральд, Френсис Скотт Кэй Фицджеральд - Страница 4

Ця розповідь наближається до однієї із найбільших прогалин, яку я передбачив ще на початку. Протягом шести років, доки я завершував свою освіту в Гарварді за юридичною спеціальністю, розбудовував комерційні аероплани та вкладав гроші в укладання бруківки, що тріщала під колесами вантажівок, Ейлі Келхон була для мене не більше як ім’я на різдвяній листівці; тим, що теплими вечорами слабко мерехтіло на дні пам’яті, коли я згадував аромат магнолій. Інколи якийсь знайомий з армійського минулого запитував мене: «А що сталося з тою світловолосою дівчиною, що мала такий успіх?» – та я не міг відповісти. Якогось вечора я зустрів Ненсі Ламар біля нью-йоркського Монмартру й дізнався, що Ейлі заручилася з якимось чоловіком із Цинциннаті, поїхала на Північ, щоб познайомитися з його родиною та розірвала заручини. Вона, як і завжди, мила, і біля неї незмінно один чи два шанувальники. Та Білл Ноулз і Ерл Шоун так і не повернулися.

Десь у цей самий час до мене прилетіла звістка, що Білл Ноулз одружився з дівчиною, з якою познайомився на кораблі. Ось і все – не такий великий клаптик, аби зшити ті шість літ докупи.

Як це не дивно, але про повернення на Південь мене змусила замислитися дівчина, яку я побачив у сутінках на маленькій станції в Індіані. Вона, в суворій рожевій органзі, кинулася на шию чоловікові, котрий зійшов із потяга й хутко повела його до автівки, що на них чекала. Мені стисло серце, бо здалося, що вона заманює його у втрачений світ літа моєї молодості, де час завмер, а чарівні дівчата туманно розпливалися, як і все минуле, що сонно пропливало вечірніми вуличками. Гадаю, ця поезія – чоловіча мрія північанина про Південь. Та тільки через місяць я надіслав Ейлі телеграму й негайно кинувся за нею в Тарлтон.

Був липень. Готель Джефферсона здавався, на диво, обшарпаним і старомодним – у їдальні учасники благодійного клубу періодично наспівували мелодію, що в пам’яті моїй давно асоціювалася з офіцерами та дівчатами. Я впізнав таксиста, котрий підвозив мене до будинку Ейлі, проте його «Так, лейтенанте» звучало непереконливо. Я був усього одним із двадцяти тисяч.

Це були три загадкових дні. Гадаю, що свіжість її юності набула дещо зрілого сяйва, проте я не можу стверджувати це переконливо. Вона й досі була такою ж привабливою, що хотілося торкнутися тієї сутності, що тремтіла на її губах. Ні… зміни були набагато серйознішими.

Я відразу ж помітив, що вона змінилася. Нотки гордості, натяки на те, що вона знала таємниці світлих, найкращих довоєнних днів, – зникли з її голосу; їх не було, бо тепер усе кружляло навколо напівсмішних, напівпрезирливих жартів про новий Південь. І все було розсіяне з цієї бесіди – теперішнє, майбутнє, вона, я, – аби не змовкати й не залишати часу на роздуми. Ми потрапили на веселу вечірку на честь молодої одруженої пари, й вона була центром нервових веселощів на ній. Врешті-решт їй уже не вісімнадцять, однак і тепер у ролі одчайдушного блазня вона все ще була привабливою, як і завжди.

– Ти щось чула про Ерла Шоуна? – запитав я її наступної ночі, коли ми вирушали на танці в заміський клуб.

– Ні, – на хвилю вона стала серйознішою. – Я часто думаю про нього. Він був … – вона завагалася.

– Продовжуй.

– Я хотіла сказати, що він був чоловіком, якого я любила найбільше, проте це б не було правдою. Насправді, я ніколи його не любила, бо тоді б вийшла за нього заміж, і неважливо, у якому віці, чи не так? – вона з цікавістю глянула на мене. – Зрештою, я б так до нього не ставилася.

– Це було неможливо.

– Авжеж, – погодилася вона невпевнено. Її настрій змінився, вона стала легковажною: – Як же ж ці янкі нас обманювали, бідолашних дівчат із Півдня. Боже мій!

Коли ми дісталися заміського клубу, вона, як хамелеон, розтанула в незнайомому для мене натовпі. На майданчику танцювало нове покоління, з меншою гідністю, ніж те, що я знав, і жоден не став цією частиною безхарактерного, збудженого суспільства більше від Ейлі. Можливо, вона відчула, що у своєму бажанні втекти від провінціальності Тарлтона йшла за поколінням, котре не мало послідовників – вона приречена на самітне блукання. Та тільки яку вона програла війну, сховавшись за білими колонами її веранди, – я не знаю. Думаю, вона помилилася, щось пропустила. Її дика жвавість, що й досі збирала достатню кількість чоловіків, конкуруючи з натовпом молоденьких і свіжих дівчат, стала визнанням поразки.

Я залишив її будинок, як залишав його в тому червні, що розчинився назавжди, відчуваючи смутне невдоволення. І тільки набагато пізніше, коли ворочався в готельному ліжку, усвідомив увесь сенс – я був міцно та невиліковно закоханий у неї. Попри всю несумісність вона все ще була і завжди буде найпривабливішою дівчиною, яку я будь-коли знав. Наступного дня я сказав їй це. То був один із тих спекотних і таких близьких мені днів, і Ейлі сиділа біля мене на дивані у притемненій бібліотеці.

– Ох, ні, я не можу вийти за тебе, – сказала вона, ледь не з жахом. – Я не кохаю тебе таким коханням… Ніколи не кохала. І ти теж мене не кохаєш. Я не хотіла говорити тобі тепер, але вже наступного місяця я виходжу заміж за іншого. Ми навіть не хотіли заявляти про заручини, бо я робила це двічі.

Раптом вона зрозуміла, що мені може бути боляче:

– Енді, ну ти ж розумієш, що це нісенітниця, чи не так? Ти знаєш, я б ніколи не зв’язала свого життя з північанином.

– Хто це? – запитав я.

– Він із Савани.

– Ти його кохаєш?

– Звісно, кохаю. – Ми посміхнулися. – Авжеж! А що ти хочеш почути?

Вона не сумнівалася так, як це було раніше з іншими чоловіками. Вона не могла собі дозволити сумніватися. Я це знав, бо зі мною вона давно вже не прикидалася. Ця природність, як я усвідомив, виникла з того, що вона не бачила в мені можливого кандидата. Під маскою вродженої чистокровності вона завжди була чесною із собою й не могла повірити в те, що хтось може кохати її насправді, не поклоняючись сліпо її образу. Ось це вона й мала на увазі під словом «щирий»; вона відчувала себе спокійніше в товаристві таких чоловіків, як Кенбі та Ерл Шоун, котрим було не до снаги осуджувати це справжнє аристократичне серце.

– Гаразд, – сказав я, нібито вона запитувала мого дозволу на шлюб. – А тепер ти б могла дещо для мене зробити?

– Усе, чого забажаєш.

– Поїдьмо разом у табір?

– Але ж його вже немає, серденько.

– Немає значення.

Ми прогулялися до центра міста. Біля готелю таксист повторив те саме, що й вона:

– Але ж там нічого немає, капітане.

– Байдуже. Ми все одно їдемо туди.

Через двадцять хвилин ми зупинилися біля незнайомої широкої рівнини, вкритої новими бавовняними полями й позначеної де-не-де групками поодиноких сосон.

– Хочете, можемо поїхати он туди, де видно дим? – запитав водій. – Там – нова державна в’язниця.

– Ні. Просто їдьте цією дорогою. Я хочу побачити місце, де колись жив.

Старий іподром, непримітний за часів розквіту табору, тепер його напівзруйнована трибуна височіла навколо спустошення. Я даремно намагався зосередитися.

– Їдьте цією дорогою, повз групу он тих дерев, а потім поверніть праворуч… ні, ліворуч.

З професійною відразою він підкорився.

– Ти тут нічого не знайдеш, любий, – сказала Ейлі. – Підрядники все знесли.

Ми повільно їхали повз краї полів. Це місце могло бути тут…

– Гаразд. Мені треба вийти, – раптом сказав я.

Ейлі залишилася в автомобілі. Вона була чарівною, коли теплий вітерець розвівав її довге, хвилясте волосся.

Це мало бути десь тут. Тоді стройовий огляд був он там, а їдальня, де ми щовечора вечеряли, саме через дорогу.

Таксист поблажливо дивився на мене, допоки я ходив туди-сюди по коліна в траві, шукаючи свою молодість у вагонці, чи смужці покриття чи в заржавілих консервних бляшанках з-під помідорів. Я спробував визначитися за смутно знайомою групкою дерев, проте мірою того, як насувалася темрява, я не був упевнений, що це – саме ті дерева.

– Вони збираються відремонтувати зруйнований іподром, – крикнула Ейлі з авто. – Тарлтон на схилі віку стає все зухвалішим.

Ні. Я зрозумів, що це не ті дерева. Я був упевнений тільки в одному – місце, у якому колись вирувало життя, зникло назавжди, і вже наступного місяця зникне Ейлі, і весь Південь щезне для мене назавжди.