Читать книгу Зелений Генріх - Готфрид Келлер - Страница 21

Ще в перші дні мого перебування в будинку дядечка вся молодь змовилася, що найближчої ж неділі ми вирушимо в гості. За лісом, у невеликій, відлюдно розташованій садибі жив брат пасторші зі своєю донькою, яку пов’язували з моїми двоюрідними сестрами тісні узи дівочої дружби. Батько її був колись сільським учителем, але після смерті дружини усамітнився в своїй мальовничій садибі, позаяк він мав деякий статок, а за характером являв собою цілковиту протилежність моєму дядечку. Останній, родом городянин, готувався вже в юності стати священиком і вивчав богослов’я, але потім закинув і забув усе це, щоб безроздільно віддатися старанній праці на землі та буйним утіхам полювання; вчитель же, незважаючи на селянське походження і вельми скромну освіту, був схильний до життя тихого та благоліпного, життя мудреця і праведника, і, вдаючись до роздумів на теологічні та філософські теми, вивчав книги про життя природи. Він дуже радів, коли йому випадала нагода зав’язати з ким-небудь розумну розмову, і був надзвичайно люб’язний із співрозмовником. Дочка його, якій було років чотирнадцять, росла задумливою і млявою панянкою і, відповідно до бажань свого батька, нагадувала скоріше зніжену пасторську доньку, ніж сільську дівчину, в той час як засмаглі та обвітрені обличчя юних спадкоємиць мого дядечка говорили про те, що вони звикли не боятися ніякої роботи; втім, цей відбиток свіжості не тільки не спотворював, а скоріше навіть прикрашав їх і дуже личив їх очам, які задерикувато блищали.

У неділю, тільки-но скінчився обід, три мої сестриці, яким було двадцять, шістнадцять і чотирнадцять років і які носили офранцужені на міський манер імена Марґо, Лізетт і Катон, пішли на свою половину й довго радилися там, раз у раз перебігаючи з однієї кімнати в іншу і старанно замикаючи за собою двері. Ми, хлопчики, давно вже встигли вбратись і з нетерпінням чекали, коли ж нарешті вийдуть наші дами, а проте, заглядаючи в шпарини та замкові щілини, ми переконалися, що це буде ще не так скоро: всі шафи були широко розкриті, а дівчата стояли перед ними з серйозними обличчями і тримали раду, що їм одягнути. Щоб згаяти час, ми взялися піддражнювати дівчат, які зосереджено розмірковували; зрештою ми проникли до них у спальню, напали на них, вискочивши всією юрмою з-за величезної шафи, і, побачивши навколо незліченну кількість картонок, коробочок, скриньок та інших дівочих секретів, не забули поцікавитися, що там лежить. Але вони, опираючись із мужністю розлючених левиць, у яких хочуть забрати дитинчат, викинули нас за двері, й усі наші спроби знову взяти їх штурмом виявилися марними. З хвилину за дверима все було тихо, потім вони несподівано відчинились, і перед нами постали, бентежачись, усе ще обурюючись і в той же час заздалегідь смакуючи свій успіх, всі три сестриці в чудовому, але дещо строкатому вбранні; бідолахи, одягнені, як одягались їхні бабусі, несли в руках допотопні парасольки та вигадливі ридикюлі: один у вигляді зірки, другий на зразок півмісяця, третій являв собою щось середнє між гусарською ташкою та лірою.

Все це вразило б хоч кого, особливо якщо взяти до уваги, що в питаннях моди мої славні сестриці були самоучками і, цілком полишені на самих себе, вбиралися без чиєї б то не було допомоги, виключно за власним розумінням; їх матінка мала відразу до міського вбрання і, приходячи додому з церкви, куди вона, як пасторша, ходила в мереживнім очіпку, щоразу поспішала скоріше скинути його. Інших дам у селі не було, якщо не вважати дружини та дочок нового пастора, але останні так пишалися, що до них було не підступитися; до того ж вони нічого не шили самі, а замовляли свої туалети в місті. Таким чином, мої кузини могли розраховувати тільки на свої сили, на скромну сільську швачку та на деякі сімейні традиції, що їм вдалося відродити шляхом невпинних пошуків у комодах і скринях, які зберігали сліди давно забутого минулого. Тому ніхто не міг би заперечувати, що вони досягли в цій справі чималих успіхів, і якщо в той день ми вітали їх появу глузливим: «Ах!» – то це було тільки удавання, за яким ховалося найщиріше захоплення.

Втім, і наші костюми по сміливості та строкатості не поступалися вбранню наших дівчат. Мої брати були одягнені в куртки досить грубого сукна, але їх крій, вигаданий сільським кравцем, був більш ніж оригінальний, і в ньому було навіть щось зухвале. На куртках було нашито безліч блискучих мідних ґудзиків з вибитими на них оленями, що скачуть, ведмедями на задніх лапах та іншими дикими звірами; дядечко придбав ці ґудзики з нагоди, оптом, так що їх мало вистачити на всіх його онуків і правнуків. Бувало, що брати втрачали свої прикраси, – тоді сільські хлопчаки їх підбирали і грали на них, як на гроші; поступово вони стали на селі чимось на зразок розмінної монети, причому кожна штука йшла за шість кістяних або олов’яних ґудзиків. На мені був мій зелений мундирчик із червоними шнурами та білі панталони в обтяжку; жилетки я не надів, щоб краще було видно мою франтівську сорочку, зате недбало пов’язав навколо шиї подаровану бабусею шовкову косинку, а золотий годинник, що дістався мені у спадок від батька, з яким я так і не навчився поводитися, висів на блакитній стрічці з вишитими квітами, знайденій мною в одній з картонок матінки. З кашкета я давно вже споров козирок, який здавався мені філістерським забобоном, і цей куций головний убір, який залишав мій лоб незакритим, остаточно доповнював мою схожість із балаганним блазнем. Я вважаю, що для людини, яка мислить і прагне до краси внутрішньої, всі ці зовнішні прикраси мають здаватися смішними, причому люди думають про них тим менше, чим краще вони пізнали свій ідеал прекрасного і чим більше підійшли до нього в своїй діяльності, й навпаки: чим далі людина від того, що уявляється їй істинно прекрасним, тим більше вона прихильна до різноманітної мішури. На жаль, саме ця пристрасть до зовнішньої красивості нерідко затримує моральний розвиток молодої людини, – особливо якщо в неї немає батька, – бо хто ж, як не батько, може своєю добродушною насмішкою зцілити сина від його помилок і твердою чоловічої рукою направити його помисли до високого й істинно прекрасного.