Читать книгу В’язень Неба - Карлос Руис Сафон - Страница 12

Учені довели, що будь-яке кількамісячне немовля здатне безпомилково відчути посеред ночі саме той момент, коли його батькам удалося нарешті заснути. Тоді воно здіймає крик, щоб не дати дорослим подрімати більш як півгодини на раз.

Тої ночі, як майже і всіх попередніх, малюк Хуліан прокинувся коло третьої і відразу ж оголосив про це на всю силу своїх легень. Я розплющив очі й перевернувся. Поруч зі мною лежала Беа, її шкіра світилася в напівтемряві. Повільно прокидаючись, вона потягнулася таким рухом, що давав змогу розпізнати обриси її тіла під простирадлом, і щось нерозбірливо пробурмотіла. Я стримав природне бажання поцілувати кохану в шию і звільнити її від довжелезної суцільної нічної сорочки, яку мій тесть, вочевидь із умислом, подарував їй на день народження і яка, попри всі мої хитрощі, ніяк не хотіла загубитися серед брудної білизни.

– Я вже встаю, – прошепотів я, цілуючи дружину в чоло.

У відповідь Беа обернулася до мене спиною і сховала голову під подушку. Я затримався, насолоджуючись плавким вигином її спини й солодкими округлостями сідниць, приховати які було несила усім сорочкам у світі. Минуло вже майже два роки відтоді, як я одружився з цим дивовижним створінням, і досі ще зачудо́вання охоплювало мене, коли, прокинувшись, я відчував поруч її тепло. Я обережно відгорнув простирадло і став гладити задню оксамитову поверхню стегна, коли в зап’ясток мені вп’ялися нігтики Беа.

– Даніелю, не зараз. Дитина плаче.

– Я так і знав, що ти вже не спиш.

– Поспиш тут у цьому будинку з чоловіками, які або плачуть без угаву, або підбираються з тилу до бідолашної жінки, якій за ніч не вдається і двох годин поспати.

– Ти ще про це пошкодуєш.

Я підвівся з ліжка й побіг у кінець коридору до кімнати Хуліана. Невдовзі після весілля ми розмістилися в мансарді будинку, у якому була наша книгарня. Дон Анаклето, шкільний учитель, що мешкав тут упродовж двадцяти п’яти років, вирішив вийти на пенсію й повернутися до своєї рідної Сеговії, щоб у затінку акведука писати пікантні вірші й опановувати науку приготування смаженого молочного поросяти.

Хуліан зустрів мене гучним плачем такої високої частоти, що мої барабанні перетинки лише дивом не луснули.

Я взяв малюка на руки, понюхав пелюшки і, переконавшись, що цього разу все чисто, заходився робити те, що роблять всі притомні молоді татусі: мурмотати бозна-які нісенітниці й, незграбно підстрибуючи, пританцьовувати по кімнаті. Цілковито забувшись у таких розвагах, я не відразу помітив, що Беа стоїть на порозі й несхвально поглядає на мене.

– Дай мені, так ти тільки розбуркаєш його ще більше.

– Але ж йому подобається, – заперечив я, передаючи малюка дружині.

Беа взяла сина на руки й, тихенько наспівуючи, заходилася ніжно його заколисувати. Через п’ять секунд Хуліан припинив пхинькати, і на обличчі його з’явилася та блаженно-радісна усмішка, яку вдавалося викликати лише його матері.

– Йди, – прошепотіла до мене Беа. – Я скоро.

Після того як мене випровадили з дитячої, так наочно продемонструвавши мою неспроможність дати раду немовляті, я повернувся до спальні й розтягнувся на ліжку, знаючи, що тепер не стулю очей аж до ранку.

Незабаром у дверях з’явилася Беа й, зітхнувши, примостилася коло мене.

– Я просто падаю з ніг.

Я обійняв її, і ми кілька хвилин полежали мовчки.

– Я ось що собі подумала, – промовила Беа.

«Тремти, Даніелю!» – промайнуло в моїй голові. Беа підвелася й присіла навпочіпки на ліжку.

– Коли Хуліан трохи підросте, моя мати зможе глядіти його вдень, і я планую тоді почати працювати.

Я кивнув, погоджуючись.

– Де?

– У книгарні.

Розваживши, я вирішив за краще промовчати.

– Гадаю, моя допомога вам не завадить, – додала Беа. – Твій батько вже не здужає стільки працювати. І не ображайся, але мені здається, що я краще за тебе чи Ферміна тямлю, як поводитися з клієнтами. Фермін, той узагалі останнім часом, здається, тільки відлякує людей.

– Із цим не посперечаєшся.

– Що ж йому, сердешному, сталося? Я оце якось зустріла на вулиці Бернарду, і вона розплакалася переді мною. Я повела її до однієї з тих цукерень, що на вулиці Петрічоль, і після чашки гарячого шоколаду з вершками вона розповіла, що Фермін поводиться вкрай дивно. Кілька днів тому він начебто не схотів заповнювати парафіяльну анкету нареченого. Хто ж так одружується? Він тобі нічого не казав?

– Нічого такого, що здалося б мені важливим, – злукавив я. – Може, Бернарда надто тисне на нього…

Беа мовчки поглянула на мене.

– Що? – зрештою не витримав я.

– Бернарда просила мене нікому не розповідати.

– Не розповідати що?

Дружина пильно подивилася на мене.

– Що в неї затримка цього місяця.

– Їй затримали платню за роботу?

Беа поглянула на мене як на ідіота, і мене враз осяяло.

– Бернарда вагітна?

– Тихіше, а то розбудиш Хуліана.

– То вона вагітна чи ні? – перепитав я ледь чутно.

– Можливо.

– А Фермін знає?

– Вона не хоче йому поки що казати. Боїться, що він кинеться навтьоки.

– Фермін ніколи б так не вчинив.

– Усі б чоловіки так вчинили, якби могли.

Мене здивувала різкість у її голосі, яку Беа, щоправда, відразу ж підсолодила лагідною усмішкою, опиратися якій не зміг би ніхто.

– Як же погано ти нас знаєш.

Беа звелася в напівтемряві й, не кажучи ні слова, стягнула через голову сорочку й кинула її на край ліжка. Дозволивши помилуватися собою кілька секунд, вона повільно нахилилася наді мною й неквапно провела язиком по моїх губах.

– Як же погано я вас знаю, – прошепотіла вона.